Раді Вас бачити!

Жадана

 Коли засідання трійці могутніх відьом закінчилося, я змогла повернутися до своєї машини. Да душі було важко. Бо я покидала Даріеля, навіть не змогла попрощатися. Я важко видихнула, мені на плечі наче поклали по два важких валуни, які того зламають мої ключиці.

 Я озирнулася на маєток, здається я побачила як фіранка на вікні ворухнулася. І чогось я була впевнена, що це Даріель мене проводжає журливим поглядом. Я відчувала це майже фізично шкірою. Наче прощальний поцілунок.

 Так не плакати! Треба ще тримати офіціозний вираз обличчя.

 Коли ми рушили, я ледь змусила себе натиснути на педаль газу.

 В мене було відчуття, що я зраджую Даріеля. Залишаючи його в лапах темної відьми. Але поки нічим допомогти не можу. І чого йому дісталася така слабка відьма? Якби я була достаньо могутня – викликала на двобій Розанну і відбила Дарілея. А потім відпустила. А так…

 Скоро делегація темних відьм від’їхала в своєму напрямку, залишилася тільки наша делегація.

 А тут ще подзвонила маман, тепер вона дісталася до сучасних технологій – дзвонила через відео зв’язок, через вбудовану панель машини.

– О, привіт, мамо!

– Привіт, я чула ти супроводжувала пані Горпину? – і я кинула погляд на екран, де знов була моя маман в діловоду костюмі і вся сувора.

– Так.

– Добре, хоч якась з тебе користь! Пані Горпина дуже чуйна відьма, раз дає такій як ти шанс проявити себе, – продовжила мати.

– Так, вона постійно відмічає мій розум і талант до травознавства та лікарства, – багатозначно сказала я.

 Мені так кортіло, щоб мене нарешті помітили. І мати зрозуміла, що я не просто безталанна відьма. Так… в мені немає магії, але я прокачала інші навички. Які теж потрібні і цінуються іншими, особливо тими хто мають владу.

 Але мати це не захоплювало. Вона стиснула червоні вуста в нитку і між її бровами пролягла зморшка невдоволення.

– А сенс твого розуму і умінні вдало підбирати травки? Якщо ти не можеш захистити свій талант і ним буде користуватися все одно той хто має магію? – зауважила мати.

 Це болюче мене вкололо в самісіньке серце.

– Відьма без магії жалюгідне видовище, вона не може себе захисти, – додала мати.

– Але це не так! Я можу за себе постояти! – обурилась я.

 Я згадала як втихомирила Яро. А він сильний мисливець. Нехай він був поранений, але такий мисливець ще небезпечніший і це не відміняє його навичок.

 І якось в Харсіті я виживаю, а там теж не солодко.

– Так-так, обманюй себе надалі, полегшуй завдання тому хто тебе захоче взяти силою! Але я нагадую, у тебе є варіант уникнути цього. Припини бігати від Віктора! Годі вимахуватися і тягнути час. Погоджуйся на його пропозицію до Вальпульгірівої ночі. І вже на Загальному шабашні об’явите офіційно о ваших заручинах, – сказала мати.

 Я нервово і сильно до болю стиснула кермо. Шмигнула носом. Так не плакати-не плакати!

 Вона так подає союз з Віктором, наче він не насильницький і Віктор не буде брати мене силою, коли йому заманеться. Бо по суті я в тому союзі нематиму прав.

– Ти ж любила Віктора, вже з ним зустрічалася! Тож яка різниця? Чого ти зараз бігаєш від нього? Це що за вибрики? Засунь свій норов куди по далі, він не виповідає твоїм можливостям! – заявила палко мати.

 Так я мала необережність завести стосунки з покидьком, але вчасно одумалася. А тепер мене знов штовхають в цей ненависний союз.

 Мабуть, мати вирішила заговорити про Віктора, бо я ігнорую його повідомлення і дзвінки. Бо поки не готова спілкуватися. От він вирішив надавити на мене через мати.

 Ми ще не одружилась, а він вже мене дістав!

 Я вже із-за його настільки частих дзвінків, почала сіпатися при звучанні рингтону.

– Мамо, я казала, що дам відповість на шабаші, не раніше. А поки нехай мене не дістає! Я зайнята, мені ніколи вести пусті балачки. І в мене є варіант, як повернути магію! – не здавалася я.

