Раді Вас бачити!

– Ой, та хто тебе змушував? Ти сам добровільно прийшов. І сексу по факту не було, – відповіла іронічно Розанна.

– Так…сам...авжеж...– буркнув Яро.

– Даріель, витягай його, в нас сьогодні за планом прогулянка…

 Я смикнувся, коли мене покликали, бо задумався. А ще видивлявся істинним зором чи не залишилось в довбні темної енергії. Поки нічого не знайшов.

 Я відчинив камеру, увійшов, зробив знак рукою – кайданки Яро відчинися і я його за шкіри підняв. І о диво, він не буркотів! Так… мене це починає запрягати. Мені треба, щоб він вів себе як звичайно. А така поведінка лякаюча. Він як та темна енергія, причаївся, щоб вибухнути. Мені довелось під руки волокти це подихаюче, воно ледь рухалося, наче занурилося під воду.

 Розанна привела нас…Святі Небеса...вона все ж йому вирішила показати. Гарно! Зараз він нестабільний, вона може зробити тільки гірше! Навіжена! А якщо він знов вибухне?

 Я почав нервувати.

 Розанна відчинила знайому камеру.

 Яро оживився, підняв голову.

– Проходь, подивишся на наслідки своїх дій. Я занадто була добра до тебе. А ти мені зрадив. То тепер ти пізнаєш що таке насправді погане ставлення, – заявила Розанна.

 Яро зволікав. Я відчував як він тремтить, він вирячив очі, вчепився, як кліщ в мою руку. Важко видихнув.

– Веди його.

– Ні…будь ласка…не треба…– тихо попрохав він, я не впізнав його голосу.

 Це був голос і тон зляканої людини, і вид в нього був, як у розгубленого хлопчиська.

 Я сам не хотів вперше виконувати це завдання. Мені самому було гидко і важко. Наче м’язи налилися свинцем.

 Але я штовхнув Яро в приміщення і сам зайшов, бо все ще це кволе спиралося на мене.

 Яро довго не міг зрозуміти, що бачить, а коли зрозумів, нарешті зміг сам рухатися. Зробив пару кроків і впав на коліна, він важко задихав, його плечі опустилися і дрібно затремтіли, як і голова.

 Яро зарився в купку попілу – це єдине, що лишилося від того кому вона належала.

 Повітря загустіло. Наєлектрелизовалося, аж можна відчути потріскування. Тут смерділо смертю білю і відчаєм. Мені закортіло автоматично виставити захистний щит. Бо тут самі стіни відлунювали передсмертним відчуттям тривоги і первісного жаху. На стінах залишилися сліди від нігтів.

– Як? Як ти могла? Ти обіцяла?!

– А ти обіцяв коритися, але намагався мене вбити! Тож дивись що ТИ накоїв. Я тут ні до чого! – сказала впевнено Розанна і солодко посміхнулася.

 Вона опинилась біля Яро і схопила за волосся завела його голову вверх і кинула ці слова в обличчя.

– А на що ти розраховував? Дурне хлопчисько! Я так багато тобі прощала! А ти мене зрадив! – обудилась відьма, відпустив різко голову Яро аж його хребці клацнули, а прядка волосся вибилась з коси навалилась на змарніле обличчя.

– Ні! Ні! Тільки не це!

 Яро зарився пальцями в все, що залишилося від його побратима, дістав звідси металевий жетон і приклав до грудей.

 А я...мене слова Розанни вдарили вогняним лезом по серцю. І чогось згадалось, як я втрачав своїх… Да вона клята садистка! Я знав, що вона не янгол, але це…Це якийсь новий рівень зла!

 Так… істинна сила темної відьми Розанни – не в сильній магії, не маніпулюванні темною енергію чи світлом. Істина її сила – бачити слабкі сторони опонента і безжально в них бити, да так боляче – що ворог просто сам бажає померти, щоб ця агонія припинилася.

 Я окинув Розанну с голови до ніг, скривив обличчя. Вона все одно не бачить – зайнята роздиранням здобичі. Темна відьма довго стримувалась і тепер відривається на повну, смакуя біль жертви, з жадобою упиваясь ним, наче дорогим вином.

 Вважаю, що не честі бити вже знищеного противника. А вона це саме робить. Видно, що Яро розбитий, знівечений і я зараз не про фізичне. Якщо ще були підозри, що він тримається – то зараз він точно зламався. Я відчуваю його відчай майже фізично. Це вже не мисливець, не гордий маніпулятор темною енергією – а маленька нещастна людинка. Аж бридко на це жалюгідне перемазане попілом дивитися. І сліду від минулої рудої бестії не залишилося.

