Раді Вас бачити!

Морган зробила один глибокий, безшумний вдих. Їй знадобилася рівно секунда, щоб внутрішньо перемкнути тумблер. Сталевий погляд хижака зник, поступившись місцем ідеальній масці — злегка наляканої, але привітної дівчини, у якої щойно сталася побутова неприємність.

Вона повернула замок і відчинила двері.

Офіцер Картер стояв на ґанку, поклавши праву руку на руків'я своєї табельної зброї. Його молоде, зазвичай відкрите обличчя зараз було напруженим і зосередженим. Промінь його ліхтарика ковзнув по обличчю Морган, і він трохи розслабився, впізнавши адміністраторку з клініки.

— Міс Морган? — він здивовано кліпнув, але руку зі зброї не прибрав. — Вибачте за пізній візит. Сусіди подзвонили на 911. Стверджують, що чули кілька гучних звуків із вашого будинку, схожих на постріли. У вас усе гаразд?

Морган нервово, дуже натурально засміялася, притискаючи руку до грудей і поправляючи комір водолазки.

— Ох, офіцере Картер... Ви навіть не уявляєте, як ви нас налякали! І сусідів, мабуть, теж, — вона зітхнула, відступаючи на півкроку, але залишаючись у дверному отворі, щоб перекрити йому огляд. — Жодних пострілів, слава богу. Це старий будинок, і тут просто жахлива проводка. На кухні щось замкнуло, лампа спалахнула так яскраво, що очі засліпило, а потім вибухнула з таким гуркотом, що ми самі ледь не посивіли. А тепер ще й світла немає у всьому будинку.

Картер нахмурився. Його ніс ледь помітно сіпнувся. Холодне нічне повітря змішувалося з тим, що витягувало з коридору: густим смородом паленої гуми, горілого пластику і чимось ще... чимось металевим і дуже знайомим кожному поліцейському.

— Лампочка, кажете? — Картер підняв ліхтарик вище, намагаючись зазирнути Морган за спину, у темряву коридору. — Пахне так, ніби у вас там не просто замикання, а справжня пожежа починається. І... запах дивний. Знаєте, правилами передбачено, що я маю переконатися у відсутності загрози життю. Особливо коли є повідомлення про стрілянину.

— Це лише палений пластик від вимикача, я вже перевірила. Не турбуйтеся, ми завтра ж викличемо електрика, — голос Морган залишався ввічливим, але вона не посунулася ні на міліметр, міцно тримаючись за ручку дверей.

Картер зробив крок уперед. Його черевик став на поріг.

— Мені все ж треба зайти, мем. Протокол. До того ж... — він зазирнув їй в очі, і в його погляді майнула не лише поліцейська підозра, а й щира, особиста тривога. — Де Хлоя? З нею все гаразд? Я хочу почути це від неї.

Спина Морган під водолазкою вкрилася холодним потом. Пістолет за поясом, здавалося, став важчим утричі. Картер стояв на порозі, готовий відштовхнути її і зайти в темряву, де зараз стояла Хлоя — розгублена, налякана, цивільна дівчина, яка п'ять років ховалася від ФБР і яка кілька хвилин тому стріляла. Одне невірне слово, один панічний крик із кухні — і все буде скінчено.

Морган подумки стиснула зуби. Її пальці на дверній ручці побіліли від напруги. Вона чекала, що цієї миті з темряви пролунає голос Хлої, який здасть її з потрохами.

Секунди тягнулися, як густа смола. Морган вже подумки готувалася до найгіршого сценарію: жорстко вирубити копа, затягнути його всередину і тікати через чорний хід, прихопивши Хлою. Її м'язи під тканиною водолазки напружилися, як сталеві троси, готові до блискавичного удару.

І раптом із темряви кухні пролунав гуркіт — звук відкинутого стільця і голосне, роздратоване шипіння.

— Ауч! Чорт забирай цю темряву і ці чашки!

Світло ліхтарика Картера миттєво сіпнулося вглиб коридору. З мороку, обережно тримаючись за стіну і злегка накульгуючи, виринула Хлоя. Вона мружилася від яскравого променя, потираючи забите коліно. Її волосся було розкуйовджене, а на обличчі був написаний такий щирий, абсолютно побутовий переляк, змішаний із роздратуванням, що Морган подумки поаплодувала їй.

— Морган? Хто там? — Хлоя зробила ще один невпевнений крок, ідеально імітуючи дезорієнтацію в просторі. — Боже, у мене досі іскри перед очима літають. Ця клята лампа вибухнула прямо над моєю головою!

Картер миттєво опустив ліхтарик, щоб не сліпити дівчину. Його плечі помітно розслабилися, а рука зісковзнула з руків'я пістолета.

— Хлоє! Це офіцер Картер, — його голос одразу потеплішав, повернувши собі звичні дружні нотки. — Ви цілі? Нічого не порізали?

