Спочатку:
На сторінку книги
Перші промені багрового пекельного сонця ледь пробивалися крізь вузькі, стрілчасті вітражі замкової вежі. Це специфічне ранкове світло, притаманне лише цим землям, зазвичай забарвлювало стіни в колір запеченої крові, створюючи химерну гру тіней у коридорах. Проте в робочому кабінеті першого принца світанок ніхто не зустрічав із полегшенням. Навпаки, тут панувала атмосфера запеклого, майже військового інтелектуального штурму, який тривав без перерви вже понад вісім годин.
Величезний стіл із цілісного шматка темного обсидіану був повністю похований під стосами стародавніх сувоїв, важких фоліантів у шкіряних палітурках та свіжих пергаментів. Тут були і детальні логістичні звіти Мортімера, і розгалужені карти магічних потоків, і креслення оборонних бастіонів, які захищали замок королівства від зовнішнього світу. Повітря в кімнаті здавалося густим, просоченим запахом чорнила, сухого папірусу та ледь відчутним, гострим ароматом озону — наслідком тривалої концентрації вищої магії.
Вальтазар навіть не зняв свого важкого парадного камзола. Срібні ґудзики були застебнуті до самого підборіддя, підкреслюючи його непохитну, майже спартанську дисципліну. Він сидів, низько схилившись над головною картою кордонів. Його очі похмуро горіли чистим фіолетовим вогнем, а тонкі, довгі пальці швидко й безпомилково виводили на пергаменті складні сітки оборонних периметрів. Кожна лінія, кожна магічна руна, яку він заносив до плану, вимагала колосальної концентрації. Принц чудово розумів, що будь-яка помилка в розрахунках коштуватиме життя гвардійцям на передовій.
Мортімер сидів навпроти брата, усім своїм виглядом демонструючи крайній ступінь фізичного та ментального виснаження. Його зазвичай ідеально укладене темне волосся було розпатлане — наслідок того, що він щогодини нервово запускав у нього пальці. Камзол другого принца був недбало розстебнутий на кілька верхніх ґудзиків, а під очима залягли глибокі темні тіні. Він щогодини звіряв координати дальніх застав, отримуючи ментальні звіти від своїх шпигунів, і тепер виглядав так, наче готовий був заснути прямо на плані південного кордону, використовуючи важкий сувій замість подушки.
— Якщо батько знайде бодай одну похибку у траєкторіях магічних щитів, він змусить нас перераховувати це вручну на гарячому вугіллі підземелля, — прохрипів Мортімер, важко потерши обличчя долонями. Його голос прозвучав глухо й хрипко від тривалого мовчання. — Вальтазаре, твої нескінченні структури мене колись доконають. Поглянь на цей сектор. Тут радіус перекриття сил Малфаса не збігається на три градуси з нашою гвардійською заставою. Якщо відступники вдарять сюди, мої хлопці опиняться у пастці ще до того, як встигнуть оголити мечі.
— Тоді перерахуй ще раз, — сухо й безкомпромісно відрізав перший принц, навіть не підводячи погляду від креслення. Його перо зі скрипом вивело черговий магічний символ. — Малфас діятиме витончено і підступно. Він знає замок не гірше за нас. Якщо ми не закриємо цей сектор до того, як Король вийде зі своїх покоїв, захисний бар'єр перетвориться на решето. Працюй, Мортімере. У нас немає права на втому.
Другий принц лише важко зітхнув і знову потягнувся до чорнильниці, тихо бурмочучи під ніс щось вкрай невтішне про військову тактику та важкий характер свого старшого брата.
У цей момент важкі дубові двері кабінету, прикрашені кованою гротескною ліпниною, тихо й плавно рипнули. Брати синхронно напружилися. Мортімер миттєво підібрався, очікуючи побачити на порозі сувору постать Короля Ваалзерона або принаймні начальника гвардії з новими тривожними новинами з кордонів. Вальтазар теж завмер, його фіолетова аура на мить спалахнула гострими голками, готова відбити будь-яку ментальну атаку.
Проте в кімнату увійшла Віка.
