Спочатку:
На сторінку книги
Офіційна частина прийому у дворі нарешті завершилася. Король Ваалзерон у супроводі своєї гвардії попрямував до головної зали вежі, щоб віддати накази про повну реструктуризацію північних застав та цілковите зачищення залишків магічного впливу Малфаса.
Коли напруга нарешті спала, внутрішній двір замку почав стрімко порожніти, залишаючи лише втомлених слуг, які забирали спорядження експедиції.
Мортімер, який під час промови батька стояв трохи осторонь із незмінною іронічною напівпосмішкою, нарешті відійшов від свого гончака. Він покрутив у пальцях один зі своїх улюблених кинджалів, спритно сховав його в піхви на поясі й неспішним кроком підійшов до Вальтазара та Віки.
— Ну що, Ваша Високосте та майбутня володарко наших обсидіанових кабінетів, — Мортімер жартівливо вклонився і в його очах мигнула глибока втома командира, який виклався на повну. — Батько визнав твою геометрію, Вальтазаре. Гвардія шепочеться так, наче ви обоє щойно власноруч переписали Кодекс Перших Демонів. Але якщо ви думаєте, що на цьому всі сімейні сюрпризи закінчилися, то моя розвідка змушена вас розчарувати.
Вальтазар, який усе ще тримав Віку за руку, злегка звузив очі. Його прагматичний розум, який уже почав перемикатися на аналіз збитків після битви, миттєво зафіксував зміну тону брата.
— Мортімере, якщо у твоїх звітах з'явився ще один незареєстрований контур або сплячий детонатор Малфаса — кажи зараз, — суворо промовив перший принц.
— О ні, зі старим жрецем і його блідо-рожевими іграшками покінчено, тут мої слідопити дають стовідсоткову гарантію, — Мортімер легким рухом закинув розірваний бойовий плащ на плече й подивився кудись у бік темних переходів, що вели до східного крила замку. — Тут справа в іншій структурі. Пам'ятаєш про Зору?
При згадці цього імені Віка миттєво підтягнулася. Зора — дівчина-бібліотекарка, з таємничим минулим, яка їм у всьому допомагала і чия доля вже певний час була переплетена з інтригами навколо вищих кіл Пекла. Вона була для Віки у цьому світі єдиною подругою і її статус у замку залишався занадто невизначеним, щоб Вальтазар міг занести її до якоїсь конкретної графи своїх розрахунків.
— Зора? — Вальтазар насупився. — Вона мала перебувати під наглядом у східній вежі, поки ми розбиралися з авангардом Малфаса. Її ментальний профіль був чистий від впливу Селести.
— О, її ментальний профіль справді чистий, брате, — Мортімер раптом тихо хмикнув, і з його обличчя вперше повністю злетіла маска безтурботного гульвіси. Погляд другого принца став майже серйозним. — Але поки ми там випалювали вівтарі за допомогою земної дівчини, Зора не просто сиділа в покоях. Вона допомогла моїм аналітикам розкрити третій рівень шифру в щоденнику Малфаса. Той самий, який ми вважали просто релігійною літанією. Виявилося, старий ховав там дані про логістику постачання попелястих відступників через східні болота. Вона вирахувала це за десять хвилин, без жодної геометричної матриці. Чиста інтуїція та знання місцевих ментальних маркерів.
Віка уважно подивилася на Мортімера. Вона помітила, як змінився його голос, коли він вимовляв ім'я Зори — у ньому більше не було тієї холодної байдужості, з якою він зазвичай говорив про інформаторів чи полонених.
— Здається, наш головний шпигун знайшов свій власний «ірраціональний коефіцієнт», — тихо посміхнулася Віка, злегка штовхнувши Вальтазара ліктем у бік. — І цей коефіцієнт зараз чекає на звіт у східній вежі?
Мортімер на мить затримав погляд на Віці, потім перевів його на її рунічну мітку Істинних і лише розвів руками, повертаючи собі звичний іронічний вираз обличчя:
— Скажімо так: розвідка Пекла не може залишати без уваги елементи, які вміють читати думки зрадників краще за професійних менталістів. Мені потрібно йти, Вальтазаре. Потрібно особисто перевірити, чи не зробила вона ще якихось логічних відкриттів у наших архівах, поки нас не було. Ну і... змити цей попіл, нарешті.
Він коротко кивнув братові, підмигнув Віці й швидким, беззвучним кроком попрямував у бік тінистих коридорів східного крила, де у високих вікнах уже загоралися перші вечірні вогні вежі.
Вальтазар подивився йому вслід, а потім перевів погляд на Віку. Його велика долоня знову накрила її руку, і через «Якір» вона відчула, як у його думках вибудовується нове, абсолютно несподіване рівняння, де Мортімер і Зора більше не були просто окремими фігурами на карті королівства.
— Схоже, — тихо промовив перший принц, ведучи Віку до входу в їхні покої, — у цій вежі скоро з'явиться занадто багато формул, які мені доведеться розраховувати заново. Але знаєш що, Вікторіє? Мені починає подобатися цей ірраціональний баланс.
