Спочатку:
На сторінку книги
Сава не відразу пішов до неї. Сестра піднесла його ближче, Мара простягнула руки, а він відвернувся й притулився щокою до знайомого плеча. Вона засміялася надто голосно, почала говорити, наче він міг зрозуміти, чому її не було. Пальці так і лишилися простягнутими. Сестра дала малому роздивитися матір і тільки тоді передала.
Мара тримала його вперше без каменю під ліктями. Він здавався легшим, ніж біля Нелиних сходів, і водночас незручно довгим: хвіст ковзав між її руками, доводилося підхоплювати нижче. Вона хотіла притиснути його до себе, відчути всього, але боялася стиснути надто сильно. Сава поворушив ротом біля її сорочки, знайшов край і потягнув. Мара нахилилася до його голови. Тут, у воді, не було запаху, який вона знала на березі, коли цілувала сина в маківку. Вона заплющила очі, тримаючись губами біля волосся, поки він не почав викручуватися.
Рута відпустила її в неділю. Мати пливла поруч усю дорогу, показувала, де краще обійти мілину, хоча Мара пам’ятала прохід. На середині шляху довелося попросити її зачекати: м’язи втомилися, хвіст став важким. Перші повороти виходили надто широкими. Коли Мара зупинялася, сріблясто-сіра луска біля стегна збирала світло незнайомими плямами, і вона раз у раз дивилася вниз. У печері їй здавалося, що звикне, щойно вибереться звідти.
У житлі, де мати доглядала дітей, усе було влаштовано за ці місяці без неї. Мара знала, коли вони сплять і як їдять, проте не могла знайти навіть чистої хустинки: потяглася до кошика, з якого сестра дістала запасні зав’язки. Мати показала інший. Лея вже поїла, Сава ще не хотів; до наступного годування Мара встигне перепочити. Зціджене молоко й далі приносили з Нелиного холодильника. Мара сподівалася тепер навчитися годувати їх у воді сама, але поспішно відмовлятися від пляшечок не збиралася. Рута ще перед відходом нагадала про домовлений огляд, і Мара попросила матір піти з нею: треба буде нести обох.
Сестра забрала Саву, коли він заплакав. Мара мало не втримала його, вже підсунула долоню під спину, тоді відпустила. Взяла Лею. Донька довго дивилася на неї й нарешті розтягла рот у знайомій усмішці. Мара відчула таке полегшення, що стало соромно перед сином. Наче чекала, щоб хоч хтось упізнав.
За якийсь час мати зібралася до Нелі, забрати наступні порції. Мара попросила передати Нелі, що припливе пізніше: хотіла подякувати й домовитися про речі, залишені в кімнаті. Сама ще не мала сил пливти назад. Мати почала перелічувати, що принесе, але збилася, потерла скроню. Мара вперше за весь ранок роздивилася її як слід. Запропонувала спершу поспати, а сестра сказала, що до берега дістанеться сама. Мати заперечувала недовго. Коли вляглася, Мара посунулася з Леєю трохи далі, щоб не заважати, й лишилася коло сина, який нарешті задрімав.
* * *
За місяць після перетворення Інар уже знав, який стілець у майстерні найзручніший, і щоранку забирав його собі. Орися двічі заставала Марка на табуреті з кухні. Брат бурчав, але стілець назад не відбирав; у нього спинка була трохи відхилена, і Інар міг спертися, не притискаючи до деревини місце на боці, яке натирав одяг. Орися знайшла ще один схожий у Соломії. Принесла, поставила поруч, а надвечір побачила на ньому власну торбу й коробку з кнопками. Марко знову сидів на табуреті.
Інар поселився в неї на одинадцятий день. До того ходив у Рути від постелі до виходу, відпочивав, пробував іще; на сходах довелося вчитися ставити ступню цілою підошвою. Дорогу від машини до майстерні пройшов, тримаючись за Маркову руку. Нагорі чекали порожня полиця в шафі й розсунуті штори. Орися відчинила вікно, потім зачинила: знизу саме розвантажували фургон. Інар сів на ліжко й попросив відчинити знову. Хотів подивитися, що там так гримить.