— Офіцере? — Хлоя підійшла ближче, ставши поруч із Морган так природно, ніби між ними щойно не було наведеного пістолета. Вона навіть ледь торкнулася плеча білявки, ніби шукаючи опори. І від цього легкого дотику Морган майже забула, як дихати. — Так, я в порядку, дякую. Тільки злякалася до смерті і, здається, розбила свою улюблену чашку. У нас щось замкнуло, і такий хлопок був... Вибачте, якщо ми підняли на вуха всю вулицю.

Картер перевів погляд з однієї жінки на іншу. Дві перелякані дівчини в темному коридорі. Одна шукає захисту в іншої. Жодної загрози. Він важко зітхнув і похитав головою, остаточно відкидаючи свої поліцейські підозри.

— Ну, головне, що всі живі. Але запах у вас тут і справді специфічний. Обов'язково викличте майстра зранку, з електрикою жарти погані.

— Звісно, офіцере. Дякуємо за пильність, — Морган дозволила собі м'яку, вдячну усмішку.

Картер кивнув, побажав їм спокійної ночі і нарешті розвернувся, важко спускаючись сходами ґанку. Морган дочекалася, поки він відійде на кілька кроків, плавно зачинила двері і повернула замок.

Клац.

Щойно замок на вхідних дверях став на місце, Морган безсило прихилилася чолом до холодного дерева. Її дихання, яке вона так старанно контролювала перед поліцейським, зірвалося.

— Ти врятувала нас, — тихо видихнула вона в темряву, не обертаючись.

— Я просто вибрала сторону, — голос Хлої за її спиною все ще тремтів від адреналіну, але в ньому з'явилася та сама впевненість, яка завжди так манила Морган. — Якби ти хотіла моєї смерті, я б уже не дихала. Я це розумію.

Морган повільно розвернулася. У тьмяному світлі з вікна вона бачила блиск очей дівчини. Її серце зробило болісний, несамовитий кульбіт, але розслаблятися було зарано.

— Це ще не кінець, крихітко, — найманка зробила крок до неї, переходячи на ледь чутний шепіт. — Картер пішов, але там, унизу по вулиці, стоїть фургон агента ФБР, якого ти вважаєш милим кур’єром Артуром. Він пасе цей будинок, і він точно бачив і поліцію, і те, як блимало світло. Якщо ми зараз просто сховаємося в темряві, він викличе підкріплення або зайде сам.

Хлоя судомно втягнула повітря.

— І що ми маємо робити?

— Грати далі. Виставу для одного глядача, — Морган простягнула руку і м'яко, але рішуче потягнула Хлою до чорного ходу, що вів на заднє подвір'я. Відкритий простір, де їх ідеально видно з вулиці, але не чутно слів. — Покажемо йому типову драму. Ми посварилися, я винна, ми вийшли на повітря, щоб охолонути. Агенту потрібна ілюзія нормальності.

Вони вийшли на дерев'яну терасу заднього двору. Нічне повітря вдарило в обличчя крижаним холодом, контрастуючи з гарячкою, що палала в їхніх венах.

Морган розвернулася до Хлої, збираючись почати активно жестикулювати, імітуючи сварку, але не встигла сказати ні слова.

Брюнетка зробила різкий, рвучкий крок уперед. Її руки метнулися до обличчя Морган, пальці жадібно заплуталися в світлому волоссі. Вона притягнула найманку до себе з такою силою, що та ледь не втратила рівновагу, і впилася в її губи поцілунком. Він був відчайдушний, солоний від сліз, що все ж прорвалися з очей Хлої, і гіркий від присмаку пороху, який осів на їхніх губах. Морган на секунду завмерла від шоку, а потім застогнала, обхопивши дівчину за талію і притискаючи її до себе так міцно, ніби та була її єдиним якорем у шторм.

Холодний метал пістолета, захованого за поясом Морган, боляче впирався їй у спину — ідеальне нагадування про те, ким вона є і в якому пеклі вони опинилися. Але зараз це не мало жодного значення. Хлоя цілувала її так, ніби завтра настане кінець світу, доводячи кожним рухом: я вірю тобі, я вибираю тебе.

Коли їм нарешті забракло повітря, Хлоя важко відірвалася від її губ, але залишилася в обіймах, сховавши обличчя на плечі Морган.

Краєм ока білявка вловила рух у кінці вулиці. Завив стартер. У фургона спалахнули фари, прорізаючи темряву жовтими променями. Машина повільно розвернулася і, тихо шарудячи шинами по асфальту, поїхала геть, розчиняючись у нічному тумані. Агент ФБР побачив достатньо — лише двох переляканих замиканням коханок, які шукають розради одна в одній.

Морган повільно видихнула, притискаючись щокою до маківки Хлої. Адреналін почав відступати, залишаючи по собі дзвінку, кришталеву ясність.

— Вони поїхали, — прошепотіла вона, обіймаючи дівчину ще міцніше. А потім трохи відсторонилася, щоб зазирнути в її темні, глибокі очі. У погляді найманки більше не було таємниць — лише жорстка, безкомпромісна рішучість. — З цього моменту ми заодно, Хлоє. І я обіцяю тобі: в кінці цієї дороги ми будемо або вільними, або мертвими. Третього не дано.