Раді Вас бачити!

Вони виринули з густої тіні на залиту світлом головну алею, ніби випірнули з-під води.

Хлоя виглядала трохи розпатланою: її куртка була злегка зібгана, губи припухли від поцілунків, а на щоках горів рум'янець, який не мав нічого спільного зі свіжим вечірнім повітрям. Від тієї паралізуючої паніки, що накрила її якихось десять хвилин тому, не залишилося й сліду. Тепер вона трималася за руку Морган так міцно, ніби та була її особистим якорем у цьому світі, і йшла з гордо піднятою головою.

Морган теж почувалася інакше. Адреналін, помножений на шалену віддачу Хлої, розслабив її власні внутрішні пружини. І саме це відчуття безпечної розслабленості зіграло з нею злий жарт.

Вони проходили повз яскраво освітлений тир, де з динаміків лунала бадьора кантрі-музика. Власник, худий чоловік у картатій сорочці, нудьгуючи, протирав прилавок. Увесь верхній ярус намету був завішаний призами, але погляд Хлої миттєво прикипів до одного конкретного — гігантського плюшевого рудого кота.

— Боже, подивись на нього! — Хлоя радісно стиснула пальці Морган. — Він же вилитий Рамзес, тільки виглядає так, ніби не планує вбити мене уві сні!

Морган тепло розсміялася, підходячи до прилавка і дістаючи з кишені кілька зім'ятих купюр.

— П'ять пострілів, будь ласка. За того рудого красеня.

Власник тиру скептично окинув поглядом витончену фігуру білявки.

— Треба вибити п'ять із п'яти рухомих мішеней, мем. Це непросто. Рушниця важкувата, — він із поблажливою усмішкою простягнув їй потерту пневматичну гвинтівку.

Морган перехопила зброю. І в цю саму секунду її мозок, сп'янілий від поцілунків і недавнього тріумфу, втратив контроль над тілом.

М'язова пам'ять найманки, викувана роками жорстких тренувань, увімкнулася на автопілоті. Її ноги миттєво стали на ширину плечей, приймаючи ідеальну бойову стійку, вага тіла змістилася трохи вперед. Вона вкинула приклад у плече м'яким, професійним рухом, а щока ідеально лягла на ложе гвинтівки. Палець опустився на спусковий гачок лише в останню мілісекунду.

Вона глибоко вдихнула. Видихнула наполовину. Затримала дихання. Світ навколо звузився до маленьких бляшаних качечок на задньому фоні.

Хлоп. Хлоп. Хлоп. Хлоп. Хлоп.

П'ять пострілів злилися майже в один суцільний звук. П'ять металевих мішеней миттєво впали, вражені точно в центр. Рівно півтори секунди на все.

Морган м'яко опустила рушницю, переводячи подих. І тільки тут, побачивши витягнуте від шоку обличчя власника тиру, вона усвідомила, що саме щойно зробила.

Чоловік кліпнув, переводячи погляд із мішеней на білявку. Його поблажлива усмішка зникла, поступившись місцем відвертій настороженості.

— Мем... Ви що, снайпер у морській піхоті?

Морган завмерла. Вона повільно повернула голову до Хлої.

Брюнетка стояла за два кроки від неї. Вона засміялася, але цей сміх прозвучав трохи неприродно.

— Ого... Нагадай мені ніколи з тобою не сперечатися, — пожартувала Хлоя.

Але Морган уміла читати людей краще, ніж відкриті книги. Вона побачила це: глибоко в темних очах Хлої, під шаром жарту і захоплення, майнула гостра тінь нерозуміння. Звичайна дівчина, яка розкладає медичні картки у ветеринарній клініці, не може мати виправку професійного кілера. Хлоя, яка п'ять років ховалася від небезпечних людей, на підсвідомому рівні відчула цю загрозу.

— Мій дідусь... — Морган миттєво начепила на обличчя легку, трохи збентежену усмішку, повертаючись до ролі. Вона навмисне трохи зсутулила плечі, руйнуючи ідеальну стійку. — Мій дідусь був схиблений на полюванні. Я провела все дитинство в лісах, збиваючи бляшанки з паркану. Думала, давно забула, як це робиться, але, мабуть, руки пам'ятають.

Вона мило кліпнула, забираючи в приголомшеного власника величезного рудого кота.

— Тримай свого Рамзеса-молодшого, — Морган простягнула іграшку Хлої, намагаючись не видати свого напруження.

Хлоя прийняла кота, її обличчя знову пом'якшало. Вона притулилася до плеча Морган.

— Дякую. Дідусь би тобою пишався.

Інцидент нібито було вичерпано. Але, обіймаючи Хлою за талію і ведучи її геть від яскравих вогнів тиру, Морган чітко розуміла: вона щойно залишила тріщину на ідеальній вітрині своєї легенди. Вона злякалася не того, що зірве місію, а того, що Хлоя подивиться на неї з тим самим тваринним страхом, що й на перехожого в натовпі.

