Раді Вас бачити!

Пейзаж за вікном невблаганно змінювався. Широкі траси поступово звужувалися, поступаючись місцем густим, похмурим лісам Нової Англії. Повітря ставало вологішим, а на узбіччях усе частіше миготіли зелені вказівники з надписом «Массачусетс».

Морган вела позашляховик, розслаблено відкинувшись на спинку сидіння, але її мозок працював як швейцарський годинник. До Бостона залишалося менше двох годин ходу.

— Давай пройдемося по пунктах, — порушила вона гудіння мотора. — Розкажи мені про Люсі Бредфорд. Наскільки ти їй довіряєш? Враховуючи, що ФБР тебе продало, а Зачищувач вбив їхнього ж агента, щоб замести сліди... Я маю бути впевнена, що твоя Люсі не вирішить пограти в правильного копа і не здасть нас федералам. Бо там нас просто прикінчать.

— Люсі... вона інша. П'ять років тому вона була єдиною, хто справді намагався мені допомогти до того, як мене запхали в програму захисту. Вона принципова. Якщо вона пообіцяла зберегти пакет і не ставити питань, вона це зробила. Вона чесний коп, Морган.

— Чесних копів найлегше вбити, — сухо констатувала найманка, барабанячи пальцями по керму. — Ми не можемо просто зайти в її відділок і сказати: «Гей, пам'ятаєш ту дівчину з програми захисту свідків? Віддай нам секретну флешку, через яку вбивають людей». Там камери, там колеги, там купа неконтрольованих факторів.

— І не треба, — впевнено відповіла Хлоя, здивувавши Морган своєю рішучістю. — Я знаю, де вона п'є каву перед нічною зміною, або ми можемо просто подзвонити їй із нового телефону і призначити зустріч десь на нейтральній території. Без форми, без зайвих очей. Я поясню їй ситуацію. Вона віддасть пакет.

Морган схвально кивнула. Їй подобалося, як змінилося мислення Хлої — від наляканої втікачки до дівчини, яка мислить тактично.

— Добре, зустріч на нейтральній території. Забираємо пакет, — Морган подумки поставила галочку на першому пункті плану. — Далі — доктор Кентон. Це складніша мішень. Він викладає в коледжі, а студентське містечко — це мурашник. Ми не можемо просто ввалитися до нього на лекцію.

— Можливо, перехопимо його після занять? — запропонувала Хлоя. — У таких викладачів зазвичай є чіткий розклад і свій кабінет. Або ж просто підійдемо до нього на парковці біля його машини.

— Парковка — ідеальний варіант, — погодилася Морган. — Спочатку ми припаркуємося неподалік, вивчимо периметр. Треба переконатися, що Замовник не вийшов на нього раніше за нас. Якщо Кентон досі живий, значить, він поки що поза радарами, але ми не можемо ризикувати. Жодних свідків. Затиснемо його, покажемо флешку і дізнаємося, що з цим усім робити далі.

Стрілка на панелі приладів повільно спускалася до червоної позначки, привертаючи увагу Морган. Вона кинула погляд на навігатор.

— У нас бензину ледь вистачить до передмістя. А ще мені життєво необхідна вода, якщо ми плануємо не спати ще одну ніч.

Морган увімкнула поворотник, з'їжджаючи з головної траси до невеликої, трохи обшарпаної придорожньої заправки, поєднаної з крамницею. Там стояло лише кілька старих пікапів, і місце виглядало максимально безлюдним та тихим. Ідеальна зупинка для двох утікачок, які намагаються не привертати до себе уваги.

Вона плавно зупинила машину біля колонки і вимкнула двигун.

— Я швидко оплачу бензин і візьму попити. Підеш зі мною розім'яти ноги?

Хлоя кивнула, відстібаючи пасок безпеки.

Дзвіночок над вхідними дверима крамниці весело теленькнув, сповіщаючи про нових покупців. Усередині пахло дешевою кавою та машинним мастилом. Літній продавець у вицвілій кепці навіть не підняв очей від старенького телевізора, що висів під стелею.

Хлоя попрямувала вглиб магазину, до скляних холодильників із напоями, тоді як Морган підійшла до каси, дістаючи з кишені кілька зім'ятих купюр.

Раптом з вулиці пролунав різкий вереск гальм. Дзвіночок над дверима не просто теленькнув — він забився в істериці, коли двері з силою розчахнули навстіж.

Усередину влетіли троє. На їхніх обличчях були натягнуті дешеві лижні маски, а в руках блищав метал.

— Усім стояти! Морди в підлогу, це пограбування! — заволав один із них, нервово розмахуючи пістолетом, направленим у бік касира.

