Спочатку:
На сторінку книги
Мара вибрала найбільший прозорий пакет. Поклала на прилавок, потім дістала знімок, і продавчиня відразу запропонувала менший: у цьому аркуш їздитиме туди-сюди. Поруч у пластику лежало розкладене меню з фотографіями їжі. Воно було тверде, не згиналося під рукою. Мара показала на нього.
Жінка взяла знімок за кутик і повернула назад. Такий папір не можна пропускати через гарячу машину — зображення зіпсується. Можна спершу зробити копію на звичайному, тоді запаяти в плівку. Вона показала на апарат за своєю спиною. Мара ще раз перепитала, чи той маленький, який дали в лікарні, лишиться цілий. Продавчиня сказала, що так, і поклала його на скло.
Кришка закрилася. Мара стояла зовсім близько, хоч звідси нічого не було видно. За нею чекали дві дівчини з товстим стосом аркушів; одна пояснювала іншій, які сторінки друкувати повторно. Вони говорили про чиїсь виправлення, про вечірній автобус, про те, що вже не встигнуть нормально поїсти. Мара трохи посунулася. Поки дивилася на їхні черевики, апарат видав аркуш, і на ньому були обидві темні порожнини, тільки більші.
Вона попросила ще один.
У середу мати мала прийти до Соломії після полудня. Рута передала домовленість учора; звістку про двійню Мара попросила залишити їй самій. Відтоді кілька разів уявила, як покаже знімок. На збільшеній копії було краще видно, куди тицяти пальцем, і вона раптом розхвилювалася, що продавчиня запаяє її не тим боком. Взялася пояснювати. Жінка розгорнула прозору плівку й показала обидві сторони. Мара замовкла, відчуваючи за спиною терпляче мовчання дівчат.
Поки машина грілася, продавчиня витягала уламки пластикової пружини з чужого пошарпаного зошита. Обкладинка трималася на скотчі, з отворів сипалися короткі дужки. Жінка підставила долоню, щоб не впали на підлогу, і спитала, чи лишати на копіях білі поля. Мара хотіла обрізати зайве, але подумала про материні мокрі пальці й попросила залишити ширше.
Оригінал повернувся до зошита. Дві копії продавчиня поклала окремо, дала охолонути, потім простягнула Марі. Край був гладкий, заокруглений. Мара потерла його великим пальцем. Тепер це можна було дати матері, не витираючи їй спершу рук, не тримаючи поруч свою долоню на випадок, якщо папір зісковзне.
Найбільший пакет вона все ж купила. Поклала туди обидві копії, а дорогою кілька разів перевіряла застібку.
У майстерні Соломія саме приймала товар. Постачальник переклав Марину торбу зі стільця на підлогу, звільняючи місце для коробки, і вона забрала її різкіше, ніж хотіла. Чоловік підняв руки. Соломія послала Мару вниз: мати вже чекала. Сьогодні обійдуться без її допомоги, тільки хай потім підніметься по свою платню за вчора.
Мара спускалася, притримуючи торбу перед собою, і ще зі сходів почула Тейра. Він сперечався з бабусею через краба, якого знайшов у щілині. Краб не хотів показувати другу клешню. Мара побачила матір, мокре хлопчаче волосся, знайомий уступ — і забула всі слова, які готувала дорогою.
Тейр першим помітив пакет. Підплив ближче, взявся за камінь і почав підтягуватися. Мара притиснула торбу коліном, щоб устигнути допомогти, та мати вже підставила йому плече. Він умостився на нижньому виступі, хвіст лишив у воді. Краб був забутий.
Мара дала матері одну копію, другу — йому. Хотіла показати, де дивитися, але Тейр підніс свою просто до обличчя, затулившись нею від усіх. Мати тримала аркуш далі. Повертала до світла, потім зиркнула на Мару, чекаючи пояснення. Вони навіть не спитали, що це; обоє знали, навіщо прийшли, і так старанно намагалися самі розібратися, що Мара усміхнулася.
Вона нахилилася до материного плеча й показала світлу ділянку в темному овалі. Потім другу. Мати перепитала, чи це з різних боків. Мара похитала головою, придушуючи сміх, який раптом заважав говорити. І вже тоді сказала:
— Їх двоє, мамо.
Тейр опустив аркуш. Бабуся потяглася взяти його копію, приклала до своєї. Мара пояснила, що обидва знімки однакові; дітей двоє всередині, ось тут. Мати подивилася на її живіт, який ховався під пальтом. Тейр теж подивився. Від цієї спільної уваги хотілося прикритися торбою, та Мара натомість розстебнула ґудзик. Показувати ще було нічого.