Тепер вона іноді прокидалася раніше через нього. Він довго вмивався, наносив мазь, чекав, перш ніж одягнутися; поспіх позначався на всьому дні. Лікарка змінила один із засобів, від якого пекло. Інший підійшов, проте його доводилося купувати частіше, ніж вони вирахували до переїзду. Орися зберігала чеки в банці від чаю. Інар діставав їх, порівнював цифри, а коли не міг розібрати назву, кликав її. Рута прочитала йому підготовлені людські документи ще в печері, повторила адресу й нове прізвище.
Цього ранку вони шили великий чохол. Орися вела довгий шов на машині, Інар підтримував полотно збоку. Після третьої зупинки він почав випереджати її рух, підсувати тканину раніше, ніж треба. Шов стягнуло. Орися вимкнула машину, розправила місце, де полотно зібралося, і пояснила ще раз. Він слухав, нахилившись над полотном, потім забрав руки зовсім. Чохол поповз із краю столу. Вона вхопила його, щоб нижня складка не потрапила під голку, й сказала різкіше, ніж хотіла, що без допомоги їй буде простіше.
Інар підвівся. Стілець зачепив її ногу; він перепросив, посунув убік і пішов до вікна. Орися залишилася з важким полотном на колінах. Можна було покликати Марка, який працював у сусідній кімнаті, але тоді брат спитає, чому вони не впоралися вдвох. Вона розклала чохол на столі й підійшла до Інара. Він показав на чоловіка надворі: той намагався прив’язати на даху машини щось надто велике для коротких мотузок. Орися глянула, не зрозуміла, до чого тут чужа машина. Інар хотів знати, чи можна взяти довгий обрізок шнура з нижньої полиці. Той усе одно лежав без діла.
Вона дозволила. Інар вийшов надвір, і Орися ще трохи постояла біля вікна. Чоловік не відразу прийняв допомогу, спробував затягти вузол знову, а тоді відступив, звільняючи місце. Інар сперся рукою на дах. Показував повільно, давав повторити. Орися бачила його серед звичайних перехожих, які обходили машину, не повертаючи голів. Він підвів очі, наче знав, що вона дивиться, і махнув їй вільним кінцем шнура.
Повернувся з двома монетами. Не просив, але чоловік дав. Інар поклав їх біля машини, запропонував зарахувати за мотузку; Орися віднесла в спільну касу. По дорозі зібрала чеки з краю стола, щоб не загубити між клаптями. Останнім часом паперів стало більше. Інар попросив її допомогти перелічити витрати на лікування після ув’язнення, а тоді передати Адріанові. Той погодився повертати частинами, першу вже приніс. Орися взяла за Інаровим проханням і записала суму. На пропозицію зустрітися Інар відповів через неї, що поки не хоче. Відтоді Адріан не заходив.
Коло машини Інар знову підняв край чохла. Орися попросила пробачення за свій тон. Він помовчав, потім пояснив, що звідси не бачить її рук: полотно висить між ними, і він тільки здогадується, коли підсувати. Вона обійшла стіл, глянула з його місця. Довелося посунути коробку з фурнітурою й звільнити інший кут. Звідти він бачив і лапку, і її руку. Орися сіла, поклала ногу на педаль, та перш ніж увімкнути машину, Інар нахилився через тканину й поцілував її в скроню. Вона повернула голову. Другий поцілунок вийшов довший, і з сусідньої кімнати Марко спитав, чи скоро можна буде обідати.
Після їжі Інар сам закінчував кут. Орися звільнила йому стіл і пішла нагору по телефон, забутий на зарядці. Її кімната була відчинена. У шафі поруч із сорочками лежав гребінь, який вона раніше зберігала внизу біля води; під вікном стояло його взуття. Один черевик він учора двічі знімав, поки знайшов, де загнувся край шкарпетки. Орися хотіла підняти черевики, віднести до дверей, тоді побачила на спинці стільця власну сукню. Інар складав її в шафу, вона знову витягала, щоб удягти, й лишала там само.
