Спочатку:
На сторінку книги
Орися вилила воду собі в черевик. Підняла край чохла, забувши про провислу середину, й холодний струмінь потік просто по нозі. На полотні ще лишалася калюжа, у якій плавали два листки. Вона обережно підважила тканину знизу, відвела воду за борт і тільки тоді відчепила останню застібку.
Підпірка валялася між лавками. Марко зсунув її, коли востаннє лазив у човен по мотузку, а поставити назад забув. Орися стільки разів пояснювала замовникам, що вода має стікати зі схилу, що досі не вважала за потрібне повторювати це вдома. Тепер над чоботом брата, залишеним на настилі, заманливо погойдувався повний ківш. Вона вилила його в море.
Човен був маленький, із дерев’яними лавками й латкою біля носа. Орися тримала його біля майстерні для примірок чохлів на сусідніх причалах: пішки виходило довше, бо доводилося обходити склади. Останні тижні він переважно стояв. Вона їздила до замовників із Марком або просила привезти старе полотно як зразок, потім сердилася, що за зразком не видно всього. Сьогодні промила дно, перевірила весла й витягла з-під лавки мокру рукавицю, яку шукала від початку місяця.
Інар вирушав додому.
Вони домовилися про це ще в суботу, а Орися чомусь чекала, що в понеділок щось завадить. Зіпсується погода, не прийде другий вартовий, Інар сам передумає. Натомість день видався тихий, Дерен навідався зранку, усе підтвердив, і тепер не було причини залишати човен прив’язаним. До захищеної бухточки за старим хвилерізом Орися могла піти з ними. Далі вартові поведуть Інара під водою, туди їй дороги не було.
Вона запропонувала супровід учора. Інар спершу не відповів, тоді перепитав, чи їй не треба працювати. Орися сказала, що робота зачекає, хоч саме напередодні нарікала на замовлення, яке мусить здати у вівторок. Він глянув на неї, і вона вже приготувалася пояснювати, чому це інше. Проте Інар лише спитав, чи вмістяться його речі.
Речей виявилося небагато. Два ножі, сітка, невеликий пакунок із тим, що не пішло на продаж, і залишок мазі. Коли Орися спустилася по них, Інар ще перевіряв зав’язки. За останні два тижні він навчився влаштовуватися на уступі сам, без її рук під плечима. Міг доплисти до зовнішнього каменя, відпочити там і повернутися; на довший шлях ішов із Дереном. Після таких виходів надвечір майже не говорив. Орися знала це й учора двічі нагадала вартовому, щоб не поспішав.
Тепер Інар подав їй сітку, а вона стала перекладати вміст. Ніж загорнула окремо, баночку відсунула від каменів. Його пальці лишалися на зав’язці, поки вона не підвела голову. Він дивився на вже спаковані речі, які вона вийняла назад. Орися повернула баночку на місце.
На уступі стояв кухоль із відбитою ручкою. За ці тижні Інар привчився затискати його цілою долонею, а Орися — наливати менше, щоб не обпікався. Вона запитала, чи взяти й кухоль. Інар похитав головою. Тоді Орися почала збирати решту: гумову накладку, складене полотно, порожню миску. Поспішала, ніби внизу вже чекав наступний пожилець.
Інар попросив залишити накладку. Йому ще треба було на щось спертися, поки прийдуть вартові. Орися поклала її назад і піднялася перевзутися.
У кімнаті було душно. Синя сукня висіла на дверцятах шафи, вже підшита; в ній Орися їздила до подруги минулої неділі, вдруге після тієї велосипедної прогулянки до кар’єру. Подруга сказала, що колір їй пасує, а тоді пів вечора розповідала про нового чоловіка своєї матері. Орися слухала й дивувалася, що може так довго не думати, чи не треба комусь униз. Додому поспішила все одно. Тепер пригадала це, витягуючи мокру устілку, й розсердилася на себе без особливої причини.
Марко прийшов, коли вона надягала жилет. Побачив споряджений човен, запитав, чи повернеться до темряви. На плиті лишилася вечеря, і йому треба було знати, на скількох гріти. Орися відповіла, що на двох. Брат перепитав, чи Інарові не лишити. Вона повторила: на двох, на них із Марком. Той нарешті зрозумів, кивнув і поліз до нижнього уступу попрощатися.