Вона рухалася впевнено, тримаючи в руках величезну металеву тацю, яка, здавалося, важила не менше, ніж хороший лицарський щит. Попри ранню годину, Віка виглядала напрочуд бадьорою та зібраною. На ній був простий, але охайний домашній одяг, а волосся було зібране у вільний вузол на потилиці.
Але головним було не це. Від таці, яку вона несла, йшов такий шалений, густий і неймовірно апетитний аромат, що Мортімер миттєво випрямився, а його ніздрі судорожно здригнулися. Чотирирукий шеф-кухар Зорг зранку явно перевершив сам себе, намагаючись догодити новій улюблениці замку. На таці височіла ціла гора золотистих, гарячих млинців, щедро политих сиропом із дикої пекельної ожини, поруч на великому блюді лежали соковиті, запечені шматки м'яса з пряними травами, а доповнювали цю картину два великих, масивних кубки з темним напоєм, який пахнув шоколадом і чимось підбадьорливо-гострим.
— Так, стратеги великих масштабів, офіційно оголошую перерву на перекуску, — командним тоном заявила Віка, рішуче підходячи до столу.
Вона навіть не здригнулася під суворими поглядами принців. Навпаки, оцінивши масштаби паперового хаосу, Віка без жодних церемоній відсунула ліктем кілька важливих сувоїв Мортімера вбік, звільняючи місце для важкої таці.
— Якщо ви обидва помрете тут від голоду, хронічного безсоння або просто від виснаження власних мізків, Малфасу навіть нападати не доведеться, — додала вона, упираючи руки в боки. — Він просто прийде і забере порожній замок, де замість правителів сидітимуть два сухих скелети над картами. Тож припиняйте свою геометрію і беріться за їжу.
Мортімер ледь не застогнав від чистого, неприхованого задоволення. Він миттєво забув про свої скарги, три градуси похибки і навіть про суворого батька. Його рука сама собою потягнулася до верхнього млинця, з якого ще стікав гарячий ягідний сироп.
— Віко... якщо я колись виживу в цій заварусі, я особисто виб’ю для тебе орден Найвищої Кулінарної Дипломатії Пекла, — промовив другий принц, заштовхуючи перший шматок до рота й заплющуючи очі від блаженства. — Це не просто їжа, це порятунок моєї згасаючої душі. Я готовий віддати тобі всі таємні шпигунські архіви мого підрозділу за цю тацю.
Вальтазар нарешті відірвався від карти. Він повільно відклав перо, і його фіолетові очі, які всю ніч були холодними й напруженими, миттєво змінили свій відтінок. Щойно він поглянув на Віку, вся його стриманість, яку він вибудовував роками перед підлеглими та батьком, просто розчинилася. Принц повільно підвівся з-за столу, випрямляючись на повний зріст.
Він зробив кілька широких кроків назустріч дівчині, долаючи відстань, що розділяла їх. Його рухи були плавними, але в них більше не було колишньої офіційної жорсткості. Вальтазар м'яко, але впевнено поклав долоню їй на талію, притягуючи трохи ближче до себе. Схилившись, він абсолютно природно, з якоюсь стриманою та відданою ніжністю поцілував Віку прямо в лоб.
Через «Якір крові», який у цей момент м’яко пульсував у їхніх грудях, до Віки долетіла чиста, потужна й неймовірно тепла хвиля його справжніх емоцій. Там не було жодного математичного розрахунку чи сухої логіки. Це була вдячність, турбота і тепле, майже матеріальне почуття безпеки, яке він хотів їй подарувати після всього, що сталося. Він показував, що попри всю небезпеку від Малфаса, вона перебуває під його абсолютним захистом.
Віка на мить повністю завмерла, затамувавши подих від несподіванки. Її пальці мимоволі стиснули край стільця. На щоках миттєво виступив помітний, яскравий рум'янець. Вона, звісно, знала, що їхні стосунки після вчорашнього поцілунку в покоях змінилися, але вона точно не очікувала від цього зазвичай непохитного і стриманого принца таких відкритих, публічних пестощів. Тим паче прямо на очах у його брата, який славився своїм довгим язиком.