Вони повернулися до мотелю, коли нічна прохолода вже остаточно витіснила денне тепло. Номер зустрів їх тишею, приглушеним світлом торшера і запахом чистої білизни з ледь вловимою ноткою дешевої ванілі.

Хлоя зі сміхом кинула гігантського плюшевого кота на крісло в кутку.

— Нехай вартує, поки нас немає, — сказала вона, скидаючи куртку.

Гарячий душ був саме тим, що потрібно, аби змити з себе залишки неонового божевілля, липкість солодкої вати та напругу цього довгого дня. Вони стояли під струменями води разом, і цього разу в їхніх дотиках не було тієї відчайдушної, дикої пристрасті, що спалахнула за павільйоном парку. Натомість була глибока, майже болісна ніжність.

Морган м'яко намилювала плечі Хлої, повільно масажуючи м'язи, що нарешті розслабилися. Вона цілувала мокру шкіру на її шиї, поки та, заплющивши очі, відкидала голову їй на плече, повністю довіряючись цим сильним рукам. У цій тісній душовій кабіні, оповитій густою парою, Морган здавалася собі не холоднокровною найманкою, а звичайною жінкою, яка просто хоче захистити своє. Це відчуття лякало її і водночас викликало дивну, нездоланну залежність.

Коли вони нарешті перебралися в ліжко, Хлоя миттєво згорнулася калачиком, ховаючи обличчя на грудях Морган. Білявка автоматично обійняла її, накриваючи їх обох ковдрою.

— Це був найкращий день за останній час, — тихо, вже напівсонно пробурмотіла Хлоя, притискаючись ближче до гарячого тіла Морган. — Дякую тобі.

Морган ніжно погладила її по вологому волоссю.

— Спи, люба. Ти в безпеці.

Хлоя зітхнула, і вже за кілька хвилин її дихання стало глибоким і рівним. Вона провалилася у важкий, виснажливий сон людини, яка вперше за довгий час дозволила собі відпустити контроль.

Але Морган не спала. Її розум знову і знову прокручував ту секунду в тирі. П'ять пострілів. Півтори секунди. І цей миттєвий холодок в очах Хлої... Морган міцніше притисла її до себе, ніби намагаючись втримати цей мир, який сама ж і створила.

Ніч у мотелі була наповнена ледь чутними звуками: далеким гуркотом вантажівок на шосе, шурхотінням листя за вікном та мірним диханням Хлої.

Морган не могла ніяк заснути. Хлоя спала неспокійно. Її вії здригалися, а пальці, що все ще стискали футболку Морган, час від часу напружувалися. Психіка брюнетки перетравлювала денний стрес, витягуючи з глибин пам'яті те, що вона так ретельно намагалася поховати під замками своєї параної.

Раптом Хлоя різко вдихнула і забурмотіла щось нерозбірливе. Її лоб вкрився дрібними краплями поту, а на обличчі з'явилася гримаса болю.

— Ні... не треба... — ледь чутно прошепотіла вона, захлинаючись власним диханням.

Морган миттєво зосередилася. Її слух став гострим, як лезо. Вона затамувала подих, перетворюючись на одне суцільне вухо.

Хлоя хитнула головою на подушці. Її губи ледь ворухнулися, видаючи глухий, змазаний звук, який було майже неможливо розібрати. Це звучало як «К...н...н».

Але мозок Морган, заточений на пошук зачіпок, миттєво підставив найбільш логічний і знайомий їй варіант.

Кемден.

Слово впало в тишу кімнати і зависло в повітрі, наче отруйний туман. У голові найманки миттєво почали обертатися шестерні її внутрішнього комп'ютера.

Кемден. Це чиєсь прізвище? Чи назва передмістя Лондона? А може, це місто, де в сейфі лежить те, за чим Морган полює вже два місяці?

Хлоя ще раз глибоко зітхнула і нарешті розслабилася, занурюючись у глибокий сон без сновидінь. Її обличчя знову стало спокійним і беззахисним.

Морган обережно вивільнила руку з-під голови Хлої. Вона дістала свій чорний телефон. Вона не збиралася дзвонити кураторам. Поки що ні. Цю ниточку вона хотіла розплутати сама.

Вона ввела «Кемден» у зашифрований пошуковик, і на екрані висвітилися тисячі результатів. Морган трохи погортала, прибрала телефон і знову притягнула Хлою до себе. Її серце все ще калатало від азарту мисливця, але коли вона відчула тепло тіла Хлої, цей азарт змішався з гірким присмаком провини. Вона нарешті отримала те, за чим прийшла — першу зачіпку. Але тепер Морган не була впевнена, чи хоче вона використовувати цей міфічний Кемден як ключ до її знищення.

Ніч тривала, але сон до найманки так і не прийшов. Вона охороняла спокій жінки, яку мала зрадити, намертво закарбувавши в пам'яті це почуте слово.