​— Це помилка! — Вальтазар, наслідний принц демонів, спопеляв мене поглядом, від якого мали б дрижати гори. — Закляття мало привести мою істинну пару, величну демоницю Попелястих земель, а не… це.
— «Це» має ім'я, Валіку, — я спокійно хрумкнула кукурудзяною паличкою, ігноруючи його розкішні роги. — І «це» хоче знати: де тут у вашому пеклі найближча розетка? У мене телефон сідає, а я ще не встигла видалити історію браузера!

Вдень я — звичайна наймичка, чиї руки пахнуть попелом. Уночі — травниця, що вириває життя з лап лихоманки. Але під моєю сорочкою б'ється таємниця: срібний кулон, що належить роду, якого більше не існує.

​Я мала лише врятувати хвору дитину. Натомість я знайшла Його.

​Сайлас. Поранений Альфа, зраджений власним кланом. Я врятувала його, не знаючи, що борг крові зв’язує міцніше за кайдани. Тепер ми обоє — здобич. Він зневажає мою людську слабкість, не здогадуючись, що в моїх венах тече кров його заклятих ворогів — Білих Вовків.

​Я подарувала йому шанс на життя. Тепер він — моя єдина надія не втратити власне.