Раді Вас бачити!

Сонце давно сховалося за горизонтом, коли чорний позашляховик з'їхав із головної траси на розбиту асфальтовану парковку. Над одноповерховою будівлею блимала неонова вивіска мотелю, в якій перегоріло кілька літер, через що вона видавала дратівливе електричне дзижчання.

Морган залишила двигун увімкненим, наказавши Хлої не виходити з машини і триматися подалі від світла ліхтарів. Вона повернулася за кілька хвилин із пластиковим ключем — жодних кредитних карток чи справжніх імен, лише щедра пачка готівки, яка миттєво відбила в адміністратора будь-яке бажання ставити запитання.

Номер виявився саме таким, як і очікувалося: тісним, похмурим і наскрізь просякнутим запахом застарілого сигаретного диму та дешевого лимонного освіжувача. На стінах тьмяніли вицвілі шпалери, а посеред кімнати стояло велике ліжко з дешевим синтетичним покривалом, яке виглядало так, ніби пам'ятало ще часи Холодної війни.

Для Хлої, яка звикла до ідеальної чистоти, пухнастих килимів і запаху ванілі у своєму будинку, цей контраст був немов удар під дих. Це була не просто зміна обстановки — це була візуалізація того факту, що вона тепер утікачка. Вона обережно поставила свій рюкзак на край столу, не наважуючись сісти на ліжко.

Тим часом Морган навіть не звернула уваги на інтер'єр. Щойно двері зачинилися, вона миттєво перетворилася на напружену пружину. Це вже була не та розслаблена дівчина, яка сміялася над ім'ям «Флоренс» у машині. Увімкнувся режим виживання.

Білявка першим ділом пройшла у ванну, різко відсунула пластикову шторку душу, перевіряючи сліпі зони. Потім повернулася в кімнату, оглянула простір під ліжком і підійшла до вікна. Вона щільно, сантиметр за сантиметром, засунула важкі, пильні штори, стежачи, щоб на вулицю не пробивалася жодна смужка світла.

Покінчивши з вікнами, Морган підійшла до вхідних дверей. Вона повернула замок, накинула металевий ланцюжок, а потім, трохи подумавши, підсунула під дверну ручку важкий дерев'яний стілець, надійно заблокувавши його ніжками в килим. Тільки після цього її плечі ледь помітно розслабилися.

Хлоя мовчки спостерігала за цим ритуалом.

— Ти робиш це щоразу? — тихо запитала вона, обхопивши себе руками за плечі. — Коли зупиняєшся в нових місцях?

Морган дістала з сумки пістолет, перевірила магазин і поклала зброю на тумбочку біля ліжка, на відстані витягнутої руки. Вона повернулася до дівчини і зустрілася з її поглядом.

— Щоразу, — спокійно підтвердила найманка. — Параноя в моїй професії — це не хвороба, Хлоє. Це єдиний спосіб дожити до пенсії. Я не можу дозволити собі розслабитися ні на секунду, особливо зараз, коли ми не знаємо, хто саме йде по нашому сліду і наскільки близько вони знаходяться.

Вона підійшла до Хлої і м'яко торкнулася її холодної щоки тильною стороною долоні.

— Я знаю, що це не п'ятизірковий готель. Але до ранку це наша фортеця. Тут ти в безпеці.

Хлоя притиснулася до її долоні, прикривши очі. Цей брудний номер справді був найпотворнішим місцем, де вона коли-небудь ночувала, але поруч із цією жінкою він здавався безпечнішим за будь-який броньований бункер.

Раптом тишу порушило гучне, зрадницьке бурчання живота Хлої. Вона ніяково прикусила губу і відвела погляд.

Морган завмерла, а потім повільно кліпнула, перевела погляд на ідеально підпертий стілець, потім на ланцюжок, а потім на Хлою. На обличчі найманки, яке ще секунду тому випромінювало холодну тактичну зосередженість, з'явився вираз щирого, майже комічного усвідомлення власного провалу.

— Я ідеально зачистила периметр, перевірила сліпі зони і заблокувала вхід, — рівним голосом промовила Морган. — І абсолютно забула, що цивільним треба їсти.

Хлоя не витримала і пирснула від сміху.

— Ну, ми можемо погризти мило з ванної. Воно, здається, з ароматом лимона, — запропонувала вона, вмощуючись на ліжку і підгинаючи під себе ноги.

Морган важко зітхнула, закотила очі і мовчки почала розбирати свою ідеальну барикаду. Вона відсунула стілець, зняла ланцюжок і клацнула замком.

— Нікому не відчиняй. Навіть якщо це буде Папа Римський із кошиком кошенят. Я на заправку через дорогу.

Вона повернулася хвилин за п'ятнадцять, тримаючи в руках пласку картонну коробку. Піца була сумнівною на вигляд: із надто товстим тістом, дешевим сиром, що стікав на картон, і шматочками пепероні, які блищали від жиру. Але вона була гарячою, і після доби на адреналіні здалася їм обом їжею богів.