Мортімер, який у цей момент саме жував черговий шматок млинця, застиг із відкритим ротом. Шматок ледь не випав назад на тарілку. Його брови злетіли так високо, що, здавалося, сховалися під розпатланим темним чубом. Другий принц повільно, наче не вірячи власним очам, перевів погляд з Вальтазара на Віку, потім назад на старшого брата. На його обличчі, витісняючи всю нічну втому, повільно розпливлася така єхидна, широка й задоволена усмішка, якої цей похмурий кабінет не бачив за весь час свого існування.
— Ого... — протягнув Мортімер, театрально відкладаючи недоїдений млинець на край карти і спираючись ліктями на стіл. Його очі заіскрилися щирим, підлітковим нахабством. — Ну й ну. Подивіться на це видовище! Невже це мій непохитний брат, у якого замість серця завжди була ідеальна військова інструкція? Вальтазаре, будь ласка, просвіти мене, свого неосвіченого молодшого брата: а поцілунок у лоб — це за якою військовою тактикою вираховується? Який там коефіцієнт романтичного хаосу в твоїх формулах? Я щось не пам'ятаю такого пункту в статуті нашої гвардії.
Вальтазар миттєво вирівнявся. Його обличчя за частку секунди повернуло собі звичний холодний і суворий вираз, проте дрібні фіолетові іскри, що хаотично затанцювали на кінчиках його пальців, видавали його легке збентеження з головою. Він не звик, щоб його внутрішній світ виставляли на показ.
— Мортімере, займайся логістикою і не лізь не в свої справи, — холодно промовив Вальтазар, хоча його рука на талії Віки лише ледь помітно ворухнулася, але він її так і не прибрав, продовжуючи утримувати дівчину поруч. — Твої три градуси похибки на південному кордоні самі себе не виправлять. Якщо Король побачить цей прорахунок, твої шпигуни першими підуть копати окопи.
— Ну звісно, одразу за карти і військові загрози ховаєшся! — не вгамовувався Мортімер, задоволено мружачись і знову беручись за їжу. — Віко, ти тільки подивися на нього. Наш великий мислитель тане, як лід під багровим сонцем. Якщо ти принесеш йому ще й обід із чотирьох страв, він, мабуть, почне писати ліричні балади або малювати кола замість своїх улюблених трикутників! Я просто зобов'язаний розповісти про це Зорі. Вона точно занесе цей історичний феномен до замкових хронік як головне диво нашої епохи: "Перший принц Пекла виявив ознаки живих почуттів".
— Мортімере, якщо ти зараз же не стулиш пельку і не зосередишся на своєму млинці, я особисто заберу цю тацю назад на кухню до Зорга, — з удавано суворою посмішкою пригрозила Віка.
Вона лагідно повернула голову до Вальтазара, даючи йому зрозуміти, що все гаразд. Всередині їй і самій було неймовірно весело та приємно спостерігати за цією сценою. Було щось дивовижне й живе в тому, як цей сильний, закритий від усього світу чоловік намагається повернути свій суворий авторитет перед молодшим братом, хоча «Якір» продовжував транслювати Віці його абсолютний спокій та теплоту.
— Мовчу, мовчу! Офіційно німію! — Мортімер кумедно підняв руки вгору, демонструючи повну капітуляцію, і поспішно перехопив ще один млинець. — Не позбавляйте мене єдиного джерела радості в цей ранок через надлишок чужої ніжності. Але, брате... мушу визнати абсолютно серйозно: цей хаос тобі неймовірно личить. Ти нарешті став схожим на живу істоту, а не на ожилий обсидіановий постамент.
Вальтазар лише важко й демонстративно зітхнув, виказуючи все своє невдоволення молодшим братом, але в самій глибині його фіолетових очей, прихованій від Мортімера, промайнула ледь помітна, але дуже м’яка й задоволена усмішка.
Ніч була виснажливою, а попереду на них чекала велика й небезпечна гра з Малфасом, який уже збирав сили в Попелястих Землях. Проте зараз, у цьому замкненому кабінеті, за зачиненими дверима, під аромат гарячих млинців та родинні кпини, вони відчували себе як ніколи сильними. Вони були готові зустріти будь-яку загрозу королівству. Ранок у Пеклі офіційно розпочався, і в ньому, попри все, з'явилося місце для щирого світла.