– О так! До тебе розумні відьми не змогли вирішити це питання, а ти в нас генійка знайдеш спосіб! Як же до тебе тисячі років ніхто не міг з цим впоратись?! – з сарказмом сказала мати.

– Ну може я не генійка, але в тих хто був до мене може, не було потрібних матеріалів чи технологій і мотивації. Ти, мамо, вмієш так з мотивувати, Що навіть мертвого змусиш повстати, – пробуркотіла я іронічно.

– Хєх, ну грайся далі, але коли втратиш останній шанс на покровителя, не жалійся. Коли тебе забере в рабство якийсь нижчий демон і будеш його облогувати по всякому. Ну що ти за вільма?! Роки йдуть, а ти не розумнішаєш! – обурилась мати.

 Я важко видохнув, ще послухав потік принижень, перервала зв’язок. І в салоні зацарювала гнітюча тиша.

 Та за що?

 Очі почало пекти і вони сльозились, я шмигнула носом.

 І тут я згадала, що Даріель пообіцяв мені дістати перо від маніпулятора, і таки вмовив його, і передав мені. Як тільки Даріелю це вдалось невідомо. Але дуже образливо, що чоловік, який сам в полоні і знаходиться у вразливому стані мені допомогає і відноситься краще ніж рідна мати. Вона взагалі мене не чує не розуміє. Ми наче на різних мовах говоримо.

 А я багато не вимагаю. Просто щоб від мене відчепилися і дали жити, вивчати різне по травах і артефактам. От вже по темній енергії багато чого дізналася. Але кому це треба? Одній головне від мене здихалися, іншому щоб народила йому чистий приплід.

 А чого ніхто не запитає, а чого хочу я? Де в цій історії я? Не як функція, а особистість.

 Чи я проти бути з кимось? Ні! Але тільки з тим, хто мене поважатиме і сприйматиме, як пару, а не функцію чи гарний додаток.

 Тут я знов видохнула і побачила, як з рота йшла пара. А ще якийсь дивні дива коїлися з радіо і взагалі електронікою. То блимає, то якійсь перешкоди, то вимикається із-за чого машина почала сповільнюватися.

– Йой! – здивувалася я, таке враження що в мене привиди в машині завелись.

– Мдє…я більше на свого батька не гоню! Він в мене сама лагідність в порівнянні з твоєю милою матінкою! – почула я раптом знайомий голос.

 Я смикнулась, в мене хребтом струм пройшов, аж хвіст колом став. І почало лихоманити. А серце пропустило удар.

 Я подивилася в дзеркало заднього вигляду і побачила….Яро! Він мав вигляд, наче його чорти в пекло затягли. Але він там їм дав жару і його випхали звідти, але на виході ще з вовкулаками почубився.

 Сам Яро став ще блідніший, як сметана. Очі стали виразніші в обрамлені темних, пухнатих вій і пронизливо сині, як сапфіри, що вронили в кришталеву воду і на них впало світло. Веснянки кудись зовсім пропали, пухлі вуста ледь іронічно всміхалися. Довге руде волосся зібраний в недбалий хвіст. І він був вдягнутий, не як шофер, а в мисливські лахи, тільки без шевронів. І незмінні окуляри в круглій оправі, хижо зблиснули.

 І мені від його погляду стало не по собі. Взагалі, повітря наче наелектризувалося, аж потріскувало, а дихати стало важко. Я зрозуміла, що знаходжусь на одинці в замкнутому просторі з небезпечним мисливцем. Він не дуже то лояльно до мене раніше відносився, а після того, як я не дала йому ефектно само вбитися, він взагалі мене зненавидів. А мав би дякую сказати! Зараз я одна і мене ніхто не врятує від його мстивих намірів. Тоді мене врятував Даріель, а тепер його тут немає. Тож треба надіятися тільки на себе.

 Я почала ледь помітно збавляти швидкість і розблокувала двері, залишилося непомітно відстебнути ремінь безпеки і все...я вистрибую з машини і тікаю. Так… може це небезпечно, але вибору немає.

– Йой, Яро! Це ти! Хе-хе...як неочікувано…а як ти тут опинився? – спитала я, мій голос зрадницьки тремтів.

 Так… між нами був енерго зв’язок, але нажаль, поки активний з моєї сторони. Тож я можу відчувати настрій і наміри Яро, а він мене ні. І зараз я відчуваю, від нього небезпеку і бажання вбити мене. Він і ярості.

