Спочатку:
На сторінку книги
Холод підземелля поступово витісняв залишки солодкуватого чаду ментальної магії. Ліліт скрутилася на підлозі камери, дрібно тремтячи й ховаючи обличчя в долонях. Без підтримки закляття Малфаса вона знову перетворилася на звичайну, перелякану фігуру на шахівниці великої гри, яку використали й викинули без жалю.
Вальтазар не повів і бровою в її бік. Його прагматичний розум уже прораховував наступні кроки.
— Гроку, зафіксуй її обсидіановими кайданами подвійного контуру. Сюди доставити надійну варту з центрального гарнізону, — розпорядився перший принц. — Цих двох гвардійців — до лазарету. Ментальний блок Малфаса випалює мізки, їм знадобиться відновлення під наглядом цілителів.
— Буде зроблено, Ваша Високосте, — Грок коротко вклонився і відразу взявся за виконання, підіймаючи першого знепритомнілого солдата.
Віка повільно видихнула, відчуваючи, як «Якір крові» у її грудях заспокоюється, повертаючись до свого звичного ритму. Напруга останніх хвилин нарешті відпустила м'язи, залишаючи по собі легку втому. Вона подивилася на Вальтазара. Навіть зараз, коли небезпека всередині периметра минула, його обличчя залишалося зосередженою маскою. Він ніколи не розслаблявся повністю. Це була риса правителя, який знає, що кожна секунда спокою — лише ілюзія перед наступним ударом.
Раптом Вальтазар різко завмер. Його фіолетові очі знову спалахнули, але цього разу не від загрози, а від потужного внутрішнього сигналу. Родовий зв'язок між принцами забринів чистою, високою нотою.
Через секунду простір коридору перед ними злегка викривився. З повітря зіткалася щільна, фіолетова проекція магічного вісника розвідки. Згусток енергії розгорнувся, і під склепінням казематів пролунав чіткий, дещо втомлений, але тріумфуючий голос Мортімера:
«Вальтазаре, наш розрахунок підтверджено практикою. Твої щити замкнулися якраз у мить, коли останній біс Малфаса перетнув лінію ущелини. Авангард відступників повністю ліквідовано. Генерали вигнанців намагалися пробити південний бар'єр, але лише спалили власні резерви об наш захист. Північний щит утримано. Залишаю загін для зачистки й повертаюся в замок. Приготуй гарне вино, мені потрібно змити цей попелястий присмак із горла».
Проекція спалахнула дрібними іскрами й розчинилася в повітрі.
Віка мимоволі посміхнулася. Навіть пройшовши крізь криваву січу на кордоні, другий принц не втрачав свого фірмового стилю. Проте вона помітила, як розгладилася зморшка між бровами Вальтазара. Найважча частина плану на сьогодні була виконана.
— Вони впоралися, — тихо сказала Віка.
— Вони зробили те, що мусили, — відгукнувся Вальтазар, переводячи погляд на неї. В його очах мигнуло щось схоже на полегшення, яке він так ретельно приховував від підлеглих. — Малфас втратив свій найкращий бойовий кулак на півночі й останній важіль впливу тут, у казематах. Тепер старий щур залишився без армії та без шпигунів.
Він м'яко взяв Віку за руку, і через цей дотик вона відчула, як його залізна воля знову структурує хаос навколо них.
— Але це означає, що жрець став смертельно небезпечним, — продовжив перший принц, ведучи її назад до виходу з підземелля. — Коли у стратега не залишається фігур для маневру, він або тікає, або перевертає дошку. Малфас піде ва-банк. І нам потрібно зустріти його удар першими, поки він не вигадав щось гірше за криваві контури.
Вони поверталися до верхніх ярусів замку під приглушений гомін замкової гвардії, яка стрімко відновлювала штатні патрулі. Вежа Ваалзерона оживала, скидаючи з себе заціпеніння палацового заколоту. Віка йшла поруч із Вальтазаром, відчуваючи, як «Якір крові» у її грудях повністю заспокоївся, трансформувавшись у комфортне тепло. Проте тиша, що панувала між ними, не була розслабленою.
