Спочатку:
На сторінку книги
Час у Чорному Розломі втратив свій звичний хід. Кожна секунда тепер вимірювалася ударами серця, які через «Якір крові» відгукувалися у Віки та Вальтазара одним спільним, шаленим ритмом.
Вальтазар зробив крок уперед, тягнучи Віку за собою прямо в багрово-чорний вихор. Фіолетова сфера його захисного контуру миттєво зіткнулася з первісним попелом, видаючи пронизливий, скрегочучий звук, від якого закладало вуха. Попіл люто бився об геометричні лінії щита, залишаючи на них чорні опалини й намагаючись прогризти шлях до живої плоті.
— Дві хвилини сорок секунд, — відчеканив Вальтазар, і його голос прозвучав у її голові через ментальний зв'язок. На його скроні здулася товста вена, а з кутика ока потекла тонка цівка темної крові — навантаження на його мозок було колосальним.
Вони пробивалися до центру ніші, де на залишках обсидіанового постаменту плавилося те, що колись було Верховним жрецем. Малфас перетворився на пульсуюче багрове ядро, з якого врізалися в землю товсті, рвані джгути хаосу. Другий вівтар буквально захлинався від сирої сили.
Мортімер разом зі своїми слідопитами тримав оборону на самому виході з ніші. Його фіолетова аура розвідника спалахувала рваними спалахами, коли він розсікав попелястих тварин, що намагалися затиснути його брата в кільце.
— Швидше, Вальтазаре! — крикнув другий принц, і в його зазвичай легкому голосі вперше прозвучав справжній відчай. — Мій захисний периметр тріщить!
— Вікторіє, зараз! — Вальтазар зупинився за два кроки від пульсуючого ядра і витягнув праву руку вперед.
Він не став плести складні матриці заклинання. Замість цього він випустив чисту, концентровану королівську силу, намагаючись ув'язнити ядро всередині ідеального куба. Але щойно фіолетові грані торкнулися багрового вогню, хаос Малфаса вибухнув із силою у відповідь.
Віку відкинуло б назад, якби Вальтазар не тримав її міцною хваткою. «Якір крові» у її грудях спалахнув таким диким, нестерпним жаром, що вона мимоволі закричала. Перед її очима все попливло, світло почало гаснути, а геометричний куб Вальтазара став стрімко розпадатися на шматки під тиском первісної сили.
«Ні. Ти не програєш тут», — пронеслася в її голові єдина, чітка й злісна земна думка.
Віка переборола біль, розплющила очі й обома долонями вчепилася в руку Вальтазара, яка тремтіла від напруги. Вона перестала просто тримати контур — вона спрямувала всю свою волю, всю свою життєву енергію та впертість прямо в його магічні канали. Через «Якір» вона буквально насильно вирівняла його рвану ауру, повертаючи його розуму ту саму незрівнянну математичну точність.
І це спрацювало.
Фіолетові грані куба раптом спалахнули чистим, дзеркальним світлом. Вони стали товстішими, стабільнішими й з оглушливим вакуумним звуком зімкнулися навколо багрового ядра Малфаса. Вібрація землі миттєво припинилася. Попелясті фігури в повітрі втратили підживлення й безсило розсипалися звичайним сірим пилом під ноги гвардійцям.
Другий вівтар було запечатано.
Вальтазар важко впав на одне коліно, захоплюючи Віку за собою. Він важко дихав, його аура була повністю виснажена, але він міцно тримав її на своїх колінах, ховаючи обличчя в її плечі.
— Одна хвилина і десять секунд до детонації... — хрипко прошепотів він, і через зв'язок Віка відчула, як його серце нарешті уповільнює свій скажений біг. — Ми встигли. Ти знову це зробила, Вікторіє.
— Ми встигли тут... — Віка важко підняла голову, дивлячись углиб Чорного Розлому, де в самій темряві, наче знущання, почав повільно розгорятися третій, останній вівтар. — Але, здається, ця битва ще не закінчилася.
