Спочатку:
На сторінку книги
Робочий кабінет Вальтазара вдруге за день став епіцентром родинного розбору польотів, але тепер тут не пахло затишком, а єхидні кпини Мортімера випарувалися, наче крапля води на розпеченому обсидіані.
Вальтазар з гуркотом кинув шкіряний щоденник Малфаса посеред столу, прямо поверх свіжої військової карти. Мортімер, який якраз збирався виходити до своїх гвардійців, щоб віддати наказ про патрулювання півдня, зупинився як укопаний. Його погляд упав на знайому фіолетову печатку у вигляді зів'ялої квітки.
— Що це? — Мортімер насупився, і його звична легковажність миттєво злетіла, оголюючи гострі, чисто демонічні риси обличчя. — Я думав, ми вже узгодили всі пости з батьком.
— Це те, що твоя шпигунська мережа проґавила прямо під твоїм носом, — холодно відрізав Вальтазар, схрестивши руки на грудях. — Подякуй Віці та Зорі. Вони знайшли особисті записи Малфаса в архіві. Читай із третьої сторінки. Про себе і про Селесту.
Мортімер мовчки підійшов до столу. Його довгі пальці з блідо-фіолетовими кігтями обережно відкрили понівечену шкіряну обкладинку. Віка, яка стояла поруч із Вальтазаром, уважно спостерігала за другим принцом. Вона очікувала на спалах гніву, на злість чи заперечення, але те, що відбулося далі, вразило її куди сильніше.
У міру того, як Мортімер вчитувався у дрібний почерк колишнього жреця, його обличчя ставало неприродно білим, наче висіченим із мармуру. Рядки про те, що його «легковажність та пошуки щирості» — це ідеальна мішень, і що Селеста мала за допомогою ритуалу повільно, крапля за краплею, випити його волю й перетворити на слухняну маріонетку на троні, наче випалювали в його душі тавро.
Кабінетом прокотилася хвиля такої важкої, давлячої тиші, що навіть смолоскипи на стінах почали сичати й затухати. Фіолетова аура Мортімера, зазвичай тонка й непомітна, раптом здибилася навколо нього рваними, гострими жмутами.
— «Слухняна тінь...» — тихо, майже пошепки повторив Мортімер слова зі щоденника. Його голос був позбавлений будь-яких емоцій, і саме це лякало найбільше. — Значить, весь цей час... Селеста...
Він раптово розсміявся. Це був сухий, зламаний сміх, від якого в Зори, що стояла біля дверей, здригнулися плечі. Мортімер з силою заплющив очі, а коли відкрив їх, у них не залишилося й сліду від того веселого хлопця, який годину тому жартував про геометричні поцілунки. Там палав чистий, концентрований пекельний вогонь приниження та люті.
— Вони вважали мене дурнем, — Мортімер повільно підняв голову, дивлячись на Вальтазара. Його щелепи стиснулися до хрускоту. — Малфас розписав мою душу як заставну монету у своїй грі. Він думав, що якщо я посміхаюся і не зариваюся в цифри, як ти, то мене можна взяти на ланцюг, як дурного пса, і змусити гавкати за командою його доньки!
— Мортімере, вони програли, — м'яко втрутилася Віка, зробивши крок до нього. — План рухнув. Селеста не змогла провести ритуал, а щоденник тепер у нас.
— Вони програли лише тому, що Зора почула в бібліотеці про план Малфаса з викликом істинної для мене! — рявкнув другий принц, з силою вдаривши кулаком по столу так, що чорнильниця підстрибнула.його очі світилися диким фіолетовим світлом. — А я... я справді вірив, що Селеста... що вона була щирою! Я ледь не дозволив їй підійти ближче, ніж будь-кому. Моя розвідка, мої люди перевіряли кожну щілину на кордоні, поки щур сидів у моєму власному домі й готував для мене нашийник!
Вальтазар підійшов до брата і важко поклав руку йому на плече. Цей жест без слів передавав підтримку, на яку був здатний лише він.
— Твоєї провини тут немає, брате. Малфас — майстер ментальних пасток. Але тепер карти відкриті. Твоя лють зараз потрібна на кордоні. Малфас готує удар із Попелястих Земель, думаючи, що ми дезорієнтовані.
Мортімер глибоко вдихнув повітря, намагаючись придушити магічний вогонь, що вирував у його жилах. Його аура почала повільно влягатися, стаючи гострою та холодною, як лезо бритви. Він подивився на щоденник, потім на Віку із Зорою.
— Дякую, — коротко, але зі справжньою, глибокою повагою сказав він дівчатам. На його обличчі знову з'явилася посмішка, але тепер вона була хижою, небезпечною усмішкою командира розвідки, який вистежив свою здобич. — Селеста хотіла бачити мене слухняним? Що ж. Я особисто подвоюю патрулі на північному переході. Якщо Малфас спробує сунутися крізь ту приманку, про яку ми говорили з батьком, я сам зустріну його загони. І повірте, ритуал, який я їм влаштую, їм дуже не сподобається.
Він різко розвернувся, і його плащ зметнувся у повітрі. Мортімер вилетів із кабінету, і цього разу за ним йшов шлейф чистої, нещадної бойової магії. Маски були скинуті: другий принц Пекла офіційно вступив у війну.
Важкі двері кабінету зачинилися за Мортімером із глухим відлунням. У кімнаті знову запанувала тиша, але тепер вона була іншою — густою, тривожною і прохолодною. Напруга, яка щойно вирувала тут через спалах люті другого принца, повільно осідала на обсидіанові стіни.
