Раді Вас бачити!

Ранок у ветеринарній клініці розпочався з того, що доктор Боб вирішив випробувати інноваційний метод заспокоєння екзотичних тварин.

— Це феромони гірської ласки, Хлоє! — натхненно віщав Боб, притискаючи до грудей здоровенного, вкрай роздратованого тхора на прізвисько Бандит. Тхір звивався і тихо, але загрозливо сичав. — Виробник обіцяє миттєвий релакс і глибоку медитацію. Треба лише пшикнути йому на ніс...

Тхір, який явно не планував приєднуватися до нірвани, різко викрутився і вдарив задніми лапами по балончику в руках лікаря. Густа хмара спрею із різким запахом вологого моху та валер'янки вдарила Бобові прямо в обличчя.

Боб чхнув так сильно, що його окуляри злетіли і з брязкотом впали у металевий лоток з інструментами. Бандит, скориставшись моментом, вислизнув із його рук і рвонув по столу прямо до відкритої шафи з медикаментами.

— Тримай його! Він зараз рознесе нам усі запаси! — заволав Боб, наосліп розмахуючи руками і протираючи очі.

Хлоя лише важко зітхнула. Вона зробила один плавний, бездоганно розрахований рух, перехопивши хулігана в повітрі за мілісекунду до того, як він встиг занирнути на полицю з бинтами. Брюнетка обережно, але міцно зафіксувала тхора під передніми лапами, другою рукою за звичкою лагідно почухавши його за вушком. Бандит миттєво обм'як, змирившись із поразкою.

— Ніякої медитації сьогодні, маленький терористе, — м'яко промовила вона, саджаючи тварину назад у простору пластикову переноску і надійно замикаючи дверцята. — Бобе, іди вмийся. І, здається, цей спрей діє тільки на тебе. Ти виглядаєш надто... дезорієнтованим.

З-за стійки адміністратора почувся тихий, стриманий смішок.

Хлоя підвела погляд і зустрілася очима з Морган. Білявка сиділа, підперши ідеальне підборіддя рукою, і з легкою, відкритою усмішкою спостерігала за цим ранковим цирком. У своїй блідо-блакитній уніформі адміністраторки, з акуратно зібраним волоссям, вона виглядала абсолютно нешкідливою. Втілення милої дівчини на ресепшені.

Але Хлоя, яка тепер дивилася на неї крізь призму жахливої правди, бачила набагато більше. Вона помічала те, що раніше здавалося просто грацією: як ідеально пряма спина Морган ніколи не торкається м'якої спинки офісного крісла, очі завжди тримають у полі зору вхідні двері, а ліва рука, ніби абсолютно випадково, лежить за кілька сантиметрів від важкого металевого дирокола — ідеальної зброї для ближнього бою, якщо раптом щось станеться.

— Ти моя героїня, — ніжно промуркотіла Морган, коли Хлоя підійшла до стійки, щоб заповнити картку Бандита. Вона простягнула руку і лагідно заправила пасмо волосся за вухо брюнетки. Її дотик був теплим і обережним. — Якби не ти, наш дорогий доктор Боб уже лишився б без пальців.

— Це лише тхір, Морган. Не голодний вовк, — Хлоя усміхнулася у відповідь найщирішою зі своїх фальшивих усмішок. Вона дивилася в ці крижані блакитні очі, згадуючи вечір, фільм і смертоносні рефлекси, які приховувала ця жінка.

Саме в цей момент над вхідними дверима клініки мелодійно дзеленькнув дзвіночок.

Двері відчинилися, і до холу ввалився високий, підтягнутий хлопець у бездоганно випрасуваній поліцейській формі.

Це був офіцер Джейк Картер. Його шкіряна портупея тихо рипнула, коли він обережно, наче найбільшу коштовність у світі, притиснув до своїх широких грудей брудний, тремтячий клубок шерсті — кудлатого тер'єра.

Картер був втіленням класичного «хорошого хлопця» з плаката поліцейської академії: ясні карі очі, відкрита, трохи сором'язлива усмішка і щире бажання врятувати весь світ. Або хоча б усіх бродячих собак на території округу.

— Доброго ранку, дами! — його голос був гучним, але він одразу ж знітився і стишив його, щоб не лякати песика. — Док Боб у себе? У нас тут знову знайда з тридцятої траси. Ледь з-під коліс пікапа витягнув.

Хлоя миттєво відійшла від стійки. Її обличчя осяяла щира, професійна турбота, вона забула і про втікача-тхора, і про свої шпигунські ігри.

— Офіцере Картер, ви знову за своє, — вона тепло усміхнулася, підходячи ближче і простягаючи руки до тер'єра. — Давайте його сюди. Виглядає дуже наляканим, але наче цілим.

Картер обережно передав їй собаку. І саме в цей момент його великі пальці на секунду довше, ніж вимагала звичайна передача тварини, затрималися на руках Хлої. Хлопець помітно ковтнув повітря, а на його щоках проступив зрадницький рум'янець. Він дивився на Хлою тим самим поглядом, яким підлітки дивляться на недосяжних зірок кіно — із сумішшю абсолютного благоговіння та неприкритої, щирої симпатії.