 Яро примружив хижо очі, зараз він був в розслабленій позі і вальяжно відкинувся на сидіння автомобіля.

– Звісно, неочікувано. Що думала, віддала мене своїй колезі і все…збавилася? Чи ти б воліла, щоб замість мене тут сидів один блондинистий вилупок? – проговорив тихо Яро, але його слова били наче молоток по душі, вбивали цвяхи болю в серце.

– Яро…я не хотіла тобі нашкодили навпаки врятувати, – сказала я.

– Врятувати? Хм…від свободи? Від честі? Тобі вдалося! Ти хоч відьомська погань, розумієш, що мене там очікувало? Та тобі по хріну! Головне було врятувати коханця! Грьобана лицемірка! – прошипів Яро, вишківшись і я помітила як з-під його верхньої губи мелькнули ікла.

– Мені так шкода! Але ти не залишив мені вибору! Я не могла дивитися спокійно як ти себе нищиш! І я не Даріеля рятувала, а саме тебе! – випалила я і відд’єнала ремінь безпеки, хотіла відчини двері, і вистрибнути. Свобода була так близько!

– Стояти! Куди зібралась?

 Я відчула як мене обхопили за шию і притиснули до підголівнику сидіння. Я злякано вирячила очі і почала задихатися, шия боліла, бо його пальці сильно втискалися в мою тонку шкіру. Приснули сльози.

– Ти нікуди не дінешся звідси! Тепер ти сама відчуєш все те на що занапастила мене! Тобі зламати пару кісток чи...взяти силою? Перш ніж вбити? – прошипів мені на вухо Яро, знаходячись поряд зі мною інтимно близько.

 Я відчувала як його гаряче дихання лоскоче шию і вухо.

 Я гарячково сковнула, жах охопив мене. Думки сплутались, а сердце ледь не вистрибувало з грудей.

 Я помінила, що машину перемкнуло на автопілот. Але це зробила не я. Тож машина тихенько рухалася сама по собі.

 О ні! З одної сторони я хотіла наповнення темною енергією, а з іншої сторони…він зробить це грубо і все мені пошкодить…і ще це ж буде вважатися як зрада Даріеля, хоча ми формально не пара. Я розгублена, мені і страшно і я навіть на такий варіант згодна, бо це краще смерті. Може він так вспокоїться і не вб’є мене.

– Яро, пробач…я не хотіла, щоб ти страждав. Я хотіла як найкраще! Чесно! Пусти, ти мене лякаєшь! – попрохала я, задихаючись в моїх грудях пекло.

– Я тобі не вірю! Ви відьми всі однакові! Що світлі, що темні! Всі брехливі і хитрі! Це ти можеш Даріеля обманювати і перед ним прикидатися невинною. Переді мною твоя гра марна! – випалив Яро, я боковим зором помітила в його руці ніж.

 Моє серце пропустило удар, стало лячно, повітря загустіло, електроніка в машині шаліла і навіть спектр світла змінився. Я відчувала кожним хребцем і навіть костним мозком, як наближається смерть вона повільно переступає безшумно і вже дихає мені в потилицю. В мене аж волосся заворушилося на голові.

 Якась мить – я рефлекторно метнула хвіст в сторону Яро, цілилась в шию, на кінці хвоста була прикраса з якої появилась тонка голка. Ще мить і вона увійде в шию Яро. Моє серце пропустило удар і охололи нутрощі від жаху. Та ось Яро за секундну перекинув в повітрі ніж, під інший кут тримаючи і увігнав його в підголівник сусіднього крісла. А потім всі нервові закінчення на хвості заволали від болю. Бо…бо...здається...не може бути….моя остання надія на порятунок була пришпилена до сидіння. Я не могла ворухнути хвостом. Навпаки, якщо намагання ворухнути ним –прошило від хвоста до хребту болем. Я хрипло закричала від несподіванки і болю.

– Ні! Мій хвіст! Ти його відрізав! Як боляче! – мені здалося я сама себе оглушила криком.

 Хвіст це одна надчутливих частин мого тіла. Там купа нервових закінчень і капілярів. Того я його не видаляла, хоча стидатися.

 Мене почуло нудити.

– Ну ось ти себе справжню показала! Ти хижачка, а не жертва! А я мисливець я нищу таких, як ти! – почула я над вухом, але чула вже наче через перешкоди.

 Перед очами плавали червоні цятки, моя нижня губа смикнулася, по щоках полились сльози і я провалилася в густу і тиху темряву.