Мати першою засміялася. Коротко, з подивом, і потягла Мару до себе за рукав. Обійнятися заважали аркуші. Тейр забрав обидва, негайно притиснув їх один до одного й дістав зауваження не подряпати. Він образився: самі дали тримати, а тепер не так. Мара сиділа, поклавши голову матері на плече, й слухала, як вони сперечаються над нею.
Волосся біля материного вуха пахло морем. Мара знала цей запах усе життя, а зараз хотіла лишити на своєму пальті. Відхилилася тільки тоді, коли затерпла нога; мати ще втримувала її за лікоть. Почала питати про огляд — як довго дивилися, чи боліло, що треба робити далі. Мара розповіла, скільки пам’ятала. Про рух на екрані пояснити не вдалося. Тейр ворушив аркушем, домагаючись, щоб там теж щось змінилося.
Йому довелося сказати, що вони ще зовсім маленькі. До народження довго. Хлопець запитав, чи зможе прийти, коли народяться, і Мара пообіцяла, що зможе побачити їх. Як саме — вирішать пізніше.
Мати взяла свою копію назад. Великим пальцем притримала біле поле, яке Мара просила залишити ширшим. Дивилася вже без запитань. Поряд із нею Тейр прилаштовував аркуш у сітчастий мішечок, але він не вміщався; хлопець витяг звідти три камінці, мушлю й чужий дерев’яний поплавець. На Марин погляд відповів, що знайшов його відламаним. Бабуся звеліла потім забрати все, бо іншим теж треба десь сісти.
Мара допомогла йому скласти речі. Запитала, як удома. Тейр відразу згадав про Інара: той повернувся, тепер у великому гроті. Учора вони з матір’ю віднесли йому їжу. Мара поклала мушлю до мішечка. Вона ще не знала, що Інар уже вдома.
Мати пояснила, що він приплив із вартовими в понеділок. Дорога його зморила, вчора довго спав. Тейр був біля нього зовсім недовго, хоч удома потім розповідав, ніби просидів пів дня. Хлопець заперечив: вони ще встигли поговорити. Інар питав, чи навчився він зав’язувати сітку, не стягуючи середні вічка. Тейр пообіцяв наступного разу принести свою й показати.
Мара попросила його сьогодні не будити Інара заради знімка. Тейр здивувався, тоді запевнив, що спершу покаже мамі. Мара зрозуміла, як це прозвучало, але виправлятися перед хлопцем не стала. Мати подивилася на неї. Відклала копію подалі від Тейрових камінців і запитала про ліки, які дала людська лікарка.
Призначення лишилося в зошиті. Мара знала, що Ганна допоможе розібрати все вдома; наступний прийом також був записаний. Зараз вона сказала тільки, що доведеться ходити ще. На материне запитання про гроші Мара відповіла, що працює. Почула власну відповідь, знову побачила рахунок за огляд і додала, що Адріан теж допомагає.
Тейр вислизнув у воду. Нарешті аркуш умістився в мішечок, виступаючи над краєм, і хлопець обережно поплив уздовж стіни. На мить обом жінкам довелося повернутися до нього: здавалося, зараз зігне копію навпіл. Тейр обминув виступ боком і показав великий палець, наслідуючи чийсь людський жест. Мара не втрималась від сміху.
Мати дочекалася, поки він віддалиться, й попросила розповісти про кімнату. Мара вже описувала її в неділю. Тепер довелося згадати, де можна поставити ще одне ліжко, як далеко до води для миття, хто допоможе, якщо вона захворіє. Про це Мара не думала. Уява вперто показувала дитину в її руках або дві плями на аркуші; два ліжечка, які треба було втиснути між столом і шафою, не з’являлися самі.
Вона почала розповідати про коробки під ліжком: їх легко винести. Стілець можна віддати Ганні, сидітиме на ліжку. Мати слухала, не знаючи, скільки місця все це звільнить. Потім обережно спитала, чи господиня дозволить лишитися з дітьми.
Мара стиснула торбу між колінами. Ганна купувала тест, сиділа з нею в кабінеті, готувала іншу вечерю, коли їй стало зле від риби. Запитувати про дозвіл після всього цього здавалося невдячністю. Та й думка, що їй можуть відмовити, була такою неприємною, що вона відразу заходилася запевняти матір: Ганна добра, там їй добре, вона платить вчасно.
