Раді Вас бачити!

Бостон зустрів їх щільним трафіком, переплетенням складних розв'язок і солоним, холодним вітром з океану. Після безлюдних міжміських трас і похмурих придорожніх мотелів це галасливе місто здавалося іншим всесвітом.

Морган вела позашляховик із зосередженістю хижака, який щойно ступив на нову територію. Вона не стала заїжджати в самий центр. Натомість найманка звернула в індустріальний район ближче до порту, де старі цегляні склади чергувалися з порожніми парковками. Вона майстерно загнала машину в глибоку тінь між двома глухими стінами, подалі від вуличних камер, і вимкнула двигун.

— Твій вихід, — Морган кивнула на дешевий пластиковий смартфон, який вони купили на автостанції. — Пам'ятаєш номер?

Хлоя ствердно хитнула головою. Вона пам'ятала його напам'ять усі ці п'ять років. Її пальці, хоч і трохи тремтіли, безпомилково набрали комбінацію цифр. Гудки в динаміку здавалися нескінченними і били по натягнутих нервах.

— Детектив Бредфорд, — пролунав суворий, професійний жіночий голос.

Хлоя мимоволі затамувала подих. Детектив. Люсі все ж таки пішла на підвищення.

— Люсі... — тихо сказала брюнетка, відчуваючи, як стискається горло. — Це Хлоя. Хлоя Бейнс.

На тому кінці дроту запанувала така мертва, оглушлива тиша, що Хлої на мить здалося, ніби зв'язок обірвався. А потім пролунав глухий звук — схоже, Люсі рвучко підвелася з крісла і щільно зачинила двері свого кабінету.

— Ти збожеволіла? — голос детективки впав до різкого, хрипкого шепоту, в якому змішалися шок, лють і щире хвилювання. — Ти взагалі розумієш, що робиш? Якщо ти вийшла з програми, твоє ім'я в системі світиться так, що сліпий побачить. Де ти в біса знаходишся?

— Я в Бостоні, Люсі. І мені терміново потрібна твоя допомога, — голос Хлої не дрижав. Вона дивилася на Морган, черпаючи в її крижаному спокої власну впевненість. — Мені потрібен той пакет, який я надіслала тобі п'ять років тому.

— Господи... — Люсі важко видихнула в слухавку. — Я не відкривала його, як ти й просила. Він лежить у моєму особистому домашньому сейфі. Але якщо ти повернулася по нього, значить, усе пішло шкереберть.

— Більш ніж ти можеш уявити. Ми можемо зустрітися? Без форми, без колег, без зайвих очей. Тільки ти і я на нейтральній території.

Люсі мовчала кілька довгих секунд, очевидно, зважуючи ризики. Вона була копом і чудово розуміла, що зустріч із людиною з програми захисту свідків, яка вийшла з-під контролю федералів, може коштувати їй значка. Або й життя.

— Гаразд, — нарешті відрізала вона. — Набережна біля старого пірсу в Чарлстауні. Там зараз майже нікого немає, тільки вітер і чайки. Буду за сорок хвилин. Приходь сама, Хлоє. Якщо побачу хвіст або відчую підставу — розвернуся і піду.

Зв'язок обірвався.

Хлоя опустила телефон на коліна і перевела погляд на Морган.

— Старий пірс у Чарлстауні. Через сорок хвилин.

Морган криво всміхнулася, дістаючи зброю і звичним рухом перевіряючи магазин.

— Набережна і старий пірс. Ідеальне місце для засідки з безліччю сліпих зон. Їдемо, нам треба прибути туди першими і підготувати периметр до зустрічі з твоєю детективкою.

Свинцеві хвилі билися об почорнілі дерев'яні палі старого пірсу. Пронизливий осінній вітер з океану забирався під одяг, ганяючи по потрісканому бетону сухе листя та іржаві бляшанки. Місце виглядало абсолютно безлюдним, наче завмерлим у часі.

Морган прибула сюди за двадцять хвилин до призначеного часу. Вона змусила Хлою чекати біля парапету, а сама розчинилася в густій тіні закинутої цегляної будки охорони, звідки ідеально проглядалася вся набережна. Її права рука звично лежала в кишені куртки, стискаючи руків'я пістолета.