Час для Морган миттєво сповільнився. Її тіло відреагувало ще до того, як мозок встиг обробити інформацію. Зачищувач? Люди Замовника? Нас знайшли? Вона блискавично змістилася вбік, перекриваючи собою прохід до холодильників, де завмерла Хлоя. Рука найманки безшумно ковзнула під куртку, пальці лягли на холодне руків'я «Глока». Її очі звузилися, скануючи цілі з холодною точністю машини.

І тут вона побачила деталі. Зброя в руках нападників ходила ходором. Їхні голоси ламалися і зривалися на фальцет, видаючи паніку. Замість безшумного тактичного взуття професіоналів на них були яскраві, брудні снікерси, а куртки висіли так, ніби вони позичили їх у старших братів.

Це були не найманці Замовника. Це була звичайна, тупа місцева школота, яка передивилася бойовиків і вирішила зрубати легкої готівки.

Морган краєм ока помітила, як літній касир, зблідши від жаху, повільно тягнеться тремтячою рукою під прилавок — до тривожної кнопки. Якщо він її натисне, сюди за три хвилини злетяться всі патрулі округу. Вони опиняться в поліцейському відділку, їхні відбитки та обличчя проб'ють по базі, і система спалахне червоним.

Цього не можна було допустити.

Морган не стала діставати зброю. Вона рушила вперед з такою швидкістю і грацією, що нападники навіть не встигли зрозуміти, що відбувається.

Найманка зробила різкий випад до ватажка, який стояв найближче до каси, й просто перехопила його руку зі зброєю. Вона вивернула зап'ястя хлопця під неприродним кутом і з силою вдарила по нервовому вузлу на його шиї. Грабіжник-невдаха видав здавлений писк, випустив пістолет і мішком осів на брудний лінолеум.

Другий грабіжник інстинктивно смикнувся в її бік, але Морган уже розвернулася. Її нога блискавично врізалася йому під коліно, змушуючи суглоб вигнутися у зворотний бік. Коли він почав падати, виючи від болю, вона додала короткий, жорсткий удар ліктем йому в сонячне сплетіння, миттєво вибиваючи все повітря з легень.

Третій, наймолодший, заціпенів. Він дивився на своїх поплічників, які вже корчилися на підлозі, потім перевів повний жаху погляд на Морган. Вона зробила лише один повільний, хижий крок у його бік.

— Кинь, — прошепотіла вона льодяним тоном.

Пістолет із гуркотом впав на підлогу. Підліток позадкував до виходу, спотикаючись, розвернувся і чимдуж рвонув на вулицю.

Уся сцена зайняла не більше шести секунд.

Морган спокійно підняла з підлоги свій телефон, який випав під час бійки, дістала з кишені двадцять доларів і поклала їх на прилавок перед ошелешеним, білим як крейда касиром. Його рука так і завмерла в кількох сантиметрах від тривожної кнопки.

— Решти не треба. І поліцію викликати теж, — рівно промовила Морган. Вона обернулася до Хлої, яка стояла біля холодильників, притискаючи до грудей дві пляшки мінеральної води. Її очі були величезними, але в них була не паніка, а лише глибоке розуміння того, хто її захищає.

— Йдемо, — кинула Морган.

Хлоя слухняно пішла за нею до машини, обережно переступаючи через грабіжників, які все ще стогнали на підлозі. Щойно дверцята позашляховика зачинилися, вони виїхали з заправки, розчиняючись на трасі в напрямку Бостона, наче їх там ніколи й не було.

Тишу в салоні позашляховика порушував лише шурхіт шин по асфальту. Морган спокійно вела машину, ніби хвилину тому не розкидала трьох озброєних грабіжників голими руками.

Хлоя мовчки відкрутила кришечку на пластиковій пляшці і простягнула воду найманці.

— Дякую, що не застрелила їх, — тихо сказала брюнетка, спостерігаючи, як Морган робить великий ковток.

— Вони були дітьми з дешевими пукачами, Хлоє. До того ж, відмивати кров із цих черевиків було б справжнім пеклом, — Морган повернула пляшку і ледь помітно підморгнула їй.

Хлоя мимоволі всміхнулася, роблячи ковток води. Вона зловила себе на думці, що ще кілька тижнів тому така сцена викликала б у неї панічну атаку і бажання втекти світ за очі. Але зараз... зараз вона дивилася на цю небезпечну, смертоносну жінку і відчувала лише глибоку, всепоглинаючу довіру. Вони були командою.

Морган перемкнула передачу, і машина вилетіла на пагорб.

Попереду, в променях вечірнього сонця, заблищали скляні хмарочоси. Бостон чекав на них, ховаючи у своїх бетонних лабіринтах Люсі Бредфорд, доктора Кентона і ключі від їхнього майбутнього.