– А тепер скажи, хто та хвойда?! Що була поряд з тобою! – і Розанна знов шарпуна за косу Яро, – Якщо скажеш хто вона. Я дозволю тобі своїх виродків прикопати в саду. А ні…тобі ж згодую!

 І тут мені наче блискавкою вдарило. Моє серце зупинилось. О ні! Ні! Зараз він здасть Жаді. Бо чого б ні? Якщо до недавно Яро може пожалів травницю. То зараз ні. Жаді ж його втихомирила. Він чисто з принципу і задля підгівнити їй за це і мені – здасть травницю. Бо якщо Жаді вб’ють я не знаю як це переживу. Та навіть просто полон в Розанни для Жаді це кінець і новий вплив на мене.

 Я стиснув руки в кулаки, аж до хрусту кістянок. Я не знав як діяти. Атакувати Яро, щоб він і слова не сказав? Так це буде підозріло, бо зараз він навіть не рипаємся в сторону Розанни і не несе свої колкощі, тільки мовчки вислуховує закиди відьми. Ну будь ласка дай хоча б привіт...але ні…а просто так атакуючи його – я видам себе. Я і так ледь обійшов підозри. Про те що якось напасти на Розанну мови не йде. Вона просто активує миттєво печать і все. Пауза затягнулася. Яро не відповів, як би з нього не витрушувала Розанна інформацію, я прямо напруження шкірою відчував. Воно душило мене.

 Що ж робити? Я навіть не встиг Жаді передати перо, щоб вона змогла повернути свою магію, щоб хоч якось протидіяти Розанні.

 Я був близький відчаю.

 Але тут…

– Вибачне пані, але з вами зв’язалась Горпина Лаврентіївна, – з’явився Тухі. Він стояв в дверях, боявшись навіть глянути в те що відбувається в приміщенні. Домовик тремтів.

– Чого тій старій шкапі треба? – роздратовано кинула Розанна.

 Домовик аж сіпнувся. Стиснувшись в грудку жаху.

– Не…е знаю-ю..

– Добре йду…

 Розанна вилетіла прожиром з приміщення.

– Поверни його знов туди де цій погані місце, – кинула на останок вона і пішла.

 Я тільки розгублено кивнув, проводив її поглядом.

 Навіть коли відьма пішла, після неї залишився запах парфумів і енергетика гніву.

 Я важко видихнув і пішов до Яро, який все ще сидів біля купки попелу міцно тримав в тремтячих брудних руках жетони.

 Я повагався і поклав руку на його плече, він здригнуся і озирнуся, підняв на мене блискучий, тьмяний погляд. Ні… це точно вже не той Яро. Ця істота вже понівечена, знищена морально. Ну він і так довго протримався як для людини. Ті хто були до нього швидко здавались сексуально, а ще швидше морально.

– Вставай, пішли, – сказав я.

– Це...це...все через тебе…якби ти не мені не завадив, мої люди були живі. Бо ця відьма була мертва, – тихо сказав тремтячим голосом Яро.

– Так, але натомість світ отримав навіженого маніпулятора. Ні, вибач, з відьмою можна мати справи. З вами ні. Ви загроза для цілісності світу, – висловився я.

 Яро звісно не розуміє – що є небезпечним для своїх, для людей міста. Для нього це мабуть забавки, не серйозне. Бо люди інфантильні, вони не бачили що бачив я.

 Відьму, яка б вона сильна не була – можна спинити. А розігнавшогося по силі маніпулятора – ні. Я просто обрав з двох зол найменшу.

– Я б ніколи…

– Ви всі так кажете. Знаєш скільки я чув вже «я б ніколи»? А потім ви навіть своїх родичів знищуєте без угризніть совісті, – відповів я.

– Ти мене не знаєшь!

– Знаю…

Я схопив його за шкіри і підняв. Він знов ледь не впав, я його притримав.

– Так…Яро я хотів сказати..

– Ти хотів наказати не здавати Розанні свою коханку? До речі, як там поживає та підла травниця? – прошипів Яро, примружив хижо очі.

– Не знаю, я з нею після твоєї витівки не бачився, – відповів я.

– О, мені поспівчувати, що ти залишився без потрахушек?

