Спочатку:
На сторінку книги
Приборкати магію «Якоря крові» для Віки виявилося значно простіше, ніж завоювати авторитет на королівській кухні Пекла.
Коли вона, рішуче підкотивши рукави, переступила поріг кулінарного крила замку, її зустріла стіна гарячої пари, стійкий запах паленої сірки та шеф-кухар Зорг. Це був масивний демон із чотирма руками, обличчям кольору стиглого баклажана та гігантським тесаком, яким він саме кришив щось підозріло слизьке, поки дві його верхні руки майстерно підкидали на величезній пательні пекельних раків.
— Що?! Смертна? На моїй кухні?! — Зорг загримів так, що підстрибнули важкі мідні казани на полицях. Усі чотири його руки обурено злетіли в повітря, створивши навколо нього загрозливий віялоподібний силует. — Його Величність повернувся з кордонів голодний як вовк, а перший принц наказує мені підпустити до печей людину?! Кулінарія Пекла — це вища магія вогню і крові, а не дитячі забавки з травою!
— Заспокойся, Зоргу, — спокійно відповіла Віка, обходячи величезний казан, де варилося щось сіро-зелене. — Твій вищий вогняний суп пахне так, наче в ньому хтось утопив старий бойовий чобіт. Я прийшла врятувати королівську вечерю від гастрономічного жаху. Мені потрібні буряк, капуста, картопля, гарне м’ясо і... дуже багато часнику.
— Буряк?! — Зорг презирливо пирхнув одразу всіма чотирма ніздрями, а його помічники-бісики в кутку злякано заверещали. — Король Ваалзерон тримає в страху три сусідні королівства, а ти хочеш годувати його коренеплодами з городу?! Якщо Його Величність побачить у тарілці щось червоне, що не є кров’ю його ворогів, він здере з нас шкіру! Я не дозволю псувати королівські продукти людськими вигадками!
Проте Віка не збиралася так просто здаватися. Завдяки ментальному зв’язку вона чітко відчула, як десь у протилежному крилі замку Вальтазар у цей момент напружено завмер, чекаючи на кулінарну катастрофу. Його фіолетова аура через «Якір» транслювала тиху, але виразну паніку.
«Вікторіє, якщо Зорг отруїть мого батька твоїм коренеплодом, або якщо ти спалиш кухонне крило, я особисто відправлю тебе чистити стайні бойових кабанів», — пролунав у її голові суворий, але вже такий знайомий голос принца.
«Розслабся, принце, і рахуй свої трикутники. Твій чотирирукий шеф просто боїться здорової конкуренції», — подумки відрізала Віка й знову повернулася до демона.
— Давай так, Зоргу, — Віка вперла руки в боки, сміливо зустрівши погляд його жовтих очей. — Якщо мій борщ не сподобається Королю — ти особисто засмажиш мене на цьому твоєму великому рожні. Але якщо він попросить добавки — ти випишеш мені безстрокову перепустку на цю кухню і більше ніколи не будеш готувати своїх фірмових слимаків, від яких у Вальтазара починається печія. Згоден?
Шеф-кухар примружився, покрутив у нижній лівій руці гострий ніж і хижо посміхнувся:
— Гаразд, смертна. Готуй свою отруту. Але вогонь у нашій печі живий, ти з ним не впораєшся!
Пригоди почалися відразу. Пекельний вогонь під казаном виявився справжнім шкідником — він періодично випускав язики полум'я у формі маленьких розлючених дракончиків, намагаючись підпалити Віці фартух. Капуста в цьому світі мала легкий фіолетовий відтінок і раз у раз намагалася вкусити дівчину за пальці під час шинкування, а буряк довелося виловлювати магічним сачком, бо він уперто левітував над столом, відмовляючись лягати на дошку.
Зорг стояв осторонь, демонстративно схрестивши на грудях усі чотири руки, і чекав на її повне фіаско. Але Віка, підключивши всю свою земну кмітливість (і пару вагомих підзатильників бісикам-помічникам, які намагалися потайки підкинути в казан сушених тарганів для «аромату»), упевнено керувала процесом. Коли по кухні розійшовся густий, неймовірний аромат пасерованого бурячка, духмяного перцю, мліючого м'яса та свіжого часнику, Зорг раптом перестав посміхатися. Його ніздрі судорожно затремтіли. Це не був звичний для замку запах сірки чи пересмаженого жиру — це пахло справжнім, затишним, домашнім шедевром.
За пів години до вечері Віка, закриваючи готовий казан важкою кришкою, відчула, що час збиратися.
У своїх покоях вона застала повний розгром. Крош і Брут притягли туди три величезні скрині з королівського гардеробу.
— Віко! Швидше! — панікував Крош, розмахуючи сукнею з чорного оксамиту, прикрашеною справжніми залізними шипами. — Король ненавидітиме, якщо ти прийдеш у своїх людських шматях! Треба виглядати грізно, як належить супутниці принца! Ось, одягни це корсетне плаття з луски дракона, воно важить всього якихось п'ятнадців кілограмів!
— І ось цей бойовий вінець із черепами підземних щурів! — авторитетно додав Брут, тримаючи в руках щось гостре й страхітливе.
