Раді Вас бачити!

Замок чорного ходу сухо клацнув у темряві, остаточно відрізаючи їх від нічної вулиці, поліції та агентів ФБР.

Морган не встигла навіть повернутися чи зробити вдих. Хлоя буквально втиснула її спиною в холодні дерев’яні двері. Її губи знову накрили губи Морган, і цього разу в поцілунку не було жодної гри на публіку — лише відчайдушна, дика жага довести собі, що вони обидві досі живі.

Найманка судомно видихнула прямо в губи брюнетки, її рука різко метнулася за спину. Вона витягла важкий армійський пістолет з-за пояса джинсів і, навіть не дивлячись, відкинула його кудись убік. Метал із глухим стукотом впав на дерев'яну тумбу. У цій темряві більше не було місця для зброї, брехні чи холодних розрахунків.

— Ти... ти збожеволіла, — прошепотіла Морган, задихаючись, коли Хлоя знову впилася в її губи, кусаючи їх до крові. Білявка з зусиллям відірвалася від неї рівно настільки, щоб ковтнути повітря. — Якби Картер щось запідозрив, Хлоє... Ти ризикувала всім. Тебе б заарештували, і я б не змогла...

— Але він не запідозрив, — прохрипіла Хлоя, і її очі в темряві блиснули такою люттю і жагою, якої Морган ніколи в неї не бачила. Вона судомно стиснула плечі найманки. — Тільки не зараз. Ми тут. Ми живі.

Вони не дійшли до спальні. Рештки колишнього затишку — розкидані речі, запах пороху та розлитого вина — стали свідками їхнього катарсису. Одяг падав на підлогу безладними купами, щохвилини заважаючи їм торкатися одна одної.

Морган перехопила ініціативу. Жодних обережних, вивірених рухів, якими вона спокушала її всі ці місяці. Вона стиснула тканину футболки на спині Хлої і рвонула вгору, оголюючи ніжну шкіру, яку одразу лизнуло холодне повітря коридору. Натомість Хлоя наосліп розстібала ґудзик на джинсах Морган, її пальці, гарячі від адреналіну, торкнулися прохолодної шкіри на животі найманки, змушуючи ту вигнутися в її руках.

Морган підхопила Хлою під стегна, притискаючи до стіни. Брюнетка обплела її ногами, відкидаючи голову назад і стогнучи в темряву, коли губи білявки спустилися нижче, вкриваючи вологими, гарячими поцілунками її шию, ключиці, груди. Пальці Хлої жадібно заплуталися у світлому волоссі найманки, тягнучи його так сильно, що це межувало з болем, але цей біль зараз був єдиним, що тримало їх у реальності.

Холодна стіна впиралася в спину Хлої, але вона відчувала лише нестерпний жар тіла Морган. Найманка діяла з несамовитою, майже тваринною жагою, намагаючись не лише володіти, а й позначити кожну клітину цього тіла, яке вона щойно ледь не втратила. Вона сповзла вниз, опускаючись на коліна в темряві. Холод підлоги обпік коліна, але це не мало значення. Її пальці розсунули стегна дівчини, і Морган впилася в неї губами, язиком, доводячи Хлою до шаленства.

Брюнетка судомно вчепилася в плечі Морган, її нігті впилися в шкіру найманки, малюючи червоні смуги. Її стогони ставали все гучнішими, все відчайдушнішими в цьому знеструмленому, задимленому будинку. Вона здригалася в її руках, благала, шепотіла її ім'я, яке нарешті могло прозвучати в цих стінах без брехні.

Коли Морган нарешті піднялася і знову притиснула Хлою до стіни, входячи в неї пальцями з такою ж несамовитою ритмічністю, брюнетка остаточно втратила контроль. Її тіло вибухнуло, адреналін і пристрасть змішалися в один шалений, болісний і такий жаданий екстаз.

