Спочатку:
На сторінку книги
Коли принци пішли на доповідь до Короля, Віка зрозуміла, що сидіти в чотирьох стінах і просто чекати — це найгірше випробування для її нервової системи. «Якір крові» у грудях періодично відгукувався відлунням далекої, важкої напруги, яка панувала в тронній залі, і це лише підливало масла у вогонь. Грок, який за наказом Вальтазара невідступно слідував за нею, як вірна тінь, лише мовчки схиляв голову на кожне її незадоволене зітхання.
— Знаєш що, Гроку? — Віка рішуче піднялася з крісла. — Якщо я проведу тут ще бодай пів години, вираховуючи тріщини на стелі, я збожеволію. Ходімо в архів. Зора з Мортімером усю ніч шукали старі карти, і їй точно не завадить допомога. До того ж підземелля зараз — найзахищеніше місце в замку.
Слуга не наважився заперечувати, і за кілька хвилин вони вже спускалися гвинтовими сходами до залів королівського сховища.
В архівному крилі панувала особлива, затишна атмосфера. Тут пахло сухим пергаментом, столітніми палітурками та магічним пилом, який ледь помітно світився в напівтемряві. Зора сиділа за величезним дубовим столом, заваленим розгорнутими сувоями. Дівчина-бібліотекар виглядала вкрай виснаженою: її очі були втомленими, а на щоці виднівся невеликий слід від чорнила. Поруч стояла вже холодна чашка трав'яного чаю.
— О, Віко! — Зора здивовано підвела голову, коли почула кроки. — Що ти тут робиш? Вальтазар же наказав тобі не залишати своїх покоїв.
— Вальтазар зараз на килимі у батька, і йому явно не до моїх переміщень, — Віка підійшла ближче й м'яко посміхнулася. — До того ж я прийшла не вештатися, а допомагати. Ти працюєш без відпочинку від самої вечері. Мортімер звалив на тебе купу роботи, а сам пішов звітувати. Давай свої карти, кажи, що треба робити.
Зора з полегшенням видихнула, поправляючи окуляри, які постійно сповзали на ніс.
— Якщо чесно, я справді вже нічого не бачу перед очима. Мортімер попросив знайти всі записи про магічні аномалії Попелястих Земель за останні тридцять років, які зафіксували наші патрулі. Він хоче зрозуміти, чи не будував Малфас якісь приховані ретранслятори сили ще до свого офіційного вигнання. Ось у тій шафі, — Зора вказала рукою на масивну стелажну стійку в кутку, — лежать щоденники спостережень колишніх наглядачів кордону. Їх треба перебрати за хронологією.
— Чудово, за роботу, — Віка впевнено попрямувала до вказаної шафи.
Процес виявився монотонним, але дієвим — це допомагало відволіктися від тривожних думок. Віка діставала важкі сувої, обережно здмухувала з них пил і звіряла дати, написані химерною пекельною в'яззю, яку вона вже трохи навчилася розрізняти завдяки ментальному зв'язку з принцом. Грок мовчки допомагав їй, підтримуючи важкі папки своїми масивними руками.
Минуло близько години. Архів поступово наповнювався тихим шелестом паперу. Зора робила нотатки у своєму великому журналі, а Віка вже доходила до кінця третьої полиці, коли її пальці наштовхнулися на щось дивне.
У самому кутку шафи, затиснутий між двома товстими літописами, лежав вузький, обтягнутий темною шкірою щоденник. На відміну від інших сувоїв, він не мав офіційного королівського маркування, а його краї були скріплені магічною печаткою у вигляді зів'ялої квітки — особистим знаком роду Малфаса.
Віка на мить завмерла. Вона провела пальцями по шкіряній обкладинці, і раптом «Якір крові» всередині її грудей різко смикнувся, обдавши серце хвилею холоду. Магічний зв'язок зреагував на цей предмет так, наче щоденник містив у собі пряму загрозу або важливий ключ до їхнього майбутнього.
— Зоро, — тихо покликала Віка, не зводячи погляду зі знахідки. — Поглянь-но сюди. Здається, я знайшла щось, що явно не призначалося для загального перегляду. Тут знак відстороненого жреця.
Зора миттєво відклала перо і підхопилася з місця. Коли вона підійшла і побачила печатку у вигляді квітки, її обличчя помітно зблідло.
— Це... це особисті записи Малфаса. Як вони опинилися тут?
