Спочатку:
На сторінку книги
Материн голос Мара почула ще у дворі. Мати вже була тут, хоча в середу довго перепитувала, за яким мисом шукати будинок, і Мара боялася, що не зможе пояснити їй дороги. Сама вона впізнала зупинку, вийшла вчасно й усе одно повернула не в той провулок. Довелося йти назад повз крамницю. Тепер поставила торбу біля хвіртки, щоб розстебнути пальто, й почула, як унизу мати сміється.
Неля покликала її з дверей. Чоловік саме ніс на веранду стільці: сьогодні їх потрібно було більше. Зустріч підтвердили ще у вівторок, коли Рута зателефонувала з крамниці Соломії й передала слухавку Марі. Неля дозволила матері припливти до нижніх сходів, пояснила, як обійти зовнішній виступ. У п’ятницю чекатиме обох. Мара запам’ятала її слова майже дослівно й наступного дня повторила матері, сидячи біля води під Соломіїною майстернею.
Біля нижнього уступу був ще хтось. Молодий чоловік спирався плечем на камінь і слухав матір, час від часу повертаючи голову до сходів. Мара помітила його руки: широкі долоні, короткі нігті, світлий слід на зап’ястку. Неля, спускаючись попереду, назвала його Раданом і представила Мару. Її син. Він привітався людською, хоча з матір’ю Мари щойно говорив морською мовою.
Мара відповіла, не відразу знайшовши голос. Вона знала, скільки йому років. Усе одно дивно було побачити дорослого чоловіка там, де досі уявляла тільки немовля, яке забирають із материнських рук. Він мало скидався на Нелю; хіба коли всміхнувся, біля рота з’явилися такі самі глибокі складки. Під водою повільно рухався його хвіст. Радан посунувся, даючи їй місце на нижчій сходинці, й забрав із каменя невелику сітку.
Він не міг лишитися надовго. Мати вже знала, де він живе і до кого поспішає; Мара прийшла, коли вони закінчували розмову. Неля теж знала й усе-таки попросила зачекати, бо батько хотів щось йому показати. Радан закинув голову до дверей. Звідти почувся чоловіків голос, потім кроки. Він ніс окуляри з плетеним шнурком, який син приніс минулого разу. Шнурок виявився задовгий: коли чоловік нахилявся, окуляри билися об край столу. Неля нагадала, що можна було просто зав’язати вузол. Він заперечив, що тоді тисне на шию.
Радан простягнув руку по окуляри. Батько сів на стілець і показав на грудях, доки мав сягати шнурок. Син вислухав, приміряв довжину пальцями та взявся розбирати кінець, уже не повторюючи, що йому час. Мара дивилася на них, поки мати не торкнулася її пальців. Вона стиснула материну руку й відвела очі до води.
Після його відплиття Неля принесла чай. Мара запропонувала допомогти, проте господиня звеліла їй сидіти: на сходах можна розминутися, а з тацею буде незручно. Чоловік забрав стілець вище, звільнивши нижній майданчик. Матері подали чашку без блюдця. Вона тримала її за ручку, дивилася, як над темною поверхнею здіймається пара, і чекала, доки напій охолоне. Мара за цей час уже випила половину.
Говорили про Радана. Мати хотіла знати, чи часто Неля бачить його тепер, чи далеко живе сестра, яка його виростила. Назва того місця була їй знайома. Вона почала уточнювати, чи звідти та жінка, яку вони колись зустрічали, й Неля підхопила розмову. Мара слухала спершу уважно. Потім загубила, чия саме сестра переїхала після шлюбу, а коли нарешті хотіла перепитати, обидві вже згадували когось іншого. Їхні чашки стояли поряд на камені. Мати трималася ближче до Нелі, ніж до неї.
Мара доїла печиво, витрусила на долоню крихти й раптом розсердилася. Вона їхала сюди розпитувати про дітей, а вони встигли знайти спільних знайомих і тепер могли просидіти так до вечора. Ще гірше було те, що їй хотілося втрутитися словами про власну вагітність. Поставити її між ними, аби згадали, навіщо зібралися. Замість цього Мара спитала, як Неля брала сина з води, коли той був зовсім малий.