Орися чула їхні голоси, поки прив’язувала сітку під лавкою. Марко заговорив про мотор, який досі не міг зібрати: Інар подавав йому інструменти, коли брат возився внизу. Збирався закінчити до від’їзду, показати, як працює, та виявилося, бракує ще однієї деталі. Орися відчула полегшення, слухаючи цю розмову. Брат умів заповнити час тим, що цікавило його самого, й не вимагав, щоб прощання було особливим.
Вартові з’явилися разом. Другий був молодший за Дерена, з тонким слідом біля брови. Він привітався з Орисею, вислухав, куди вона збирається, й поплив оглянути вихід. Дерен залишився біля Інара. Вони щось неголосно обговорювали, показуючи на його поранений бік; Орися відвернулася до Марка й попросила подати весло, хоча могла дотягтися сама.
Інар виходив повільно. Одна рука весь час трималася за камінь, іншу він поклав Деренові на плече. Молодший чекав за проходом. Коли всі троє опинилися в бухті, Орися відштовхнулася веслом, і Марко відпустив кінець мотузки. Човен ковзнув від настилу. Вода під ним була така прозора, що вона бачила світлу смугу шраму на Інаровому хвості й тінь Деренової руки поруч. Потім у цю смугу вклинився відбиток даху, й тіла зникли під ним.
На веслах Орися сиділа спиною до ходу й бачила, як віддаляється майстерня. Вікно лишилося відчиненим. Вона подумки пригадала, що лежить біля нього: коробка зі шпульками, приймач, зошит замовлень. Дощу не обіцяли. Марко зачинить, якщо подме, тільки треба було сказати йому про зошит, бо одного разу він уже притиснув мокрою рамою сторінки.
Дерен показував напрямок, виринаючи за кілька кроків від корми. Орися гребла коротко, зупинялася, давала їм випередити човен. Їй весь час здавалося, що пливе надто швидко. Інар з’являвся біля правого борту, поза ходом весла, тримався за борт, поки відпочивав, і знову зникав. Дерен лишався поряд; одного разу Орися побачила, як той підвів плече під Інарову руку, ще перш ніж його попросили.
Біля крайнього причалу озвався мотор. Вартові відразу пішли нижче, Інар за ними. Орися перестала гребти. Малий катер повільно огинав пришвартовані човни; за кермом стояв чоловік у жовтій куртці, який торік замовляв у неї чохол на сидіння. Він упізнав її, помахав. Орися помахала у відповідь і нетерпляче чекала, щоб уже минув.
Проте чоловік скинув хід. Йому треба було дізнатися, чи вона береться міняти прозорі вставки в тенті. За вітром чути було добре, та Орися все одно відповідала голосніше, ніж слід. Так, міняє. Ні, ціну без огляду не скаже. Нехай зайде до майстерні, краще в середу. Чоловік приклав долоню до вуха, вона повторила день, уже майже кричачи, і він нарешті кивнув та рушив далі.
Човен хитнула хвиля. Орися притримала весла, озирнулася з обох боків. Під водою нікого не було видно. Вона знала, що вони можуть залишатися там, скільки треба, але від кожної наступної секунди ставало важче сидіти на лавці й нічого не робити. Коли біля корми з’явилася Деренова голова, мало не вилаяла його за мовчання.
Інар виринув трохи далі. Волосся впало на очі; він відвів його долонею й подивився на катер, що віддалявся. Орися хотіла спитати, чи все гаразд. Натомість поскаржилася на власника тенту: тепер до середи подзвонить тричі й знову питатиме ціну. Інар сказав, що чоловік довго розмовляв для того, хто кудись плив. Орися засміялася, взялася за весла, і наступний відтинок дороги минув швидше.
За хвилерізом довелося повернути до берега. Тут вода темнішала від тіні скель; у вузькій бухточці стояв плаский камінь, до якого можна було підійти човном. Молодший вартовий уже чекав там. Орися подала йому носову мотузку, повела веслом, розвертаючи корму, й стала бортом до каменя.