Тієї ночі в темряві зруйнованого будинку не було ідеальної найманки та наляканої мішені. Були лише дві жінки, які відчайдушно чіплялися одна за одну на краю прірви, шукаючи розради та порятунку на уламках свого колишнього життя.

Ранок настав безжально яскраво. Холодне осіннє сонце пробивалося крізь напівзакриті жалюзі, безсоромно висвітлюючи погром на кухні: темну пляму засохлого вина, уламки ерамічної чашки, розсипану каву і чорну дірку від кулі у стіні, припорошену білим гіпсовим пилом. Запах паленої проводки все ще висів у повітрі важким, неприємним шлейфом.

З-під кухонної шафки, низько притискаючи вуха до голови і обережно переступаючи лапами, безшумно виповз Рамзес. Він був наляканий і напружений. Коти завжди безпомилково відчувають катастрофу. Весь вчорашній вечір і цю шалену ніч він просидів у своїй найглибшій схованці, злившись із темрявою і не видаючи ані звуку. Тепер він обережно понюхав гіпсовий пил на підлозі і тихо, тривожно нявкнув, немов запитуючи, чи безпечно вже виходити.

Морган спостерігала за ним, сидячи за кухонним острівцем. На ній була накинута лише на голе тіло сорочка, а в руках тьмяно світився екран зашифрованого смартфона, який вона дістала зі своєї схованки.

Одне нове повідомлення. Від Маркуса. «Час вийшов. Замовник зірвався з ланцюга. Операція переходить у гарячу фазу. Сьогодні ввечері Зачищувач буде за твоєю адресою. Сподіваюся, товар у тебе».

Морган міцно стиснула телефон, відчуваючи, як залишки нічного тепла миттєво вивітрюються з тіла, поступаючись місцем крижаній зосередженості.

— Доброго ранку, — пролунав тихий, хрипкий голос Хлої. Вона стояла в дверях кухні, загорнувшись у ковдру. Її погляд ковзнув по розбитій чашці, стіні, і нарешті зупинився на напружених плечах білявки. — Щось сталося?

— Час вийшов, Хлоє, — Морган заблокувала телефон і поклала його на стіл. Вона подивилася дівчині прямо в очі, без жодних пом'якшень. — Мій куратор щойно повідомив, що замовник більше не чекає. Сьогодні ввечері сюди приїде Зачищувач. А якщо ФБР залишило тут своє спостереження, ми опинимося в епіцентрі бійні. Нам треба забирати флешку і зникати. Негайно. Де вона?

Хлоя міцніше куталася в ковдру, підійшовши ближче. Страх знову майнув у її очах, але цього разу вона не відвела погляду.

— Вона не тут. І навіть не в цьому штаті, — брюнетка важко зітхнула, сідаючи навпроти. — П'ять років тому, коли все це почалося, я запакувала її в звичайний поштовий конверт і відправила Люсі Бредфорд. Це поліцейська з Бостона. Ми колись... перетиналися.

Брови Морган злетіли вгору.

— Ти відправила секретні дані, через які вбивають людей, поліцейській? Вона знає, що всередині?

— Ні! — Хлоя похитала головою. — У записці я просто попросила її зберегти цей пакет і не відкривати його за жодних обставин, доки я сама по нього не прийду. Я знала, що Люсі можна довіряти. І я знала, що замовнику ніколи не спаде на думку шукати докази просто під носом у бостонської поліції.

Морган подумки оцінила ризики. Схованка була геніальною у своїй простоті, але це означало довгу подорож через кілька штатів, поки на них полюватимуть і ФБР, і найманці.

— Гаразд. Бостон так Бостон, — кивнула Морган, її мозок уже вибудовував маршрут відходу. — Ми заберемо пакет у твоєї знайомої. А що потім? Ти знаєш, що саме на цій флешці?