Господиня показала нижню сходинку, потім зупинилася. Тут він уже підпливав до неї сам; коли вони купили будинок, Радан був завеликий, щоб носити його на руках. Біля старого житла все було влаштовано інакше. Вона спробувала пояснити, де сиділа, тоді попросила чоловіка принести низький ослін. На ньому буде легше показати.
Мара сіла, упершись ступнями в нижній камінь. Коліна стирчали високо, лікті доводилося тримати над ними. Мати підпливла ближче, простягнула їй руки долонями догори. Для початку запропонувала спертися на них. Мара потягнулася, і ослін хитнувся. Неля притримала край ослона, чоловік переставив одну ніжку на рівніше місце. Мати вже тримала доньку за зап’ястки, хоча та не падала. Всі четверо завмерли, потім Нелин чоловік забрав ослін зовсім. Тут він не годився.
На сходинці було нижче й твердіше. Мара підклала складену тканину, яку дала господиня, сперлася спиною об камінь і знову простягнула руки. Цього разу мати не схопила її, а дозволила знайти зручне положення. Звідси можна було дотягнутися до води. Проте коли Мара спробувала повернутися по залишену позаду чашку, однієї руки для опори відразу забракло. Вона посунула чашку ближче. Неля попросила посунути ще, щоб не зачепити ліктем, і Мара, вже трохи роздратована, поставила її господині на коліна.
Мати сказала, що вдома знайдуть місце зручніше. Мала на увазі дім у морі й виправилася раніше, ніж Мара відповіла. Біля Соломії теж можна щось придумати. Господиня дозволяє спускатися, їм не доведеться щоразу далеко їхати. Мара дивилася на власні витягнуті руки. За кілька хвилин вони втомилися, хоча на них нікого не було. Вона опустила їх, потерла зап’ясток і спитала Нелю, скільки часу та змогла так сидіти вперше після пологів.
Неля замислилася. Не пам’ятала. Зате добре пам’ятала, як сердилася, коли їй наказували лягти, а син саме засинав у сестри на руках. Хотіла забрати, довести, що й сама може. Акушерка тоді виставила з кімнати чоловіка, бо він весь час стояв над ними й питав, чи все добре. Коли повернувся, обидві жінки вже їли, а дитина спала. Нелин чоловік озвався зі сходів: його послали по їжу, він сам купив той хліб. Вона погодилась, не припиняючи розповіді.
Мара затрималася на незнайомому слові. Акушерка. Минулого разу вона почула про відьму й сестру, а далі вже не питала. Думала, що вони й зробили все необхідне. Неля пояснила: відьма запросила жінку, яка приймала пологи. Та знала про море заздалегідь. Неля сама розповіла їй, коли вони зустрілися ще до народження Радана. Тоді теж боялася, хоча не могла сказати точно, що буде з дитиною.
Материна рука повільно зникла з каменя. Мара помітила цей рух і запитала, де та жінка тепер. Неля назвала ім’я — Стефанія. Давно не працювала, жила в доньки, далеко від берега. Телефон у Нелі був. Час від часу вони розмовляли, іноді Стефанія сама дзвонила запитати про Радана. До його народження вона таких дітей не бачила й після нього теж, наскільки Неля знала.
Мара попросила подзвонити.
Мати відразу заговорила про Інара. Неля ще тримала чашки, збираючись віднести їх нагору, і тепер лишилася стояти. Довелося коротко пояснити, чому мати не хоче називати людям зайвих імен і показувати, де вони живуть. Мара говорила про зачинені ворота, не називаючи того, хто їх зачинив. Неля більше не питала. Поставила чашки на сходинку й сказала, що може спершу поговорити сама, не називаючи Мари. Просто з’ясувати, чи Стефанія погодиться вислухати.