– Яро…дійсно буде краще якщо Розанна не буде знати про травницю.

– Кому краще? Мені ні! Я навпаки тільки виграю. Ти будеш страждати, коли Розанна знищить твою коханку, – заявив цей покинок.

– Як ти можеш?! Вона з була добра з тобою, допомогла, коли ти загинався! І це твоя вдячність? – обурився я.

 Я згадав як добре Жаді ставилась і відзивалась про цього покидька. Як погодилась пхатися бозна куди, щоб перев’язати його рани. Воно їй теба? І що натомість? Який Яро кінчений.

– Хех, так ото добре до мене поставилася, що здала Розанні. В мене досі шия болить від того шипа, – сказав Яро і показав нервово вказівним пальцем на свіжу рану на шиї.

 Я важко видихнув.

– Тож…здати чи не здати травницю от в чому питання…

 Я не витривав і припечатав цього довня до стіни.

– Ні, ти нічого не розповіси Розанні! Ти не занапастиш невинну дівчину! Не вплутуй її в наш бруд!

– О, як романтично! Але треба було думати не вплутувати її до того як спав з нею і передав мою енергію! Тепер вона вплутала в це! – прошипів Яро, зовсім не злякавсь моїй дій.

 Я подивився вбивчим поглядом йому в очі.

– І взагалі, цікаво виходить…Спиш з нею ти, а зберігає вона мою енергію…– просичав Яро.

 Його слова боляче різонули по серцю.

– Виходить ти кохаєш, але від твого кохання сенсу травниці нуль. Я їй більше допоміг, надав хоч якусь можливість до захисту! – зауважив палко Яро.

 І це більше розлютило мене. Мало того, що в чистій і добрій Жаді тепер знаходиться порочна енергія цього збоченого виродка. Так цю енергію з неї вже не витравити і вона буде її отруювати. І вишенька на торті, дійсно від цієї енергії поки більше сенсу, чим від мене. Але я це скоро виправлю.

– Да пішов ти…в камеру! Якщо ти хоч щось розповіси про Жаді: я тобі пекло влаштую!

– Але де я по твоєму зараз? В раю? Хєх! Ото «налякав». Мені вже немає сенсу жити. Мої побратими мертві...– сказав з біллю в голосі Яро і його очі заблищали.

 Він опустив погляд, а потім підняв.

– Те що тримало мене обернено на попіл. Мені не повернутися до своїх. Тож що ти мені можеш гірше заподіяти? Поламати всього…так давай! – випалив Яро і подивився на мене з викликом, і опинився дуже близько.

 Його окуляри зблиснули.

– Хочеш вбити вбивай! Мені навіть так буде краще!

– О, повір завжди є куди гірше, – зауважив я.

– Не для мене! Тож готуйся хоронити свою коханку! І її смерть буде на твоїй совісті! – випалив зло Яро.

 Мені аж мову відібрало з такого нахабства. А я дійсно не міг щось вдіяти, щоб він мовчав. Він Жаді з самого початку не переварював. Яро хотів вже при першій зустрічі з Жаді їй нашкодити. І навіть коли вона спинила його кровотечу – ледь не вбив її. Я здивований що він раніше її не здав. Вирвати йому язика. Так знов будуть питання і підозри. І я бачив що його душа вже палає в пеклі, я не Розанна тож не зможу зробити щось гірше.

 Треба якось зв’язатись з Жаді і попередити її про небезпеку.

– Але ж…вона так ризикувала, коли пішла тебе рятувати, щоб ти не згорів коли відкрив перший раз Око…

– А потім вона мене здала вам. Тож власними руками нівелювала все, що зробила хороше для мене…– випалив Яро.

 Я важко видихнув.

– Молю...злись на мене, але не шкодь Жаді, – сказав нарешті я.

 Яро аж в лиці змінився, здивовано на мене подивився. І перестав хижо шкіритися.

– Ти...це що мене, хатню тваринку, благаєш не здавати твою коханку? – іронічно перепитав Яро.

 Я кивнув.

– Ти довбонувся? Чи…ти що? Ну ти дурне! Закохався в відьму! Ну все кінець тобі! – співчуваюче проговорив Яро.

– Собі поспівчувай…– буркнув я, відводячи погляд.

– Ну що ж...я подумаю...хто я такий, щоб ставати на заваді чистого кохання, – ні то знущався, ні то серйозно казав Яро і якось дивно на мене подивився.