Раді Вас бачити!

Коли кімнату розрізав різкий сигнал будильника, Хлоя навіть не намагалася піднятися з ліжка. Її операція під кодовою назвою «вразливість» розпочалася з ідеально відрепетируваного, слабкого стогону.

Вона зарилася обличчям глибше в подушку, натягуючи ковдру по самі вуха. Світло від вікна, здавалося, завдавало їй нестерпного фізичного болю.

Морган миттєво опинилася поруч. Жодних розпитувань чи побутової метушні — лише чітка, сфокусована турбота. Вона закрила щільніше штори, принесла склянку води та дві таблетки сильного знеболювального.

— Мігрень? — тихо запитала білявка, сідаючи на край ліжка і лагідно прибираючи темне пасмо з лоба Хлої. Її пальці були прохолодними і дуже ніжними.

— Так, — Хлоя ледь розплющила очі, майстерно імітуючи туманний, хворий погляд. — Наче цвях у скроню забивають. Навіть нудить трохи. Пробач, я сьогодні не боєць. Тобі доведеться віддуватися в клініці самій.

Морган нахмурилася. На її обличчі на мить промайнула справжня тривога, яка майже одразу змінилася холодним, внутрішнім розрахунком. Їй катастрофічно не хотілося залишати Хлою саму в такому вразливому стані. Особливо після вчорашнього візиту того рум'яного поліцейського.

Але не піти на роботу означало б привернути до себе зайву увагу і поламати ідеальну легенду відповідальної адміністраторки.

— Я можу відпроситися, — серйозно сказала Морган, схиляючись нижче. Вона залишила м'який, невагомий поцілунок на скроні дівчини. — Боб впорається один день без адміністратора.

— Ні, не треба, — Хлоя перехопила її руку і слабко стиснула. Вона точно знала, на які кнопки тиснути. — Боб без тебе забуде, де лежать шприци, і знову підірве якусь банку з феромонами. А я просто вип'ю таблетки і просплю весь день. Чесно. Мені просто потрібна тиша і темрява.

Морган ще кілька секунд вагалася, дивлячись у обличчя брюнетки своїм фірмовим, чіпким поглядом, від якого зазвичай не могла сховатися жодна брехня. Але Хлоя була бездоганною. Абсолютно безпорадна, хвора і закохана.

— Добре, — нарешті здалася найманка, важко видихнувши. — Я залишу тобі чай у термосі біля ліжка. Якщо стане гірше — одразу дзвони. Я примчу за десять хвилин.

Вона ще раз поцілувала Хлою, цього разу в губи — довго і ніжно, ніби намагаючись увібрати в себе частину її болю. Потім підвелася, швидко зібралася і вийшла в коридор.

Хлоя лежала нерухомо, слухаючи кожен звук. Ось Морган взувається. Ось бере ключі з тумбочки. Ось відчиняються важкі вхідні двері.

Клац.

Звук замка, що зачинився, пролунав у ранковій тиші, як постріл стартового пістолета.

Хлоя почекала рівно три хвилини, вдивляючись у смужку світла під дверима спальні. Потім вона різко відкинула ковдру.

Жодного сліду болю чи втоми. Маска хворої дівчинки миттєво зникла, поступившись місцем холодній зосередженості. Хлоя безшумно зіслизнула з ліжка, швидко натягнула джинси та темну футболку. Її рухи були чіткими і швидкими. Рамзес, який до цього мирно спав у неї в ногах, невдоволено нявкнув і потягнувся, спостерігаючи за раптовою метушнею хазяйки.

Вона мала близько дев'яти годин до повернення Морган. Дев'ять годин, щоб перевернути цей будинок догори дриґом і знайти доказ того, з ким саме вона ділить ліжко.

Хлоя почала з очевидного. Вона методично, намагаючись запам'ятовувати, як саме лежали речі, перевірила комод Морган, полиці в шафі, промацала підкладку її сумок і навіть заглянула під матрац. Абсолютно чисто. Ані схованих телефонів, ані ножів, ані подвійних дна в косметичках. Усе виглядало до нудоти нормально.

Вона перейшла до кухні. Перебрала всі банки з крупами, заглянула за холодильник, перевірила витяжку. Нічого.