Дерен допоміг Інарові спертися ліктями. Той спочатку заплющив очі, перечікуючи біль, потім кивнув Орисі, щоб подавала речі. Вона дістала сітку з-під лавки. Зав’язки розмокли, затягнулися; довелося покликати його до борту, щоб розібрав вузол сам. Пальці в нього слухалися краще, ніж її холодні руки.
До поселення лишався довший відтинок. Дерен пояснив Орисі, що спочатку підуть уздовж скелі, а далі зможуть відпочити в укритті. Інарові підготували місце в тихому гроті, де течія слабша; до власного житла повернеться, коли буде легше. Їжу принесуть. Руті вже сказали, де його шукати.
Орися збиралася нагадати про мазь, та вартовий саме перевіряв кришку баночки. Вона змовчала. Сиділа в човні, тримаючись за камінь, і відчувала, як остигає спітніла під жилетом спина. Проводжати виявилося незручно ще й тому, що ніхто не міг сказати, коли саме треба відпустити руку, забрати мотузку, розвернути човен. Інар відпочивав; Орися готова була назвати це причиною залишитися ще надовго.
Він спитав, чи вона встигне із завтрашнім замовленням. Орися сказала, що встигне, й почала розповідати, як замовниця вибирала між двома майже однаковими відтінками тканини. Одну й ту саму смужку прикладали то до борту, то до сидіння, а потім виявилося, що сидіння теж будуть перетягувати. Інар усміхнувся. Хотів знати, який колір урешті обрали. Орися показала на небо над скелею, подумала й додала, що насправді трохи сіріший.
Молодший вартовий відплив до виходу з бухти. Дерен перевірив зав’язку сітки й відступив від каменя, залишившись по другий бік Інара. Орися сприйняла це як знак. Потягнулася по мотузку, але Інар накрив її руку своєю.
Долоня була мокра й холодна. Він не тягнув Орисю до себе; вона просто лишила руку там, де та лежала, між двома нерівними виступами. У майстерні їй доводилося торкатися його щодня, і це було зовсім не схоже на теперішнє безділля. Орися дивилася на волосся біля його скроні, щоб не дивитися в очі. Поряд тихо вдарявся об камінь човен.
Інар запитав, чи вона приїде сюди ще. Орися підвела голову. Він мав на увазі цю бухточку; звідси йому буде ближче, ніж до майстерні. До кінця тижня відпочине, спробує вийти з кимось із вартових. Обличчя в нього ще було бліде, на лобі темнів слід від каменю, до якого притискався, коли боліло. Орися вже хотіла сказати, що не треба йому поспішати, але він заговорив раніше:
— У неділю зможеш?
Вона могла. Перепитала про час, погодилася приїхати після обіду. Якщо море не дозволить, зачекають іншого дня. Дерен кивнув, почувши домовленість, і Орися помітила, що Інарові це не сподобалося: він відвів очі від вартового й знову повернувся до неї. Руку відпустив не відразу.
Прощалися коротко. Орися забрала мотузку, підняла весло, відвела човен від каменя. Ще бачила, як Дерен підхопив Інара, як молодший повернувся допомогти. Потім вода над ними зімкнулася. Вона чекала, що хтось вирине, помахає наостанок, але на поверхню вже ніхто не піднявся.
Зворотна дорога була легшою. Можна було гребти рівно, не зупиняючись, і човен охоче слухався. На першому ж повороті Орися відчула, як сильно втомилася. Вона не носила Інара, не підтримувала його у воді, навіть речей було мало; проте зараз хотілося лягти просто між лавками й дати човну плисти самому. Замість цього посунула долоні на веслах, знайшовши сухіші місця.
Біля крайнього причалу жінка витрушувала зі скатертини крихти. Побачивши Орисю, попросила підштовхнути до сходів порожню пляшку, яку вітер заніс під човни. Орися розвернулася, підчепила пляшку лопаттю весла й погнала до берега. Та вислизнула, довелося ловити вдруге. Жінка присіла на нижній сходинці, простягнула руку, а коли нарешті дістала, запросила зайти: в неї ще лишився гарячий пиріг із цибулею. Орися хотіла відмовитися. Потім спитала, чи можна прив’язати човен біля її драбинки хоча б на десять хвилин.
