Раді Вас бачити!

Три місяці тому…

Ранок пахнув підсмаженим хлібом та абсолютним, п'янким спокоєм. Тепле сонячне проміння заливало світлу кухню, відбиваючись від глянцевих поверхонь і плутаючись у довгому темному волоссі Хлої.

Вона стояла впритул до кухонної стільниці, на якій, безтурботно погойдуючи ногами, сиділа Морган. Смарагдовий шовк улюбленого халата приємно холодив шкіру Хлої, але це відчуття швидко тануло від гарячих дотиків Морган. Та у своїй простій домашній футболці та легких смугастих шортах виглядала настільки розслабленою і своєю, що у дівчини щоразу солодко завмирало серце, коли білявка м'яко обіймала її за талію, притягуючи ще ближче до себе.

Хлоя прикрила очі, вдихаючи запах її волосся — щось ледь вловиме, з нотками цитруса і теплої постільної білизни. Вона потягнулася вперед, торкаючись своїм носом носа Морган, гублячись у цій безтурботній, майже невагомій інтимності.

«Боже, як же мені добре», — промайнуло в голові.

Ця думка все ще лякала її своєю відвертістю. Останні п'ять років її життя нагадували параноїдальний трилер, де вона була єдиною мішенню. Три різні штати. Три фальшиві водійські посвідчення з іменами, на які вона годинами вчилася відгукуватися перед дзеркалом. Програма захисту свідків навчила її спати впів ока, здригатися від звуку гальм під вікном і ніколи, за жодних обставин, не підпускати людей надто близько. Самотність була її надійною бронею. Бронею, яку вона ненавиділа всією душею, але яка тримала її живою.

Аж поки в цій броні не з'явилася пробоїна у вигляді чарівної, впевненої в собі білявки, чиї руки зараз так міцно і ніжно її тримали.

Тепер, дивлячись на розслаблене обличчя Морган, Хлоя усвідомила неймовірну річ: вона більше не чекає на раптовий удар. Вперше за весь цей нескінченний час їй не хотілося маніакально перевіряти, чи замкнені двері на всі оберти. Вона пустила коріння. Вона знайшла свій справжній прихисток не в стінах цього маленького будинку, а в жінці, якій нарешті дозволила підійти так близько.

— Про що ти думаєш? — голос Морган був хрипкуватим зі сну, оксамитовим і неймовірно м'яким. Вона ледь помітно усміхнулася, і від цього куточки її очей зібралися в милі зморшки. Але десь глибоко на дні її погляду майнула ледь вловима тінь — наче вона вивчала Хлою, запам'ятовуючи кожну рису її обличчя.

— Про те, що ти — найкраще, що траплялося зі мною за дуже довгий час, — абсолютно щиро відповіла Хлоя.

І, піддавшись пориву, м'яко накрила губи Морган своїми. Це був повільний, лінивий ранковий поцілунок, наповнений глибоким, вистражданим спокоєм. Морган відповіла на нього з якоюсь відчайдушною, майже власницькою ніжністю, ніби намагалася втримати цей момент якомога довше.

Потім білявка неохоче розірвала поцілунок, залишивши на губах Хлої легкий, дражливий слід.

— Якщо ми продовжимо, доктор Боб знову влаштує мені лекцію про те, що адміністраторка має відкривати клініку вчасно, — з усмішкою промуркотіла вона і, легко зістрибнувши зі стільниці, підійшла до обробної дошки.

Хлоя залишилася стояти на місці, милуючись тим, як Морган готує сніданок. У її рухах була якась заворожуюча впевненість. Вона дістала з підставки важкий кухарський ніж і почала нарізати стиглі томати для тостів. Стук леза по дерев’яній дошці звучав ритмічно, майже гіпнотично.

Раптом лікоть Морган зачепив скляну банку з морською сіллю. Та хитнулася, Морган інстинктивно смикнулася, щоб її підхопити, і в поспіху змахнула ніж зі столу.

Хлоя навіть не встигла зойкнути.

Усе відбулося за частку секунди. Лезо блиснуло в повітрі, падаючи вістрям донизу. Замість того, щоб відскочити назад, як зробила б будь-яка нормальна людина, боячись залишитися без пальців на ногах, рука Морган метнулася вниз із блискавичною швидкістю. Жодного зайвого руху. Жодного здригання на обличчі.

Вона перехопила важкий ніж просто в повітрі, за кілька дюймів від підлоги. Її пальці стиснулися на руків'ї мертвою хваткою.

У кухні повисла дзвінка тиша. Серце Хлої пропустило удар, а потім забилося десь у горлі. Це було... дивно. Дисонанс був настільки різким, що її підсвідомість, натренована роками переховувань, миттєво забила на сполох. Це не був рефлекс незграбної адміністраторки. Це був рух людини, яка ідеально володіє своїм тілом і зброєю. Здавалося, якби ніж падав у повній темряві, вона б однаково зловила його так само бездоганно.