Хлоя зупинилася посеред вітальні, важко дихаючи. Вона злилася на себе. «Ти шукаєш як звичайна людина, — подумки сварила вона себе, витираючи піт із чола. — Вона — хижак. Професіонал. Вона ніколи не сховає щось заборонене там, де це може знайти випадковий гість або... закохана партнерка, яка вирішила зробити сюрприз і прибрати в шафі».

Брюнетка заплющила очі. Вона змусила себе згадати Морган. Її звички. Її погляди. Що найманка робила щоразу, коли вони поверталися додому? Як вона сканувала простір?

Хлоя розплющила очі і повільно пішла коридором. Вона підняла голову. Її погляд ковзнув по стелі і зупинився на металевій вентиляційній решітці, розташованій високо над дверима до спальні. Це було ідеальне місце. Воно знаходилося поза лінією прямого зору. Туди неможливо було дістатися без табуретки, і жодна нормальна людина не полізла б туди протирати пил чи перевіряти тягу. Ідеальна, надійна схованка для будь-чого, що має залишатися невидимим. Для таємниць, яких офіційно не існує.

Серце Хлої забилося швидше. Вона пішла на кухню, взяла ножа з найтоншим, міцним лезом, щоб використати його замість викрутки, і підсунула під стіну міцний дерев'яний стілець. Ставши на нього, Хлоя обережно просунула кінчик леза в паз першого гвинта. Він піддався напрочуд легко — різьба була ідеально змащена, що ще раз підтверджувало її здогадки. Хтось регулярно сюди зазирає.

Вона викрутила всі чотири гвинти, поклала їх у кишеню джинсів і обережно потягнула металеву решітку на себе.

Усередині вентиляційної шахти було темно, але Хлоя простягнула руку в холодну порожнечу. Її пальці намацали щось тверде. Це був важкий прямокутний згорток, ретельно замотаний у щільну чорну тканину і зафіксований темним скотчем. Він лежав не просто так, а був прикріплений до стінки шахти потужним магнітом.

Хлоя потягнула згорток на себе. Він був несподівано важким.

Спустившись зі стільця, вона пройшла до ліжка і поклала пакунок на покривало. Її руки зрадливо тремтіли. Одне діло — підозрювати, що твоя дівчина — наймана вбивця, і зовсім інше — тримати в руках фізичний доказ цього.

Вона підчепила край скотчу кухонним ножем і розгорнула тканину.

Повітря в кімнаті ніби миттєво зникло. Хлоя зробила судомний вдих, притискаючи долоню до губ.

На чорній тканині лежав матовий, воронований пістолет. Поруч із ним — акуратно скручений циліндр глушника. Трохи нижче були щільно складені кілька пачок стодоларових купюр і два паспорти різних країн. Хлоя тремтячими пальцями відкрила один із них. З фотографії на неї дивилася Морган — з ідеально прямим волоссям, пофарбованим у темно-каштановий колір. Ім'я в паспорті було іншим. У другому паспорті вона була рудою.

Гра закінчилася. Жодних виправдань, жодних ілюзій більше не залишилося.

Хлоя дивилася на цю смертоносну виставку на своєму ліжку, і страх, який супроводжував її останні п'ять років, раптом кудись зник. На його місце прийшли холодна ясність і розважлива лють. Її так довго дурили. З нею гралися.

Вона простягнула руку і взяла пістолет. Метал був холодним і дуже важким. Вона ніколи раніше не тримала в руках справжньої зброї, але зараз її рухи були напрочуд впевненими. Вона натиснула на кнопку фіксатора, і магазин з тихим клацанням ковзнув їй у долоню. Повний. Хлоя вставила магазин назад.

Вона обережно склала паспорти та гроші назад у чорну тканину, загорнула їх і, піднявшись на стілець, примагнітила згорток на старе місце у вентиляції. Вона прикрутила решітку так само ідеально, як і було. Ніхто б не помітив різниці.

Але пістолет залишився лежати на ліжку.

Хлоя взяла зброю і попрямувала до кухні. Вона заховає його там, де Морган сьогодні ввечері обов'язково стоятиме. Пастка була готова. І цього разу капкани розставляла не найманка.