— Ні, професор не встиг мені нічого показати, — голос Хлої здригнувся від спогадів про ту ніч. — Але перед тим, як... перед тим, як усе сталося, він встиг сказати мені лише одне слово. Він благав передати ці дані Кентону.

— Кентон? — Морган нахмурилася, перебираючи в пам'яті всі відомі їй кодові імена, прізвища політиків та впливових брокерів. Нічого. — Хто такий Кентон? Людина? Кодове слово? Назва компанії?

— Я не маю жодного уявлення, — тихо відповіла Хлоя, гладячи Рамзеса, який нарешті наважився застрибнути до неї на коліна. — П'ять років я намагалася це зрозуміти.

— Зрозуміємо по дорозі, — Морган рішуче підвелася. — У нас менше години на збори.

Морган не гаяла ні секунди. Вона відчинила металеві дверцята розподільного щитка в коридорі і різко, без жодних вагань, опустила вниз головний рубильник. Залишки слабкого гудіння електроприладів миттєво стихли. Будинок офіційно «помер», і тепер їхня легенда про фатальне замикання для сусідів та Картера була залізобетонною.

— Збирай Рамзеса, — кинула вона Хлої, прямуючи до своєї спальні. — Скажеш няні, що проводка згоріла вщент, у будинку холодно, а нам треба терміново поїхати у справах на кілька днів, поки майстри все не полагодять. Вона його обожнює, тож точно не відмовить і зайвих питань не ставитиме.

Поки Хлоя вмовляла наляканого кота залізти в переноску і дзвонила їхній кото-няні, Морган методично і холоднокровно пакувала речі. Від адміністраторки клініки не залишилося й сліду — зараз працювала професійна найманка. Вона дістала з потайної ніші в підлозі під шафою невелику чорну спортивну сумку. Туди швидко полетіли пачки готівки, кілька комплектів ідеальних фальшивих документів, запасні обойми, ніж і два компактних пістолети. Одягу вона взяла мінімум — лише зручні, темні речі, які не сковували рухів.

Хлоя чекала біля виходу з переноскою та невеликим рюкзаком. Її погляд повільно ковзав по стінах, по дивану у вітальні, де вони ще нещодавно ввечері сиділи разом, по кухні. Вона прощалася з цією ілюзією затишку, чітко усвідомлюючи, що більше ніколи сюди не повернеться. Сьогодні ввечері ці двері виламає Зачищувач, і від їхнього «дому» залишаться лише руїни.

Морган підійшла ззаду, м'яко торкнулася її плеча і перехопила важку сумку з Рамзесом.

— Ми побудуємо нове. Справжнє, — стиха пообіцяла білявка, прочитавши всі емоції в її очах. — Але спочатку нам треба вижити. Ходімо.

Вони вийшли через чорний хід, швидко діставшись машини. Операція «евакуація кота» пройшла ідеально: няня щиро охала, слухаючи про жахливий вибух лампочки та відсутність світла, і з радістю забрала пухнастого біженця до себе. Камінь впав з плечей Хлої — тепер єдина беззахисна істота в цій грі була в безпеці.

Чорний позашляховик Морган тихо чекав на них у гаражі. Щойно дверцята зачинилися, відрізаючи їх від зовнішнього світу, Морган повернула ключ запалювання. Потужний двигун сито заричав.

Вона вивела машину на вулицю і кинула уважний, чіпкий погляд у дзеркало заднього виду. Вулиця була порожньою. Ані патрульної машини Картера, ані фургона ФБР. Але вони обидві знали, що це лише тимчасове затишшя. Замовник уже віддав наказ, і годинник невблаганно відраховував час.

Морган перемкнула передачу, і позашляховик різко набрав швидкість, залишаючи тихе передмістя позаду. Попереду на них чекала довга траса на Бостон, зустріч із Люсі Бредфорд, таємниця Кентона і повна невідомість. Але тепер вони хоча б були в цій машині разом, по один бік барикад. І їхнім ворогам справді варто було почати хвилюватися.