Морган повільно випросталася. Її погляд на мить зустрівся з поглядом Хлої — холодний, сфокусований і абсолютно чужий. Погляд хижака, чия маска на секунду зісковзнула. Але Морган усвідомила свою помилку блискавично.

Вона кліпнула, і на її обличчя повернулася звична м’яка усмішка. Вона театрально видихнула і злегка покрутила ніж у руці.

— Ого! — вона тихо засміялася, хитаючи головою. — Здається, мої рефлекси з часів гри в софтбол у коледжі ще при мені. А могла б залишитися без улюблених капців.

Напруга луснула, мов мильна бульбашка. Софтбол. Ну, звісно. Хлоя з шумом видихнула повітря, яке непомітно для себе затримала, і нервово потерла перенісся. Її параноя знову грала з нею злі жарти.

— Ти мене налякала до біса, Пірс, — пробурмотіла Хлоя, намагаючись вгамувати серцебиття. — Поклади цього монстра на стіл.

— Слухаюсь і корюся, — Морган грайливо відсалютувала їй і поклала ніж подалі від краю, але її пальці розтиснулися трохи повільніше, ніж треба було. Вона знала, наскільки близько підійшла до провалу.

Здавалося, інцидент було вичерпано. Але на іншому кінці стільниці, частково сховавшись за кавоваркою, сидів рудий пухнастий кіт Рамзес. Він не повів і вухом, коли ніж падав. Його янтарні очі, не кліпаючи, свердлили білявку. Тварини не розуміють жартів про софтбол і не ведуться на чарівні усмішки. Вони реагують лише на хижаків. І зараз кіт дивився на Морган з похмурою, непохитною підозрою, нервово посіпуючи кінчиком пухнастого хвоста.

Залишок ранку минув у звичній, заспокійливій метушні, яка остаточно стерла неприємний осад від інциденту з ножем. Хлоя змінила свій розкішний смарагдовий халат на зручну темно-синю уніформу ветеринарної клініки, поки Морган допивала каву, паралельно перевіряючи щось у телефоні — можливо, робочий розклад, а можливо, зашифровані повідомлення.

— Тільки б доктор Боб сьогодні знову не переплутав графік щеплень, — зітхнула Хлоя, збираючи своє густе темне волосся у високий хвіст. — Якщо він ще раз спробує вколоти вакцину від сказу тому нещасному лабрадору замість вітамінів, у мене почнеться нервовий тик.

Морган тихо розсміялася, відкладаючи телефон. Її сміх завжди діяв на Хлою як найкраще заспокійливе.

— Не хвилюйся, люба. Я ще вчора розклала всі його картки за кольорами, а окуляри показово повісила йому на шию на спеціальний шнурок. Сьогодні мій адміністраторський контроль на максимальному рівні. До того ж, о десятій у нас знову Пем зі своїм «депресивним» мопсом, тож Бобу буде не до помилок — він буде надто зайнятий спробами непомітно втекти від неї через чорний хід.

Хлоя пирхнула, яскраво уявляючи цю картину. Боже, як же вона любила цю рутину. Цей маленький, безпечний світ, де найбільшою проблемою був нав'язливий мопс або розсіяний начальник.

Коли вони вийшли на ґанок, ранкове повітря виявилося напрочуд свіжим і наповненим солодким ароматом квітучих кущів. Хлоя, підкоряючись старим, в'їдливим звичкам, які неможливо було витравити до кінця, двічі смикнула ручку вхідних дверей, перевіряючи, чи надійно закрився замок.

Морган зупинилася на сходинці нижче. Вона ніколи не квапила її і не закочувала очі на цю легку, але таку очевидну параною. Натомість білявка просто простягнула руку і м'яко переплела свої пальці з пальцями Хлої.

— Усе добре, — тихо сказала вона. Морган дивилася їй просто в очі з тією самою теплою, відкритою усмішкою. Вона брехала їй так само бездоганно, як кілька хвилин тому ловила ніж. — Ми в безпеці.

І найстрашнішим було те, що в цю саму мить Морган до болю хотілося, щоб її власна брехня виявилася правдою.

Хлоя кивнула, відчуваючи, як останні залишки холодної тривоги тануть під цим поглядом. Вона міцніше стиснула руку Морган у відповідь, і вони разом пішли до машини.

Сонце яскраво освітлювало їхню тиху вуличку, сусід перейшов дорогу, привітно махнувши їм рукою, а день обіцяв бути ідеально звичайним. Це було прекрасне, бездоганне життя.

Таке ж бездоганне і нестерпно крихке, як тонкий шар льоду над глибокою, темною водою.