Раді Вас бачити!

Після вихідних, сповнених адреналіну та неочікуваної ніжності, ветеринарна клініка здавалася майже стерильною у своїй нормальності. Щоправда, ідеального спокою не вийшло: щойно вони переступили поріг, назустріч їм вибіг розгублений доктор Боб. На одній його нозі був зелений крокс, а на іншій — синій.

— Дівчатка! Слава небесам, ви повернулися! — заголосив він, розмахуючи якоюсь карткою. — Я за ці два дні ледь не збожеволів. Здається, я вчора виписав заспокійливе не тому папузі, а його власниці, і... ой, Морган, благаю, скажи, що ти розберешся з журналами, бо я записав трьох різних котів на один і той самий час!

Раніше Хлоя б здригнулася від його різкого тону або запанікувала через цей хаос, але не зараз. Вона лише м'яко, але дуже впевнено забрала з його рук картку. Поруч із Морган вона нарешті пустила коріння в цю нормальність і тепер сама випромінювала спокій.

— Усе добре, Бобе. Йдіть випийте кави, ми з усім розберемося, — з теплою усмішкою сказала вона, направляючи його до ординаторської.

Морган сиділа за стійкою адміністратора, машинально перебираючи паперові медичні картки, які залишив Боб. Вона невідривно стежила за Хлоєю, і всередині неї розгорталася справжня війна.

Слово «Кемден» пульсувало в її свідомості, немов скалка, яку потрібно було витягти, навіть якщо це завдасть болю. Раніше вона б знесла ілюзію безпеки об'єкта, не кліпнувши оком, відчуваючи лише холодний азарт мисливця. Але зараз... зараз у неї всередині все стискалося від самої лише думки, що сьогодні ввечері вона знову змусить цю жінку боятися.

Морган подумки репетирувала розмову. Вона мала закинути наживку обережно, між іншим, і зчитати реакцію: мікровирази, збите дихання, найменший натяк на паніку. Вона ненавиділа себе за це. Але її цинічний розум продовжував нагадувати: якщо ти не знайдеш флешку, твої куратори просто пришлють сюди штурмову групу. Якщо хочеш її врятувати — закінчи роботу.

— Все чудово, хлопче, — долетів до неї теплий голос Хлої, яка тріпала щасливого ретривера за вухом. — Ти абсолютно здоровий.

Брюнетка підвела погляд, зустрілася очима з Морган і щиро усміхнулася. У цій усмішці була така беззастережна, абсолютна довіра, що Морган здалося, ніби їй під ребра засунули ніж.

Найманка усміхнулася у відповідь — настільки м'яко, наскільки могла. Вона дивилася на Хлою і відчувала гіркий присмак власної брехні, бо збиралася натиснути на болючу точку цієї жінки, і найгіршим було те, що вона зробить це, дивлячись їй просто в очі.

Вечірнє кафе зустріло їх приглушеним світлом вінтажних ламп і густим ароматом запеченого сиру, часнику та свіжих томатів. Це було невеличке, сімейне місце на кілька столиків, де грала тиха італійська музика, а за вікном неспішно пропливав вечір.

Хлоя виглядала абсолютно розслабленою. Вона з насолодою намотувала спагеті на виделку, жваво розповідаючи про кумедного мейн-куна, якого сьогодні принесли на вакцинацію. Її очі світилися, вона м'яко сміялася, і в цьому теплому світлі здавалася Морган неймовірно красивою — і водночас такою вразливою.

Найманка слухала, кивала, усміхалася в потрібних місцях, але її мозок працював як швейцарський годинник, відраховуючи секунди до пострілу. Вона чекала на ідеальну паузу.

Коли Хлоя зробила ковток вина, переводячи подих, Морган недбало відкинулася на спинку стільця. Вона взяла свою склянку, покрутила її в руках, дивлячись на гранатову рідину, і заговорила тоном, яким зазвичай розповідають про погоду.

— До речі, сьогодні в клініку дзвонив якийсь дивний тип, — Морган підвела погляд, її очі зафіксували кожен міліметр обличчя Хлої. — Якраз коли ти була на операції. Пропонував нові поставки препаратів. Здається, сказав, що з компанії «Кемден». Тобі це ні про що не говорить?

Слово було скинуте.

Морган подумки затамувала подих. Її зір звузився до обличчя жінки навпроти. Вона чекала на те, що келих здригнеться в руці, зіниці різко розширяться, на шиї Хлої прискориться пульс, а плечі інстинктивно напружаться, готуючись до втечі. Її пальці під столом міцно стислися — Морган була готова перехопити руку Хлої, якщо та почне панікувати.

Але сталося те, до чого Морган була абсолютно не готова.

Хлоя спокійно поставила келих на стіл. Її рука не здригнулася ані на міліметр. Вона злегка насупила брови, ніби намагаючись щось пригадати, її погляд став просто задумливим.

— Кемден? — вона спробувала це слово на смак, вимовляючи його абсолютно рівно, без жодної тіні страху. — Ні. Вперше чую. Може, якась нова фірма на ринку? А що саме вони пропонували?

Морган застигла. Вона сканувала Хлою своїм внутрішнім радаром, шукаючи фальш. Люди не вміють так брехати. Навіть найкращі агенти під прикриттям видають мікрореакції: секундна затримка дихання, ледь помітне напруження губ.

Але Хлоя не грала. Вона дивилася на Морган з абсолютно щирим, спокійним нерозумінням і чекала на відповідь, відрізаючи шматочок брускети.

— Морган? — Хлоя трохи схилила голову. — З тобою все добре? Ти якась бліда.

Найманка кліпнула, швидко повертаючи на обличчя усмішку, хоча всередині неї все перекинулося шкереберть.

— Так, просто... здалося, що це хтось із наших старих постачальників, — Морган зробила великий ковток вина, намагаючись приховати своє сум'яття.

Її ідеальний план щойно розбився об бетонну стіну. Хлоя була абсолютно щирою. Вона дійсно не знала жодного Кемдена.

Морган дивилася на жінку, яка безтурботно продовжувала вечеряти, і відчувала, як по спині пробіг холодок усвідомлення власної помилки. Тієї ночі в мотелі, крізь важкий сон і задушливу паніку, Хлоя пробурмотіла щось інше. Схоже за звучанням, глухе і змазане, що сфокусований на пошуку зачіпок мозок найманки автоматично перетворив на знайомий «Кемден».

Вона пішла хибним слідом і тепер не мала жодного уявлення, що насправді приховує Хлоя і як дістатися до тієї клятої флешки.