Мати дивилася на доньку. Мара витягла ноги, бо коліна вже боліли, й попросила допомогти їй підвестися. Материні пальці лягли під лікоть. Вона сперлася, випросталась і тільки тоді змогла пояснити, чого хоче від цієї незнайомої жінки:
— Мені треба, щоб хтось знав до пологів.
Неля телефонувала з веранди. Мара лишилася на сходах; крізь відчинені двері долітали окремі слова. Господиня спершу привіталася, спитала про доньку, потім засміялася з чогось, чого Мара не почула. Вона вже нетерпляче глянула вгору, та мати заговорила раніше, ніж Неля повернулася до справи. Хотіла знати, чи Адріан досі бачить того чоловіка, якому збирався показати Інара. Мара відповіла, що не знає. Вперше за весь ранок їй не захотілося заспокоювати матір здогадкою.
Неля покликала її за кілька хвилин. Стефанія погодилася поговорити. Знала лише, що йдеться про ще одну жінку з моря, вагітну від людини. Про двох дітей Неля не сказала: залишила Марі розповісти самій. Телефон був теплий від її руки. Мара взяла його, притиснула до вуха й назвала своє ім’я.
На тому кінці попросили говорити голосніше. Мара повторила й підвищила голос на всій наступній фразі, від чого Неля відійшла трохи далі. Про двійню повідомила одразу. Потім почала про шкіру, про перетворення, про те, що її мати тут, унизу, й раптом замовкла: наче намагалася довести незнайомій людині те, що та вже погодилася вислухати. Стефанія запитала, чи вагітність бачили на УЗД, який термін назвали. Мара змогла відповісти. Ганна навчила її рахувати тижні від записаного лікаркою числа, а результат першого огляду вони перечитували стільки разів, що вона пам’ятала, де на аркуші стоїть кожен рядок.
Наступне УЗД мало бути приблизно за два тижні. Мара знала, що тоді дивитимуться більше, ніж минулого разу, й чекала цього дня з дедалі більшим страхом. Призначені аналізи вона вже здала, папери лежали вдома в папці. Стефанія попросила дістати їх після повернення. Нічого певного про дітей по телефону сказати не могла. І приймати пологи більше не бралася — Мара мала це знати відразу. Голос залишався спокійним, трохи хрипким; за ним щось стукало, ніби співрозмовниця весь час торкалася столу.
Про лікарку Мара відповіла не відразу. Та знала про двійню, бачила шкіру, дала направлення. Про море Мара їй не сказала. Стефанія помовчала, тоді запитала, чи вона збирається розповісти. Марі хотілося спершу почути, що це за людина, чи можна їй довіряти. Але Стефанія навіть не знала її прізвища. Довелося визнати, що такої відповіді тут не буде.
Стефанія дозволила подзвонити ще, коли Мара матиме перед собою висновок, і погодилася розповісти лікарці про Нелин випадок, якщо сама Неля дозволить. Мара повторила це Нелі, дочекалася її кивка й подякувала Стефанії. Віддала телефон і залишилася стояти біля столу. Знизу покликала мати. Вона відповіла, що зараз прийде, та попросила Нелю ще про один дзвінок.
Номер приймальні був на картці, яку Мара носила в зошиті. Вона витягла її з торби й сама продиктувала Нелі цифри, повернувшись спиною до дверей. У реєстратурі запропонували вівторок. Мара записала час, перепитала, чи прийматиме та сама лікарка. Та сама. Причину назвала коротко: хотіла поговорити до наступного обстеження. Коли її запитали, чи це додатковий прийом, вона підтвердила й уточнила вартість.
До матері спустилася із зошитом у руці. Пояснила, що у вівторок піде до лікарки сама; поки нікого сюди не приводитиме. Мати торкнулася кутика сторінки, де Мара нерівно написала час. Запитала, чи не краще взяти Ганну. Мара подивилася на свій запис і відповіла, що попросить її почекати під кабінетом. Потім сіла поряд. До зворотного автобуса ще лишався час, а Неля нагорі вже різала принесений Марою пиріг.