Щойно важкі двері кабінету зачинилися за ними, відсікаючи зовнішні звуки, Вальтазар підійшов до карти. Його пальці знову різко забігали по лініях захисних бастіонів.
— Тобі потрібно відпочити, — тихо сказала Віка, зупиняючись біля краю столу. — Ти кілька годин поспіль тримав ментальний щит для цілої армії на кордоні, а потім випалив контур Малфаса в підземеллі. Навіть для першого принца Пекла це забагато витрачених сил.
Вальтазар на мить зупинив руку, але голови не підняв. Його фіолетовий погляд був прикутий до темної плями Попелястих Земель на пергаменті.
— У мене немає часу на відпочинок, Вікторіє, — його голос пролунав низько й глухо. — Ти сама це сказала: Малфас переверне дошку. Провал Ліліт і розгром авангарду на півночі означають, що жрець тепер знає — його карти розкриті. Він більше не гратиме в хованки. Він розуміє, що Король Ваалзерон вишле каральну експедицію, щоб стерти його залишки з лиця землі.
Він нарешті випрямився і подивився на неї. В його очах знову проступила така впевненість, яка, втім, тепер поєднувалася з глибоким занепокоєнням.
— Коли у зрадника не залишається армії, він шукає одне — силу, здатну компенсувати її відсутність. У Попелястих Землях є місця, куди навіть мій батько не наважувався заходити. Джерела первісного хаосу. Якщо Малфас у розпачі спуститься туди...
Двері кабінету раптово розчинилися без жодного попередження чи стуку. На порозі стояв Мортімер. Його бойовий плащ був покритий сірим нальотом попелу, на щоці виднілася свіжа подряпина від осколка магічного щита, а розкішне волосся було розпатлане вітром. Проте в його очах більше не було тієї дикої люті, яка спалахнула після прочитання щоденника Селести. Там панував холодний, задоволений спокій хижака, який щойно закінчив вдале полювання.
— Ну що, брате, — Мортімер пройшов у кімнату, на ходу зриваючи з рук брудні бойові рукавиці й кидаючи їх на стілець. — Твої розрахунки — це справді нудна, але неймовірно ефективна штука. Відступники застрягли в ущелині, як таргани в банці. Навіть нудно було. Жодного гідного тактичного маневру з їхнього боку.
Він підійшов до столу, налив собі повний келих темного вина і жадібно зробив кілька ковтків, після чого повернувся до Віки і коротко вклонився:
— Моє шанування, леді. Вальтазар мені передав, що ви тут теж часу не гаяли й зачистили наш тил від блідо-рожевої інфекції. Дякую. Без вас у нас зараз виламували б внутрішні двері вежі.
— Дякуй Гроку, — ледь посміхнулася Віка. — Його швидка реакція виявилася дуже вагомим внеском у цій події.
— Грок отримає свій золотий дукат і підвищення, — відмахнувся Мортімер, але його обличчя швидко знову стало серйозним. Він повернувся до брата. — Вальтазаре, є одна погана новина з кордону. Серед убитих і полонених немає самого Малфаса. І що найгірше — мої шпигуни помітили, що за годину до початку нашого замикання щитів жрець із невеликим загоном особистих охоронців висунувся в бік Чорного Розлому.
Вальтазар миттєво підтягнувся, і його аура знову небезпечно заіскрила.
— Чорний Розлом? Він збожеволів. Там лежать запечатані вівтарі перших епох.
— Саме так, — похмуро підтвердив Мортімер, допиваючи вино. — Він не збирався командувати цим авангардом. Це була чиста приманка, щоб зв'язати нас боєм на перевалі й виграти час. Поки ми нищили його бісів, він пішов відкривати те, що чіпати не можна за жодних обставин. Він хоче підняти Первісний Попіл.
Віка переводила погляд з одного принца на іншого, відчуваючи, як атмосфера в кімнаті знову стрімко наколюється. Термін «Первісний Попіл» звучав як назва чогось, що може назавжди закінчити історію цього королівства.
