Раді Вас бачити!

Червоно-сині спалахи поліцейських маячків безжально різали сіру бостонську мряку, відбиваючись у калюжах та розсипаному по асфальту битому склі. Студентський кампус, який ще вранці був осередком безтурботного життя, перетворився на місце кривавої бійні. Жовта поліцейська стрічка тріпотіла на вітрі, відгороджуючи парковку, де зараз метушилися криміналісти в білих комбінезонах.

Детектив Люсі Бредфорд важко зітхнула, переступаючи через понівечений бампер чийогось пікапа. Повітря досі пахло згорілим порохом і міддю. Вона підняла комір свого теплого плаща, намагаючись сховатися від вогкого вітру, і підійшла до молодого патрульного, який щойно закінчив опитувати блідого, як крейда, студента.

— Що ми маємо, офіцере? — її голос був хрипким від викурених за ранок сигарет.

Патрульний простягнув їй блокнот.

— Троє трупів, детектив. Усі озброєні до зубів, жодних документів, зброя зі спиляними номерами і глушниками. Типові «чистильники». Але річ у тім, що хтось поклав їх ще професійніше, ніж вони працюють самі. Ідеальні влучання. Мінімум витрачених патронів.

Люсі насупила брови, дивлячись на тіло кремезного чоловіка, якого криміналісти саме накривали чорним пластиком.

— Хто це зробив? Записів із камер немає?

— Камери на парковці загадковим чином відключилися за десять хвилин до стрілянини, — похитав головою патрульний. — Але ми маємо покази свідків. Усі кажуть одне й те саме. Були дві жінки. Одна брюнетка, налякана, явно цивільна. А от друга...

Люсі завмерла. Серце в грудях раптом пропустило удар.

— Що друга? Описуй.

— Білявка. Струнка, середнього зросту, у світлій куртці. Студенти кажуть, що вона діяла як машина. Жодної паніки. Вона вивела брюнетку з лінії вогню, а потім просто холоднокровно розстріляла цих трьох. Один із хлопців клянеться, що її поранили в плече, але вона навіть не сповільнила крок. Просто забрала брюнетку і випарувалася разом із професором Кентоном, доки ми не приїхали.

Слова патрульного глухо відлунювали у вухах Люсі, ніби крізь товщу води. Білявка. Холоднокровна. Стріляє як машина.

Пам'ять досвідченого детектива — страшна річ. Перед очима Люсі несподівано сплив старий, затертий файл із нерозкритої справи трьохрічної давнини. Чітка зачистка місцевого наркоділка, який перейшов дорогу великим людям. Повна кімната охорони — і всі мертві. Жодних слідів, жодних відбитків. Лише один розмитий, зернистий кадр із камери спостереження на сусідній вулиці. На ньому була жінка зі світлим волоссям, яка спокійно йшла під дощем, ховаючи обличчя під парасолькою, поки за її спиною холонули трупи. Тоді у відділку їй дали прізвисько «Привид». Усі знали, що вона існує, але ніхто ніколи не міг її зловити.

Пазл у голові Люсі склався з оглушливим хрускотом.

Брюнетка — це Хлоя. Дівчинка зірвалася з гачка, забрала пакет і... якимось незбагненним чином опинилася в компанії найсмертоноснішого кілера на східному узбережжі.

Люсі різко відвернулася від патрульного, дістаючи з кишені свій мобільний. Її руки, які не тремтіли навіть під прицілом, зараз ледь помітно дрижали.

— Боже мій, Хлоє... З ким ти зв'язалася, дитино? — прошепотіла вона сама до себе, дивлячись на темний екран телефону, ніби благаючи його задзвонити.

Аж раптом телефон у руці Люсі дійсно завібрував, ледь не вислизнувши зі спітнілих пальців. На екрані висвітився невідомий номер.

Детектив швидко озирнулася. Навколо продовжувала вирувати поліцейська метушня: експерти фотографували гільзи, патрульні відтісняли журналістів. Люсі швидким кроком відійшла за масивний фургон криміналістів, сховавшись у тіні подалі від зайвих вух і портативних рацій своїх колег. Вона натиснула кнопку прийому.

— Бредфорд, — насторожено, майже пошепки кинула вона.

— Люсі... — голос Хлої на тому кінці зривався, в ньому бринів відчай на межі з істерикою. На фоні було чути глуху, відлунну порожнечу якогось великого приміщення.

— Хлоє! Господи! Ти де? — Люсі відчула, як серце підскочило до горла. — Я зараз же вишлю за вами наряд, ми перекриємо місто...

— Ні! Жодної поліції! — різко перебила її брюнетка. — Люсі, благаю, вислухайте мене, часу немає! Ті люди, що влаштували стрілянину в кампусі... вони йдуть за нами. За мною і за доктором Кентоном. Вони не зупиняться.

Люсі міцніше стиснула телефон:

— Розкажи мені все. Що було в тому клятому пакеті?

Хлоя важко вдихнула повітря, немов перед стрибком у крижану воду:

— Формула. Смертельний біополімер. Ідеальна, невідстежувана отрута. Замовник дізнався про розробку і влаштував той наліт п'ять років тому, щоб вкрасти її. Він вбив професора й інших! А тепер він зачищає всіх, хто хоч щось знає, щоб дістатися до флешки й залишитися єдиним власником. Кентон щойно розшифрував флешку. Люсі... це зброя масового ураження. Це мільярди доларів на чорному ринку. Якщо ви привезете нас у відділок, ми не доживемо до ранку. Вони куплять будь-кого з ваших людей.

Слова дівчини вдарили Люсі під дих. Біозброя. Величезні гроші. Зачистка. Усе нарешті склалося в безжальну, моторошну картину. Хлоя мала рацію на всі сто відсотків. Якщо Замовник володіє такими ресурсами, то офіційні канали зараз — це прямий квиток у морг. Серед копів точно є «кроти».

— Ти маєш рацію, Хлоє, — голос Люсі миттєво втратив поліцейські нотки і став крижаним, зосередженим. — Нікому не можна довіряти. Ані місцевим, ані федералам. Слухай мене дуже уважно. Я знаю людину, яка зможе вас заховати і дати відсіч.

— Хто це?

— Мій старий друг. Відставний коп. Його звати Френк Гаррісон, але всі свої звуть його Грізлі. Він закінчений параноїк, його будинок — це справжня фортеця, і найголовніше — його неможливо ані залякати, ані купити.

Люсі швидко, по складах продиктувала адресу в північному передмісті Бостона.

— Запам'ятала? Скажеш йому пароль: «Бруклін-92». Він зрозуміє, що ви від мене, і пустить без питань. І Хлоє... — Люсі на секунду завагалася, але образ холоднокровної білявки з камер спостереження змусив її продовжити. — Та жінка, що з тобою... Будь дуже обережною. Ти не знаєш, хто вона насправді.

У слухавці повисла коротка, важка пауза. Коли Хлоя відповіла, в її голосі більше не було ані краплі страху чи сумніву.

— Вона — єдина причина, чому я досі жива, Люсі, — тихо, але напрочуд твердо сказала дівчина і перервала зв'язок.

Люсі повільно опустила телефон, дивлячись на короткі гудки на екрані. Вона відчувала, що буря щойно почалася, і тепер їм усім залишається лише сподіватися на старого Грізлі.