— Ви ж знаєте, я не міг його там залишити, Хлоє. Тобто... міс Брукс, — промимрив він, переступаючи з ноги на ногу. Його вільна рука машинально потягнулася поправити і без того ідеально рівний комірець форми.

За стійкою адміністратора повітря раптом стало на кілька градусів холоднішим.

Морган не поворухнулася. Її обличчя залишилося таким самим привітно-нейтральним, але очі... Очі миттєво втратили всю свою теплоту. Перша реакція її мозку була суто професійною: поліцейська форма, жетон, табельна зброя на поясі, кайданки. Вона за частку секунди просканувала Картера на предмет загрози, вираховуючи швидкість доступу до його кобури. Чи міг він "пробивати" її дані? Чи він тут тільки через песика?

Але вже наступної секунди до холодної параної додався зовсім інший, пекучий і абсолютно нераціональний коктейль. Морган чітко зафіксувала цей погляд копа. Вона побачила рум'янець. Побачила, як він назвав її дівчину на ім'я, як торкнувся її рук.

Спина найманки стала ще рівнішою. Вона ледь помітно, до білих кісточок, стиснула в руці кулькову ручку, відчуваючи, як глибоко всередині прокидається бажання встати, підійти і, дуже популярно, з використанням кількох болючих тактичних прийомів, пояснити цьому рум'яному хлопчику в формі, куди саме йому варто дивитися.

Але замість цього Морган лише ширше, ідеально-пластиково усміхнулася.

— Офіцере Картер, — її голос пролунав надто солодко, наче сироп із присмаком отрути. — Заповнимо картку на вашу чергову знахідку? Ви хочете самі оплатити його первинний огляд, як і минулого разу?

Картер здригнувся, ніби тільки зараз помітив, що вони в кімнаті не самі, і розгублено подивився на Морган. Хлоя, яка тримала тер'єра, краєчком ока вловила цю разючу зміну в тоні білявки і подумки відсвяткувала маленьку перемогу.

Морган ревнувала. І ревнувала так сильно, що ледь тримала себе в руках.

Картер почухав потилицю і, помітно ніяковіючи під важким, хоч і прихованим за усмішкою поглядом адміністраторки, підійшов до стійки.

— Так, звісно. Запишіть на мій рахунок, — пробурмотів він. Потім знову обернувся до Хлої, яка вже обережно оглядала тер'єра на металевому столі, і його голос миттєво пом'якшав. — До речі, Хлоє... Я тут подумав.

Він дістав з нагрудної кишені трохи зім'яту візитівку і ручку. Швидко щось черканувши на звороті, він поклав її на край столу поруч із брюнеткою.

— Це мій особистий номер. Про всяк випадок. Якщо з песиком щось піде не так, або... ну, якщо вам особисто колись знадобиться допомога. Будь-яка. Я сьогодні патрулюю цей район, можу навіть підвезти вас додому після зміни.

За стійкою адміністратора Морган дивилася на цей прямокутник картону так, ніби Картер щойно поклав на стіл гранату з висмикнутою чекою. Її ідеально пряма спина стала кам'яною. «Підвезти її додому? Тобі жити набридло, хлопчику?» — ця думка билася в голові дівчини в унісон із шаленим пульсом.

— Дякую, офіцере Картер, — Хлоя тепло усміхнулася, кинувши швидкий погляд на візитівку, але не торкаючись її. — Ви справжній рятівник. Але мене сьогодні є кому забрати.

Картер трохи знітився, проте розплився у щасливій, наївній усмішці. Він ще раз незграбно попрощався і, кинувши останній закоханий погляд на Хлою, позадкував до виходу.

Дзвіночок над дверима радісно дзеленькнув, сповіщаючи про його відхід. Двері зачинилися.

Тиша в холі стала важкою, наче повітря перед грозою.

Трісь.

Різкий, сухий звук пролунав на всю клініку, змусивши Хлою підняти голову від собаки.

Морган стояла за стійкою. Її обличчя залишалося ідеально спокійним, маска адміністраторки не зрушила ні на міліметр, але товста пластикова ручка в її руці була переламана навпіл. На білосніжні бланки повільно капала густа синя паста, наче кров пластикової жертви.

Вона повільно розтиснула пальці. Уламки ручки глухо впали на стіл. Її груди важко здіймалися, а погляд, спрямований на двері, через які вийшов коп, палав таким неприхованим, темним вогнем, що Хлої на мить стало не по собі.

— Упс, — рівним, але небезпечно низьким голосом промовила білявка, дістаючи паперову серветку. — Яка неякісна канцелярія пішла. Просто розсипається в руках.

Хлоя опустила очі на тер'єра, ховаючи задоволену, майже хижу усмішку, і почала ніжно гладити кудлату спину собаки.

Морган втрачала контроль. Вона була вразливою. Її ідеальна, непробивна броня найманки дала величезну тріщину через звичайнісінькі, банальні людські ревнощі. Звір вийшов із тіні і показав зуби, не в змозі стримати своїх інстинктів власника.

«Завтра, — подумала Хлоя, прислухаючись до того, як Морган жорстко, з люттю витирає стіл від чорнила. — Завтра я залишуся вдома. І подивлюся, які ще секрети ти ховаєш, коли втрачаєш пильність».