Вона взяла телефон, перевірила повідомлення. Від Соломії було два пропущених виклики. Поки передзвонювала, сіла на ліжко й притисла ступнями Інарові черевики, посунула їх, аби не спіткнутися. Тітка хотіла, щоб вони ввечері зайшли: потрібна допомога з важким ящиком. Орися відповіла, що спитає Інара, чи вистачить сил на прогулянку, а ящик нехай лишає Маркові. Знизу загув двигун машини — брат повернувся до роботи. Орися відклала телефон і пішла сказати Інарові про тітчине запрошення.
* * *
У суботу, через шість тижнів після зміни, Мара принесла дітей до Нелиних сходів разом із матір’ю. Та вже повернулася до свого дому й тепер припливала на ніч, іноді на дві. Мара домовилася лишитися в поселенні біля берега. Коли вирішувала, мати нагадала, що вдома було б легше з допомогою, і Мара кілька днів вагалася. Тут доводилося просити сусідку побути з дітьми, коли вона брала роботу в Соломії. Зате Адріан міг приходити до них після музею. Неля погодилася пускати до води двічі на тиждень; Мара сама запропонувала визначити дні, щоб не стукати щоразу, коли їм зручно.
Колишню кімнату вони звільнили. Мара попросила лишити нагорі невелику торбу з телефоном і паперами, а одяг віддала Ганні, окрім однієї сорочки. Не знала, навіщо зберігає. Іноді вдягала її, коли підіймалася з води біля крамниці й сиділа на уступі, перебираючи заготовки для коробочок. Рукави заважали, їх доводилося закочувати. Ганна обіцяла принести щось зручніше, та поки що не вибрала.
Адріан сьогодні чекав унизу. Зняв годинник, поклав вище, на сухе, і простягнув руки до Сави. Мара піднесла малого, притримала, поки той улаштувався. Перші рази після її повернення Адріан весь час поглядав на неї, ніби чекав, що вона забере дитину. Тепер дивився на сина. Розповідав йому про щось у музеї, повторюючи одне слово, якого малий ще не міг вимовити. Мара слухала й усміхалася, хоча жарт був не для неї.
Про наступний огляд поговорили, поки мати влаштовувалася з Леєю. Адріан помилився з днем; Мара повторила дату й попросила відразу записати. Притримала сина, поки Адріан витирав руку об штани й діставав телефон. На екрані вона побачила знайому фотографію з лікарні, обох дітей ще зовсім маленькими. Колись у нього там була вона. Мара встигла подумати про це без колишнього стискання в грудях. Адріан сховав телефон і знову підхопив Саву; малий одразу потягнувся до його великого пальця.
Мати спитала, чи вона не хотіла поплавати. Минулої суботи Мара теж збиралася, але Лея погано спала, і вони лишилися всі разом. Сьогодні донька роздивлялася Нелиного чоловіка нагорі: той щось бурмотів, обтрушуючи землю з рук після роботи на веранді. Мара перевірила, чи зручно матері тримати малу, й відпливла від сходів. Адріан підвів голову.
— Я за мис. Повернуся до годування.
Вона ще бачила його кивок, коли занурила обличчя. Біля самого берега вода була каламутна, далі світлішала, і на дні проступали довгі смуги піску. Мара вибрала нижній прохід, знайомий із дороги до Рути, потім звернула туди, куди давно хотіла. Над нею повільно минала тінь скелі. Вона провела рукою по шорсткому каменю й відштовхнулася, набираючи швидкість.
За мисом довелося пригальмувати: течія йшла назустріч. Мара пропливла трохи глибше, знайшла спокійнішу воду й виринула з іншого боку скелі. Звідси не було видно Нелиного дому. Вона відгорнула волосся з очей і якийсь час лежала на поверхні, дивлячись, як чайка безуспішно намагається вмоститися на похилому камені. Птах з’їжджав, розправляв крила, пробував знову. Мара засміялася. Коли він нарешті влаштувався, вона перевернулася, пірнула під теплий верхній шар і попливла назад.
Кінець