— Хлопці, зупиніться, я не збираюся йти на штурм фортеці, я йду їсти суп із Королем, — зітхнула Віка.
Вона рішуче відсунула шипи та черепи й обрала глибоку темно-смарагдову сукню до підлоги із закритими плечима, яка вигідно підкреслювала її фігуру, але не виглядала як середньовічне знаряддя тортур. Коли вона розпустила волосся і наділа тонкий, витончений срібний ланцюжок, гвардійці синхронно відкрили роти.
— Ех... Наш принц Вальтазар точно втратить залишки своїх геометричних пропорцій, — розчулено пробурмотів Крош, витираючи уявну сльозу.
Коли Віка підійшла до Головної зали, важкі двері перед нею відчинилися, і вона опинилася в самому епіцентрі королівської напруги.
За довгим столом панувала абсолютна тиша. На чолі сидів Король Ваалзерон. Його велична постать у темно-червоному камзолі випромінювала страшну, гніючу силу правителя. Праворуч від нього сидів Вальтазар — як завжди, ідеально прямий, застебнутий на всі ґудзики, але його фіолетові очі миттєво спалахнули, щойно Віка увійшла. Він окинув її повільним поглядом з голови до ніг, і через ментальний зв'язок Віка почула виразний, гарячий збій у його зазвичай чітких думках. Він явно не очікував побачити її такою... красивою та витонченою.
Поруч із Мортімером сиділа Зора — Король особисто наказав бібліотекарці бути присутньою, щоб почути останній звіт про переміщення Малфаса. Мортімер під столом непомітно для батька міцно тримав Зору за руку, допомагаючи їй не зомліти від страху.
— Сідай, смертна, — гучно промовив Король, вказуючи на крісло прямо навпроти Вальтазара. — Мій шеф-повар Зорг прибіг до мене п'ять хвилин тому, розмахуючи всіма чотирма руками і бурмочучи щось про «червону диверсію». Я хочу бачити, чим ти збираєшся нас дивувати.
Бісики-слуги, тремтячи від страху під суворим поглядом володаря, внесли глибокі тарілки. Щойно кришки підняли, залою розлився такий аромат, що навіть у грізного Короля злегка сіпнулася брова. Яскраво-червоний, густий борщ, із акуратними шматочками м'яса, свіжою зеленню та білосніжними краплями сметани. Поруч на срібному блюді лежали гарячі пампушки, густо политі часниковим соусом.
Вальтазар скептично подивився на тарілку, потім на Віку.
«Якщо це твоя стратегічна спроба капітулювати перед моїм батьком, Вікторіє, то вона пахне занадто підступно», — передав він подумки.
«Їж уже, критику мій, і не бурчи», — посміхнулася вона очима.
Король Ваалзерон першим поважно взяв ложку. Напруга в залі досягла піку. Зора, здавалося, взагалі перестала дихати, а Брут і Крош біля дверей заплющили очі, готуючись до найгіршого. Король зачерпнув борщу, підніс до уст і спробував.
Один ковток. Другий. Правитель завмер. Його червоні очі округлилися, а важкий погляд зафіксувався на тарілці. Він повільно відклав ложку, і Мортімер мимоволі підібгав ноги, очікуючи вибуху королівського гніву.
— Це... — Король замовк, підбираючи слова. Його зазвичай суворе, непохитне обличчя раптом пом'якшало, а в очах спалахнуло щире здивування. — Це неймовірно. Зорга позбавити премії за роки кулінарного обману моєї родини! Смертну — призначити головним гастрономічним експертом замку. Вальтазаре, у тебе вперше в житті з’явився справді хороший смак!
Мортімер радісно пирхнув, Зора полегшено видихнула, а Вальтазар, який саме зробив перший ковток, ледь не поперхнувся від такого батьківського «компліменту». Його вуха злегка порозовіли, хоча він щосили намагався зберегти свій фірмовий крижаний вираз обличчя.
— Ну, план захисту кордонів і вилов Малфаса ми обговоримо в кабінеті, — Король уже активно взявся за пампушку з часником, помітно подобрішавши, хоча його авторитет усе одно залишався беззаперечним. — А зараз, Вікторіє, розповідай, як ти змусила цього фіолетового демона укласти з тобою «Якір крові»? Бо я був упевнений, що він швидше одружиться на підручнику з архітектури та геометрії, ніж на живій жінці.
Віка весело подивилася на Вальтазара через стіл. Принц Пекла сидів, затиснутий між суворим батьком, який вимагав військових звітів, і земною дівчиною, яка повністю зруйнувала весь його порядок. Він підняв на неї погляд, і в глибині його фіолетових очей Віка побачила вже не роздратування, а щось зовсім інше — глибоке, гаряче і дуже щире почуття. Магічний якір у її грудях підтвердив це потужним, прискореним стуком серця.
«Ти просто нестерпна, Вікторіє», — пролунав його ментальний голос, але цього разу — неймовірно ніжно й тепло.
«Я знаю, Валіку. Але борщ тобі подобається, і я тобі теж», — відповіла вона думкою.
Між ними через увесь стіл пролетіла та сама іскра справжнього кохання, яка остаточно довела: вечеря вдалася на славу, Король задоволений, а попереду на них чекає спільна битва за їхнє майбутнє і королівство