Вальтазар підійшов до столу, взяв щоденник Малфаса і кілька секунд мовчки дивився на обкладинку, наче намагався випалити фіолетовим поглядом залишки чужої магії. Потім він повільно повернувся до Віки. Попри його звичну зовнішню незворушність, через «Якір крові» дівчина чітко відчувала всередині нього тривожне невдоволення та занепокоєння, яке він так ретельно приховував від інших.
— Мортімер правий в одному, — тихо порушив тишу Вальтазар. — Ми проґавили ворога всередині периметра. І цей ворог досі перебуває під цим дахом.
Віка підійшла ближче, схрестивши руки на грудях, і кивнула в бік вікна, що виходило на східне крило замку, де за високими шпилями ховалися покої доньки колишнього жреця.
— Селеста. Вона ж досі під домашнім арештом у своїх кімнатах, так? — запитала Віка. — Після того, як твій батько відсторонив Малфаса, її просто замкнули там до з'ясування обставин?
— Так, — Вальтазар похмуро звузив очі. — Батько залишив її під вартою гвардійців Брута, вважаючи, що без батька вона — лише перелякана дівчина, яка не становить прямої загрози. Він хотів використати її як важіль тиску на Малфаса, коли той почне висувати умови з Попелястих Земель. Але після того, що ми щойно прочитали... її арешт стає бомбою сповільненої дії. Вона не просто жертва амбіцій свого батька. Вона — ключовий виконавець.
— І вона знає ритуал ментального контролю, — додала Віка, відчуваючи, як по спині пробіг легкий холодок. — Вальтазаре, якщо Селеста зрозуміє, що її план із Мортімером повністю розкрито, або якщо Малфас дасть їй сигнал із півночі... Вона не сидітиме склавши руки. Що, якщо вона спробує використати свою магію на гвардійцях, які її охороняють? Чи на комусь іще в замку?
Принц підійшов до Віки майже впритул. Його фіолетова аура м'яко огорнула її плечі — не для того, щоб тиснути, а щоб заспокоїти й захистити від тієї тривоги, що передавалася через їхній зв'язок.
— Я не дозволю їй зробити жодного кроку, Вікторіє. Твоя знахідка змінює мої розрахунки. Логіка підказує, що тримати її в житловому крилі — це неприпустимий коефіцієнт ризику. Батько хотів розіграти її карту пізніше, але тепер у мене немає часу на його політичні ігри.
— Ти збираєшся перевести її в підземелля? Туди, де сидить Ліліт? — Віка уважно подивилася в його глибокі очи.
— Саме так, — твердо відповів Вальтазар. — Нижній ярус, каземати під архівом. Там стіни викладені антимагічним обсидіаном, який блокує будь-які ментальні імпульси та родові ритуали. Там вона не зможе дотягнутися своєю магією ні до Мортімера, ні до охорони. Я особисто накладу на її камеру геометричну печатку ізоляції.
Він на мить замовк, і його пальці знову злегка торкнулися руки Віки. Через «Якір» пройшла тепла, але сувора думка: він найбільше боявся, що Селеста може спробувати вдарити по Віці, щоб помститися за батька або розірвати зв'язок принца.
— Але діяти треба обережно, — продовжив Вальтазар, аналізуючи ситуацію на ходу. — Якщо ми підемо туди з відкритим контингентом гвардії, замок поповзе чутками. У Малфаса все ще можуть бути приховані прихильники серед слуг. Мортімер зараз занадто розлючений, він не зможе провести арешт холоднокровно. Тому Селестою займуся я. Зараз же.
— Я піду з тобою, — рішуче заявила Віка.
Вальтазар миттєво насупився, і його фіолетові очі спалахнули протестом.
— Ні. Це виключено. Ти залишаєшся тут або повертаєшся в покої з Гроком. Селеста небезпечна, і я не збираюся ризикувати тобою.
— Слухай-но, Валіку, — Віка вперто підняла підборіддя, не збираючись відступати. — По-перше, «Якір крові» все одно передасть мені твою тривогу, де б я не була. По-друге, Селеста думає, що вона найрозумніша і що її вороги — це тільки ви з братом. Вона не знає, що це я знайшла щоденник. Моя присутність може збити її з пантелику, вона прорахується або видасть себе. До того ж я хочу подивитися в очі тій, яка збиралася зробити з Мортімера овоч.
Вальтазар пильно дивився на неї кілька довгих секунд. У його голові явно відбувалася запекла боротьба між залізним прагненням забезпечити їй абсолютну безпеку та усвідомленням того, що ця земна дівчина все одно зробить по-своєму. Врешті він важко зітхнув, і в кутиках його губ промайнула та сама ледь помітна, безпорадна перед її впертістю посмішка.
— Твоя логіка абсолютно ірраціональна, Вікторіє, — тихо сказав він, але міцніше стиснув її долоню. — Але ти не відступиш, я знаю. Добре. Ти підеш зі мною. Але триматимешся за моєю спиною і не зробиш жодного кроку вперед без моєї команди. Якщо я відчую бодай натяк на її магію — Грок миттєво виведе тебе звідти. Домовилися?
— Домовилися, — посміхнулася Віка, відчуваючи, як через зв'язок його тривога трансформується у зосереджену готовність до дії.
Вальтазар сховав щоденник Малфаса назад до кишені, поправив камзол і повернувся до дверей. Час розмов сплив. Вони мали ліквідувати внутрішню загрозу в замку до того, як перші загони відступників перетнуть лінію скель на півночі.