Рівно в призначений час на парковку повільно заїхав темний «Форд» без поліцейських розпізнавальних знаків. Двигун стих, і з водійського місця вийшла жінка.

Люсі Бредфорд дуже змінилася за ці п'ять років. Замість стандартної патрульної форми на ній було строге темне вовняне пальто, яке підкреслювало виправку, а волосся було коротко і практично підстрижене. Її погляд став жорсткішим, чіпкішим — це був погляд людини, яка щодня бачить найгірше, на що здатні люди.

Хлоя зробила крок назустріч, відчуваючи, як у грудях стискається клубок емоцій.

— Привіт, Люсі, — тихо сказала брюнетка, ховаючи змерзлі руки в кишені.

Детектив Бредфорд зупинилася за кілька кроків. Вона мовчки, майже рентгенівським поглядом просканувала Хлою з ніг до голови, перевіряючи наявність травм чи ознак того, що її тримають у заручниках. Тільки після цього її напружені плечі трохи опустилися.

— Ти виглядаєш... інакше, Хлоє, — Люсі похитала головою, і в її голосі промайнули теплі нотки. — Ти змусила мене добряче понервувати п'ять років тому. А сьогодні — ще більше. Коли я почула твій голос, ледь не випустила телефон.

— Вибач, що втягую тебе в це знову. Але мені справді потрібно забрати пакет, — Хлоя говорила швидко, не бажаючи затримувати їх обох на відкритому просторі.

Люсі важко зітхнула і сунула руку у внутрішню кишеню пальта. Вона витягла щільний, пожовклий від часу паперовий пакет, краї якого були ретельно заклеєні армованим скотчем.

— Я дала тобі слово, що не відкриватиму його і не ставитиму питань. Я своє слово дотримала, — детектив простягнула пакет дівчині. — Але я не сліпа. Якщо ти повернулася за цим через стільки років, значить, минуле тебе наздогнало. ФБР шукає тебе? Чи ті люди, від яких вони тебе ховали?

— Усі шукають, Люсі, — Хлоя обережно взяла пакет, відчуваючи всередині тверді обриси флешки. — І саме тому тобі краще забути, що ми сьогодні бачилися. Для твоєї ж безпеки.

Люсі хотіла щось відповісти, можливо, запропонувати допомогу або захист, але раптом її погляд ковзнув за спину Хлої.

З тіні цегляної будки безшумно вийшла Морган. Вона не наближалася впритул, зупинившись метрах у десяти від них. Вітер тріпав її світле волосся, але поза залишалася абсолютно розслабленою — оманливо розслабленою для того, хто вміє читати мову тіла.

Професійний інстинкт Люсі Бредфорд миттєво забив на сполох. Вона не раз бачила таких людей у коридорах забійного відділу чи на записах камер спостереження. Хижаків.

Детектив примружилася, уважно вдивляючись в обличчя найманки. Її брови повільно зійшлися на переніссі.

— Ми не зустрічалися раніше? — голос Люсі став холодним, вона зробила пів кроку вбік, щоб краще бачити Морган. — Ваше обличчя здається мені дуже знайомим.

Морган навіть не кліпнула. Її лице залишилося непроникною, ідеальною маскою.

— Навряд чи, детективе, — спокійно відповіла білявка, і її голос прозвучав як сухий постріл на тлі шуму хвиль. — Я не місцева. І я ніколи не залишаюся в одному місті настільки довго, щоб мене запам'ятали.

Люсі не зводила з неї підозрілого погляду ще кілька нестерпно довгих секунд. У її очах читалася напружена робота думки — вона явно перебирала в пам'яті поліцейські орієнтування, старі справи та фотографії підозрюваних.

— Можливо, — зрештою неохоче промовила детектив, переводячи погляд назад на Хлою. — Але моя пам'ять рідко мене підводить. Бережи себе, Хлоє. Якщо стане зовсім кепсько... ти знаєш мій номер.

Вона розвернулася, підняла комір пальта, захищаючись від осіннього вітру, і швидким кроком попрямувала до своєї машини.

Хлоя міцно стиснула в руках пакет, дивлячись, як «Форд» Люсі розчиняється в сірій бостонській імлі. Флешка нарешті була у них.