Віка обережно потягнула щоденник на себе. Магічна печатка на обкладинці ледь помітно заіскрилася фіолетовим вогнем, але через секунду згасла, підкоряючись силі «Якоря крові», який пульсував у тілі дівчини. Щоденник піддався і відкрився на одній із перших сторінок, виставляючи напоказ дрібний, гострий почерк жреця.
Дівчата схилилися над столом, і перші ж прочитані рядки змусили їх затамувати подих. Малфас писав про ритуал «Якоря», але не як про захист, а як про найбільше прокляття династії Ваалзерона.
Текст, написаний дрібним почерком Малфаса, змусив Віку миттєво забути про втому. Зора, схилившись над її плечем, нервово поправила окуляри, а її дихання стало уривчастим. Грок, помітивши реакцію дівчат, зробив крок ближче, закриваючи їх своєю масивною спиною від входу в архів.
Віка провела пальцем по пергаменту. Чорнило в деяких місцях вицвіло, але суть залишалася жахливо чіткою. Це був не просто щоденник — це був детальний, покроковий план захоплення влади, який Малфас розробляв місяцями, задовго до того невдалого балу.
«...Мортімер надто легковажний, його шпигунська мережа тримається на особистій харизмі, а не на залізній структурі. Це ідеальна мішень. Він шукає щирості, якої позбавлене Пекло, і саме цим я скористаюся», — читала Віка напруженим голосом. — «Селеста готова. Моя донька знає свою роль до найдрібніших деталей. Ритуал єднання душ, який я підготував для балу, не просто зв'яже її з другим принцом. Магія ритуалу розрахована так, що після злиття аура Селести почне повільно, крапля за краплею, поглинати волю Мортімера».
Зора тихо зойкнула, затуливши рот долонею.
— Він хотів перетворити Мортімера на маріонетку... За допомогою Селести він отримав би контроль над усією зовнішньою розвідкою та гвардією королівства.
— Читай далі, — похмуро відказала Віка, перегортаючи сторінку, де виднілися складні магічні схеми, що нагадували переплетені нитки розірваних душ.
«Ваалзерон старіє, його інспекції на кордонах забирають дедалі більше сил. Щойно Мортімер опиниться під ментальним контролем моєї доньки, ми заблокуємо інформаційні потоки першого принца. Його логіка виявиться безсилою проти хаосу, який ми створимо всередині його власної родини. Селеста стане королевою, Мортімер — слухняною тінню на троні, а Ваалзерону доведеться або змиритися, або спостерігати, як його династія руйнується зсередини».
Віка закрила щоденник з глухим ляском. Шкіряна обкладинка під її долонею здалася крижаною. Тепер усе стало на свої місця. Стало зрозуміло, чому Малфас так лютував, коли Король відсторонив його прямо на балу, і чому Селеста так відчайдушно намагалася зіграти роль ідеальної пари для другого принца. Їхній план ідеального палацового перевороту рухнув через те, що Мортімер виявився не таким простим, а Король Ваалзерон не повірив жрецю й виставив його геть.
— Це катастрофа, — прошепотіла Зора, озираючись на темні стелажі архіву. — Віко, якщо цей щоденник досі тут, це означає, що Селеста не встигла його забрати. Але це також означає, що вона все ще може бути десь у замку або мати тут своїх людей. Якщо Малфас у Попелястих Землях знає, що його первинний план із Мортімером викриють, він діятиме радикально.
— Він уже діє, — Віка міцно стиснула щоденник у руках. — Ліліт була лише інструментом, щоб прощупати наш захист після того, як план із Селестою провалився. Малфас розраховував усе на три кроки вперед. Нам потрібно терміново передати це Вальтазару та Мортімеру. Твій принц має знати, яку саме петлю готували для його шиї.
Вона повернулася до слуги.
— Гроку, бери ліхтар. Зоро, згортай свої карти, ми йдемо назад. Тепер цей щоденник — наш головний козир, і я не збираюся залишати його тут ні на хвилину.
Дівчата швидко зібрали речі, але щойно вони зробили крок у бік виходу з архівного крила, як десь у глибині підземних коридорів пролунав дивний, ледь чутний металевий шурхіт, наче хтось необережно зачепив важкі гвардійські обладунки. Грок миттєво вихопив короткий бойовий ніж, заступаючи дівчатам шлях.