Мати торкнулася її зап’ястка. Мара замовкла. Виявилося, вона говорила голосно; Тейр озирнувся від своєї щілини з крабом.
Довелося визнати, що вони ще не домовлялися. Ганна не обіцяла дивитися двох немовлят, поки Мара працюватиме, і Мара про це не просила. Від думки про таке прохання стало соромно наперед. Мати запропонувала приходити частіше. Вона вже вимовила це, коли глянула на сходи за Мариною спиною.
Їм обом було видно лише перший поворот. Далі починався дім Соломії, за ним вулиця, автобусна зупинка й дорога до Ганни — увесь шлях, який Мара могла пройти, а мати ні.
Мара попросила приходити. Можна й без звістки від лікарки. Вона знатиме, коли чекати, й не братиме на той час роботу. Домовилися про наступну середу, якщо море дозволить; мати одразу уточнила, чи знову після полудня. Мара підтвердила. Тейр почув знайоме слово й зажадав, щоб узяли і його. Бабуся сказала, що спершу поговорить із його матір’ю.
Тейр повернувся й віддав свою копію, щоб бабуся сховала разом з її знімком. Мара поклала обидва в пакет, випустила зайве повітря й двічі провела пальцями по застібці. Мати поклала пакет під накидку. Перед відходом Мара попросила передати Інарові, що чекає двох дітей. Відразу додала: відповідати їй не треба, вона розуміє, що він одужує. Мати нічого не перепитувала. Пообіцяла сказати, коли побачить його.
Тейр пірнув першим. Мара встигла помітити, як він знову звернув до крабової щілини, і вже не кликала назад.
Увечері Ганна висипала на кухонний стіл гречку з розірваного пакета й перебирала її перед варінням. Мара сіла навпроти. Хотіла допомогти, та на пальцях ще лишалася мазь. Ганна підсунула їй чисту ложку: можна відгортати нею. Деякий час вони мовчки пересували купку, відділяючи лушпиння й темні зерна. Мара згадувала материні запитання. Коли на столі лишилося зовсім мало, спитала, чи зможе жити тут із дітьми.
Ганна здивувалася. Спершу хотіла знати, чи Мара вже збирається кудись переїжджати. Відповідь вийшла плутана: вона не збирається, але їх тепер буде троє, і мати запитала, а Мара нічого не змогла пояснити. Ганна зібрала крупу до миски. Змила пальці під краном, витерла їх об рушник і тільки тоді повернулася до столу.
Вона не просила Мару шукати інше житло. Але в кімнаті справді тісно, і з допомогою доведеться думати: вранці Ганна на роботі, вечорами теж не завжди вільна. Мара слухала, киваючи швидше, ніж треба. Вже прикидала, як братиме більше коробок додому. Ганна нагадала, що складати їх, коли двоє малих хочуть їсти або не сплять, буде зовсім інша робота. Досвіду з двійнятами вона не мала, тож обіцяти, що вони легко впораються, не збиралася.
Мара опустила ложку. Уявила себе біля столу, картон під ліктями, дитину на руках. Другу покласти було нікуди, бо вона ще навіть не придумала, де буде перша. Від цієї безглуздої картини захотілося заплакати.
Ганна вже взяла миску, але поставила назад. Промовила звичайним голосом, яким кликала вечеряти:
— Ти спершу почуй: лишатися можна.
Мара подивилася на неї. Перепитала, чи з обома. Ганна кивнула, і тільки тепер Мара відчула, як болять зведені плечі. Розправила їх, притулилася спиною до стільця. Весь день вона носила із собою думку, що материне запитання вже щось вирішило за неї.
Після вечері пішли дивитися кімнату. Ганна стояла у дверях, поки Мара пояснювала, що винесе коробки й віддасть стілець. До шафи дісталася з більшим сумнівом: та була господинина. Ганна відчинила дверцята, подивилася на складені речі. Запропонувала поміняти її на вужчу, з комори, але спершу треба виміряти.
Рулетка знайшлася серед Ганниних ниток. Мара тримала кінець біля плінтуса, господиня тягнула стрічку до столу. Щоб вона лягла рівно, довелося посунути стілець у коридор. Саме тоді з кімнати вийшов пожилець і зупинився перед ним із рушником на плечі. Мара перепросила, встала, забрала стілець. Рулетка з тріском змоталася, і Ганна, яка не встигла прочитати число, звеліла починати знову.
