Спочатку:
На сторінку книги
Коридори, що вели до східного крила, завжди вважалися найзатишнішою, але водночас і найменш передбачуваною частиною вежі Ваалзерона. Тут не було суворих обсидіанових ліній центрального командування чи гнітючої тиші підземель. Стіни з сірого граніту були завішені старими гобеленами, які злегка колихалися від протягів, а в повітрі витав запах сухого чорнила, пергаменту та легкого присмаку озону — наслідок постійної роботи замкових шифрувальників.
Мортімер рухався цими переходами беззвучно, навіть не намагаючись прискорювати крок. Його бойовий азарт повністю вщух, залишивши по собі приємну м'язову втому, але думки були далекі від відпочинку. Другий принц Пекла, який звик прораховувати чужі мотиви на три ходи вперед, зараз ловив себе на дивному внутрішньому дисонансі. Він точно знав, що чекає на нього за дверима кабінету розвідки, але вперше в житті не міг чітко сформулювати власну тактичну мету.
Мортімер штовхнув важкі дубові двері й зупинився на порозі.
Кімната була завалена сувоями та розкритими фоліантами. У центрі цього паперового хаосу, прямо на краєчку масивного столу, сиділа Зора. Її тонка, тендітна постать чітко виділялася на тлі високого вікна, за яким догорали фіолетові сутінки пустки. Вона була в простій замковій сукні темного кольору, її довге волосся було недбало зібране на потилиці, а на колінах лежав той самий третій том щоденника Малфаса, який найкращі криптографи Вальтазара вважали просто збіркою релігійних псалмів.
Вона навіть не підняла голови, коли Мортімер увійшов, але куточок її губ ледь помітно смикнувся вгору.
— Ти запізнився на двадцять чотири хвилини від штатного часу повернення авангарду, другий принце, — тихо, але неймовірно чітко промовила Зора. Її голос мав ту саму дивну, вібруючу тональність, яка видавала в ній менталіста високого рівня. — Я вже збиралася занести тебе до списку безповоротних втрат Чорного Розлому.
— Моя затримка була викликана ірраціональними факторами, які не піддаються військовій логістиці, — Мортімер зачинив за собою двері, скинув нарешті понівечений бойовий плащ на найближчу скриню і пройшов углиб кімнати. — Мій брат і його земна леді вирішили переписати закони нашої династії прямо на полі бою. У нас тепер офіційно з'явилася перша пара Істинних за останні триста років. Батько в шоці, гвардія святкує, а Вальтазар вже будує нові графіки.
Зора нарешті відірвала погляд від пергаменту й подивилася на нього. Її очі — глибокі, майже прозорі, без звичного для демонів вогню — вивчали його обличчя з тією спокійною, проникливою жорсткістю, яка зазвичай змушувала полонених шпигунів викладати все без тортур.
— Істинність... — повільно повторила вона, закриваючи щоденник Малфаса з сухим ляском. — Це красива назва для абсолютної магічної залежності. Твій брат тепер не зможе зробити жодного кроку без узгодження зі своєю земною константою. Але для безпеки вежі це ідеальний варіант. Система стабілізувалася.
— Система стабілізувалася там, на півночі, — Мортімер підійшов ближче, спираючись руками на стіл прямо навпроти неї. Від нього все ще пахло димом, залізом та випаленим попелом, але його погляд, спрямований на дівчину, був максимально сконцентрованим. — А тепер давай поговоримо про те, що відбувається тут. Твій звіт щодо східних боліт. Мої аналітики перевірили твої координати. Вони справді знайшли там три замасковані бази постачання бісів Малфаса. Як ти це зробила, Зоро? Там не було магічних маркерів, старий жрець закрив їх повним ментальним вакуумом.
Зора м'яко зісковзнула зі столу, опинившись усього за пів кроку від нього. Вона не відвела погляду, хоча аура другого принца — гостра, швидка, наче лезо кинджала — зазвичай змушувала людей відступати.
— Малфас був занадто самовпевненим жрецем, Мортімере, — спокійно відповіла вона, і в її голосі мигнула ледь помітна іронія. — Він випалив магічні маркери, але не зміг випалити психологію своїх підлеглих. Коли демони змушені тижнями сидіти в сирих болотах без прямого зв'язку з центром, вони починають думати про одне й те саме — про страх і голод. Ці емоції залишають у загальному ментальному полі Пекла такі жирні, брудні сліди, що мені навіть не потрібні були шифри. Я просто прочитала їхній колективний відчай через структуру його псалмів. Старий жрець використовував ритміку цих текстів, щоб пригнічувати бунти на місцях.
Мортімер кілька секунд мовчав, уважно вивчаючи її обличчя. У його голові, яка зазвичай працювала як бездоганний логічний апарат розвідки, зараз відбувався дивний збій. Він розумів, що перед ним стоїть дівчина, яка бачить цей світ наскрізь — без масок, без шляхетних титулів і без військових звань. Вона бачила його власні емоції так само чітко, як і відчай бісів у болотах.
— Ти надто небезпечний елемент для цього замку, Зоро, — тихо, з небезпечною м'якістю вимовив він, підіймаючи руку й обережно, кінчиками пальців, торкаючись пасма її волосся, що вибилося із зачіски. — Мій брат Вальтазар зазвичай знищує все, що не вкладається в його формули.
— Але ти не твій брат, Мортімере, — Зора навіть не поворухнулася, лише її погляд став ще глибшим, фіксуючи кожен удар його прискореного пульсу. — Тобі не потрібні формули. Тобі потрібні результати. І... тобі нудно грати в цю гру наодинці.
Другий принц раптом щиро розсміявся. Його рука опустилася на її плече, владно фіксуючи відстань між ними.
— Твоя правда, аналітику. Мені неймовірно нудно, коли поруч немає нікого, хто може прорахувати мої власні кроки до того, як я їх зроблю. Східні болота — це твій перший успішний кейс. Але попереду у нас зачистка південного периметра. І мені здається, що твоя інтуїція знадобиться моїй розвідці набагато частіше, ніж ти думаєш.
Зора ледь помітно посміхнулася, і в цьому жесті було стільки ж впевненості, скільки й у мітках Істинних, що щойно з'явилися у сусідньому крилі вежі.
— Я готова до роботи, Ваша Високосте. Головне — приготуй гарне чорнило. Щоденники зрадників бувають занадто об'ємними.
Далі буде...
