Спочатку:
На сторінку книги
Пориви крижаного, колючого вітру з Попелястих Земель із диким свистом билися об гострі скелі північного кордону, підіймаючи в повітря густі хмари сірого марева й гарячого попелу. Тут, на самій межі королівства Ваалзерона, земля здавалася остаточно мертвою — понівеченою глибокими, кровоточивими тріщинами, з яких подекуди проривалося слабке, зловісне підземне світіння. Це був край світу, де закінчувався закон Короля і починався хаос вигнанців.
Мортімер стояв на самому краю найвищого спостережного виступу, загорнувшись у важкий бойовий плащ із чорного сукна з криваво-червоним гвардійським маркуванням. Вітер люто рвав краї його плаща, але принц здавався абсолютно нерухомим, наче обсидіанова статуя. Його погляд, позбавлений колишнього тепла, був прикутий до безкрайньої сірої пустки попереду.
Від його звичної легкої іронії, веселих кпин та маски безтурботного гульвіси, яка ще вранці так дратувала Вальтазара в кабінеті, не залишилося й сліду. Лють, викликана правдою з таємного щоденника Малфаса, не згасла — вона трансформувалася в залізну, нещадну витримку професійного командира розвідки. Мортімер уперше за довгі роки згадав, що він не просто молодший син, а той, хто тримає в руках усі таємні нитки королівства. Його зрадили, ним хотіли маніпулювати, як безвольною лялькою — і за це хтось мав заплатити кров'ю.
За його спиною, приховані потужним магічним маскуванням у глибоких, темних ущелинах скель, застигли три елітні загони королівської гвардії. Жодого зайвого звуку, жодного випадкового брязкання обладунків чи зброї. Тільки глухе, зловісне сичання вітру та важке дихання чистокровних пекельних бійців, які чекали лише одного знаку свого командира.
— Командире, — з густої тіні сусідньої скелі беззвучно, наче витканий із самого туману, виринув один із його найкращих шпигунів. Він упав на одне коліно, схиливши голову перед Мортімером. — Наші передові дозори та ментальні пастки зафіксували чіткий рух. З боку попелястих пусток наближається авангард відступників. Схоже, вони не приховують своєї присутності.
— Кількість? — сухо, карбуючи кожне слово, запитав Мортімер, навіть не повертаючи голови.
— Близько п'ятисот здичавілих демонів нижчого кола, розлючених голодом, а за ними — кілька вищих чинів із колишньої особистої гвардії Малфаса. Вони рухаються щільним строєм, тримаючи курс прямо на наш північний перехід. Вони впевнені, що застава порожня. Все йде точно за розрахунками першого принца.
Мортімер повільно повернув голову до підлеглого. На його обличчі проступила хижа, гостра й неймовірно небезпечна посмішка, в якій читався холодний засуд.
— Звісно, все йде за його планом, — тихо, майже пошепки промовив другий принц, і в його голосі пролунали жорсткі, металеві нотки. — Старий жрець Малфас упевнений, що цей перехід — наша найбільша слабкість, наша прогалина в обороні. Він досі думає, що я засліплений Селестою, а його донька тримає під контролем внутрішні інформаційні потоки замку. Він чекає від неї сигналу коли можна буде напасти на замок... Що ж, не будемо розчаровувати старого дурня завчасно. Нехай заходять глибше в пащу.
— Накажете активувати захисні бастіони прямо зараз, щоб зрізати їх на підході? — ув'язався шпигун, підіймаючи готову до магічного пасу руку.
— Ні в якому разі, — відрізав Мортімер, і його пальці з блідо-фіолетовими кігтями міцно, до білих суглобів, стиснули руків'я його бойового клинка. Навколо ефеса зброї миттєво затанцювали гострі, фіолетові іскри розвідницької магії, що прагнула волі. — Чекайте, поки весь їхній авангард, до останнього здичавілого біса, повністю перетне лінію перших скель і опиниться в низині ущелини. Вони мають відчути себе переможцями.
Він зробив глибокий вдих, відчуваючи, як магічна аура Вальтазара десь далеко в замку, пов'язана з ним родовими узами, посилає ментальний імпульс готовності.
— Вальтазар вирахував цю пастку до міліметра, — продовжив другий принц, і його очі спалахнули чистим пекельним вогнем. — Щойно відступники опиняться на точці нуль, каскад щитів із півдня замкнеться в кільце. Шлях назад у Попелясті Землі для них закриється назавжди. Вони хотіли покрутити моєю волею, хотіли бачити мене слухняною тінню на троні... Тепер я сам стану їхнім ляльководом. І повір, мої нитки будуть зроблені з чистого болю.
Шпигун коротко кивнув, відчуваючи, як від постаті другого принца виходить така колосальна, дика загроза, якої він не бачив навіть під час офіційних оглядів Короля. Він поспішно розчинився в сірому тумані, передаючи наказ "Завмерти і чекати" по всьому ланцюгу засідки.
Мортімер знову випрямився, переводячи погляд на ущелину. Крізь щільну завісу сірого попелу вже чітко проступали перші потворні силуети ворожих загонів. Вони йшли впевнено, з оголеними мечами, передчуваючи швидку й легку перемогу над "осліпленим" королівством. Вони не знали, що Селеста вже сидить під замком у казематах, щоденник викритий, а попереду на них чекає не порожня застава, а розлючений, смертоносний принц розвідки, чию довіру вони так необачно спробували розтоптати.
Північний перехід приготувався стати кривавим цвинтарем для амбіцій Малфаса, і Мортімер збирався особисто опустити туди першу труну.
