Раді Вас бачити!

Шум води у ванній кімнаті був єдиним звуком, що розбивав густу вечірню тишу будинку.

Морган стояла на кухні, спираючись стегном на стільницю, і задумливо крутила в руках штопор. На столі вже чекали два пузаті келихи та відкрита пляшка насиченого іспанського вина — з легкими нотками вишні та чорного перцю, яке Хлоя просто обожнювала.

Білявка прислухалася. Вода все ще рівномірно шуміла, а це означало, що вона має щонайменше три хвилини абсолютної приватності.

Рухи Морган миттєво втратили свою м'яку, домашню розслабленість. Вона безшумно підійшла до сумки, залишеної на кріслі, і, розстебнувши потаємну внутрішню кишеню, дістала звідти інший телефон. Не той тонкий смартфон у рожевому чохлі, з якого вона замовляла піцу чи писала Хлої милі повідомлення протягом дня. Цей апарат був важким, матово-чорним, ніби увібрав у себе весь холод її справжньої професії.

Екран спалахнув тьмяним світлом. Морган швидко відкрила захищений канал і набрала коротке повідомлення кураторам:

«Федерали пасуть об'єкт занадто щільно. Наглядач з'являється під виглядом доставки. Вони нервують. Мені потрібно більше часу, щоб змусити її розслабитися і видати схованку».

Вона натиснула «Відправити» і дочекалася, поки повідомлення зникне, не залишивши жодного сліду. Нічого не можна було форсувати. Хлоя була занадто розумною і занадто травмованою, щоб просто вибовкати, де лежить та злощасна флешка. Її довіру треба було пити маленькими ковтками, як те іспанське вино.

Десь у кутку почулося тихе шурхотіння. Морган різко перевела погляд. Рудий кіт сидів на холодильнику і дивився на неї згори вниз немиготливими, майже людськими бурштиновими очима.

— Навіть не думай мене засуджувати, пухнастий, — ледь чутно прошепотіла йому Морган, ховаючи телефон назад у потаємну кишеню.

Раптом шум води стих. Почувся скрип дверцят душової кабіни.

Найманка миттєво розчинилася, поступившись місцем ідеальній партнерці. Морган взяла пляшку, граціозно розлила рубінову рідину по келихах і підхопила їх. Коли Хлоя увійшла на кухню — розпарена, з вологим волоссям, що спадало на плечі, і загорнута у свій улюблений зелений халат — на обличчі Морган уже грала найніжніша у світі усмішка.

— Твоє вино, люба, — м'яко сказала білявка, простягаючи їй келих. — Сподіваюся, гарячий душ змив з тебе весь сьогоднішній стрес від Пем з її мопсом?

Хлоя із вдячністю прийняла келих. Її пальці випадково торкнулися пальців Морган, і по тілу пробігла приємна, гаряча хвиля. Вона зробила великий ковток. Терпке вино м'яко обпекло горло, розслабляючи м'язи, які цілий день були натягнуті струною.

— Пем зі своїм мопсом — це ще квіточки, — зітхнула Хлоя, йдучи за Морган до вітальні. Вони влаштувалися на м'якому дивані, підібгавши під себе ноги. Настільна лампа відкидала на стіни теплі, золотисті тіні. — Сьогодні я просто мріяла опинитися тут. З тобою. У тиші.

Морган усміхнулася, повільно похитуючи келих у руці.

— Ти занадто багато працюєш, Хлоє. Тобі треба навчитися іноді відпускати контроль, — її голос був низьким, заспокійливим, наче гіпноз. — Якби ти могла зараз опинитися будь-де у світі, куди б ти поїхала?

Хлоя прикрила очі, роблячи ще один ковток. Алкоголь приємно туманив голову, змиваючи ту обережність, яку вона роками вибудовувала навколо себе.

— Тільки не туди, де холодно, — тихо промовила вона, поклавши голову на спинку дивана. — Терпіти не можу холод. Особливо цей пронизливий, крижаний вітер з океану... Як у Бостоні в січні. Він просто пробирає до самих кісток, здається, що ти ніколи більше не зігрієшся.

Морган завмерла. Всього на частку секунди, ледь помітно, але її дихання зупинилося.

Бостон. Згідно з офіційною легендою від програми захисту, Хлоя Брукс народилася і виросла в сонячному Техасі і ніколи в житті не виїжджала за межі південних штатів. Вона фізично не могла знати, як відчувається січневий вітер з Атлантики. До пазла у голові найманки додалося ще кілька фрагментів.

Але на обличчі Морган не здригнувся жоден м'яз. Вона приборкала свого внутрішнього мисливця, який вимагав негайно вчепитися в цю зачіпку.