Морган знову провела ритуал зі стільцем та ланцюжком, і вони влаштувалися прямо на скрипучому ліжку, підклавши під коробку рушник, щоб не забруднити покривало.

— Отже, — Морган прожувала шматок і витерла пальці серветкою. Її голос знову став серйозним. — Давай повернемося до того, що сталося вчора. Агент ФБР, який пас твій будинок у фургоні... Як давно він твій куратор? Він дістався тобі після переїзду?

Хлоя завмерла зі шматком піци в руці. Вона нахмурилася, дивлячись на Морган із щирим нерозумінням.

— Що? Той хлопець, кур’єр? Він не мій куратор.

Морган перестала жувати. Її спина миттєво випросталася.

— Поясни.

— Пів року тому мій старий куратор повідомив, що йде на підвищення і передає мою справу комусь іншому, — Хлоя поклала піцу назад у коробку, раптом втративши апетит. — Він сказав, що новий агент зв'яжеться зі мною найближчим часом. Але ніхто так і не вийшов на зв'язок. Я подумала... ну, знаєш, що ФБР просто про мене забуло. Таке буває в програмі, якщо ти роками сидиш тихо. А Артур… він просто кур’єр, який з’явився у місті кілька місяців тому.

У кімнаті запанувала мертва тиша, яку порушувало лише дзижчання неонової вивіски за вікном. Пазл у голові Морган почав складатися, і картина вимальовувалася просто жахлива.

— Твій куратор зникає, а новий не з'являється, — повільно, карбуючи кожне слово, промовила Морган. Очі найманки потемніли від усвідомлення. — Зате з'являється мій Замовник. Він раптом знаходить тебе через п'ять років тиші. А біля тебе починає крутитися нібито «кур'єр» із виправкою федерала.

Хлоя зблідла.

— Ти хочеш сказати... що ФБР мене здало?

— Не все відомство. Але хтось усередині — точно. Замовник купив інформацію, і, скоріш за все, він купив і самого Артура. Цей хлопець сидів у фургоні не для того, щоб тебе захищати, Хлоє. Він був там, щоб переконатися, що я виконаю контракт. А якщо я схиблю — підчистити кінці. Ось чому він так швидко поїхав учора вночі... Він передав Замовнику, що в нас проблеми, і тепер до нас їде Зачищувач.

Хлоя судомно ковтнула повітря, дивлячись на дешеві шпалери мотелю. Уся система, яка мала її захищати п'ять років, виявилася гнилою. Вони справді залишилися абсолютно самі проти всього світу.

Залишки сумнівної піци відправилися на стіл, але жодна з них більше не відчувала голоду. Усвідомлення того, що вся державна система захисту виявилася лише ілюзією, розчавило останні краплі адреналіну в крові Хлої, залишивши по собі лише глуху втому.

Морган вимкнула верхнє світло, зануривши номер у напівтемряву, яку розбавляло лише слабке світло вуличного ліхтаря крізь шпарину у шторах. Вона не стала роздягатися повністю — лише зняла куртку і черевики. Вона лягла на ту половину скрипучого матраца, що була ближче до забарикадованих дверей. На тумбочці тьмяно зблиснув металом заряджений "Глок". Морган не прийняла розслаблену позу, до якої Хлоя звикла за останні місяці. Вона лежала на спині, її тіло було напружене, а слух ловив кожен шурхіт на парковці.

Хлоя обережно лягла поруч, закутавшись у колюче синтетичне покривало. Вона подивилася на пістолет, потім на профіль жінки, яку кохала. Парадокс ситуації був настільки разючим, що межував із божевіллям. Вона щойно втекла з власного дому. Її зрадило ФБР. По її сліду йшов садист-м'ясник, а поруч із нею в дешевому мотелі лежала професійна вбивця, яка ще вчора мала контракт на її ліквідацію.

Посунувшись ближче, дівчина звично поклала голову на плече білявки. Морган м'яко, але міцно обійняла Хлою вільною лівою рукою, притискаючи до себе, тоді як її права рука залишалася лежати поверх ковдри — готова в будь-яку мить схопити зброю.

— Спи, — прошепотіла Морган у самісіньку маківку дівчини, і її голос у темряві прозвучав як надійна клятва. — Я тримаю двері. Ніхто не пройде.

Хлоя заплющила очі. Тепло тіла Морган і її впевнений тон подіяли краще за будь-яке снодійне. За кілька хвилин її дихання вирівнялося, і вона провалилася у глибокий сон без сновидінь.

А Морган залишилася дивитися в потріскану стелю. У її голові не було ані страху, ані втоми. Там розгорталася тактична карта. Бостон був далеко. Зачищувач, скоріш за все, вже стояв на порозі порожнього будинку Хлої і лютував. Замовник шукав їх, підключивши ресурси купленого агента ФБР. А десь там, у поліцейському відділку Бостона, Люсі Бредфорд навіть не підозрювала, яку вибухівку зберігає в своєму столі.

Попереду на них чекала справжня війна. І цього разу Морган не збиралася брати полонених.