— Ніколи не була в Бостоні, — спокійно і з легкою цікавістю промуркотіла білявка, відпиваючи вино. — Ти там часто бувала до переїзду?

Хлоя раптом розплющила очі. Її спина інстинктивно випросталася. Хміль миттєво вивітрився з голови, поступившись місцем холодному, липкому жаху. Що вона щойно бовкнула?

— Я... — Хлоя судомно ковтнула, намагаючись не відвести погляд. Паніка билася в горлі пташкою. — Ні. Просто їздила туди один раз... дуже давно. На якусь студентську екскурсію. Нічого особливого.

Вона брехала. І Морган бачила це так само чітко, як і розширені від страху зіниці брюнетки. Але вона знала: якщо зараз натиснути, Хлоя знову закриється у своїй мушлі на всі замки.

Замість запитань, Морган просто відставила свій келих на журнальний столик. Вона присунулася ближче, так близько, що їхні стегна торкнулися, і м'яко, заспокійливо провела долонею по вологому волоссю Хлої.

— Розумію, — ніжно прошепотіла Морган, дивлячись їй просто в очі. У її погляді не було ні краплі підозри, лише безмежна турбота. — Головне, що зараз ти тут. Зі мною. І я не дозволю жодному вітру тебе заморозити.

Хлоя шумно видихнула. Напруга покинула її тіло так само різко, як і з'явилася. Вона повірила. Вона так відчайдушно хотіла вірити в цю безпеку, що дозволила собі проігнорувати власний інстинкт самозбереження.

— Зігрієш мене? — голос Хлої став хрипким і тихим, коли вона поставила свій келих поруч із келихом Морган.

— Завжди, — прошепотіла Морган, і її голос зірвався.

Вона провела великим пальцем по лінії підборіддя Хлої, змушуючи ту ледь закинути голову. Їхні губи зустрілися — спочатку це був лише легкий, дражливий дотик, обіцянка тепла, від якої по тілу брюнетки пробігло приємне тремтіння.

Хлоя тихо видихнула, і цей довірливий звук остаточно зламав витримку Морган. Білявка подалася вперед, м'яко, але владно відтісняючи Хлою до спинки дивана. Вона нависла над нею, дозволяючи своїм долоням ковзнути по гладкому смарагдовому шовку, а потім пробратися під нього, торкаючись розпаленої, вологої шкіри.

Хлоя жадібно обхопила її за шию, плутаючись пальцями у світлому волоссі. Вона вигиналася назустріч кожному дотику, цілуючи Морган так відчайдушно, ніби намагалася сховатися в ній від усього світу і від власних страхів.

Від цієї абсолютної, беззахисної відданості Морган здригнулася. Її серце гупало в грудях з такою силою, що, здавалося, зламає ребра.

І саме в цю секунду, коли смарагдовий халат м'яко зісковзнув з плечей Хлої, оголюючи ключиці, в голові Морган щось надломилося.

Вона — найманка. Її розум — це ідеально налаштована машина. Під час близькості з «об'єктами» вона завжди залишалася холодною спостерігачкою. Вона мала б аналізувати пульс Хлої, ступінь її розслабленості, вираховувати ідеальний момент для наступного маніпулятивного питання...

Але машина дала збій. Система руйнувалася на очах.

Морган притиснулася губами до відкритої шиї Хлої, вдихаючи аромат її шкіри — суміш гелю для душу, вина і чогось такого рідного, від чого паморочилося в голові. Хлоя тихо застогнала, віддаючись у її владу, і цей звук пройшов крізь Морган електричним розрядом.

Найманка раптом усвідомила жахливу, катастрофічну річ: вона не грає. Їй не байдуже. Тепло цього тіла, ці довірливі стогони, ці руки, що так міцно тримали її за плечі — все це більше не було частиною місії. Вона хотіла не витягти з Хлої секрети, ні. Вона хотіла її захистити. Від усього світу. Від ФБР. Від своїх роботодавців... Від самої себе.

«Ні, ні, ні — панічно билася думка десь на задвірках свідомості Морган, поки її губи спускалися нижче, залишаючи гарячі сліди на ключицях Хлої. — Це просто робота. Вона — просто ціль».

Але коли Хлоя відсторонилася на секунду, подивилася на неї затуманеними від пристрасті очима і прошепотіла: «Я так тебе кохаю», — Морган зрозуміла, що програла.

— І я тебе, — видихнула вона. І це була найщиріша, найнебезпечніша правда, яку вона коли-небудь вимовляла у своєму житті.

Вона поклала Хлою на спину, вдавлюючи її в м'які подушки дивана, і повністю віддалася почуттям, які щойно зламали всі її правила. Цієї ночі більше не було найманки і свідка. Були лише дві жінки, які відчайдушно тонули одна в одній.