Спочатку:
На сторінку книги
Дерен забрав сіті ще в середу, а в четвер повернувся по грузила. Інар забув, що поклав їх окремо. Довелося знову витягати кошики з-під полиці, і він зрадів цій затримці, хоча вода над входом уже посвітлішала. Малий кошик був порожній. У другому знайшлася мотузка, яку він шукав кілька місяців. Дерен дочекався, поки Інар розплутає її, тоді сам нахилився й дістав грузила з дальнього кутка.
Учора Інар просив його часом заходити сюди. Завісу на вході знову відривало від нижнього кріплення; якщо лишити так, течія поступово затягне всередину дрібне сміття. Дерен міг користуватися житлом, коли знадобиться. Він відповів, що спершу все-таки полагодить завісу, бо в такій водоверті й кошика не залишиш. Інар образився на мить. Сам збирався це зробити, та останніми днями раз у раз знаходилася інша справа.
Коли вийшли, Дерен плив поряд до розгалуження проходу. Далі йому треба було на зміну. Інар затримався, поки той перекладав грузила з руки в руку, шукаючи зручніший хват. Хотів попросити: хай не пересуває полиці. Вона стояла там, де він звик діставати посуд, не повертаючи голови. Але Дерен уже питав, коли можна буде побачитися біля майстерні. Інар не знав. Пообіцяв передати через Соломію, щойно дістанеться туди й трохи освоїться. Дерен притиснув його до себе однією рукою, боляче втиснувши в спину край кошика, і поплив.
До Рути Інар добирався сам. Над мілиною гудів човен; довелося перечекати під виступом, хоч хотілося вже бути в печері. Раніше він умів тут визначати відстань за звуком. Тепер усе здавалося надто близьким, і він чекав довше, ніж треба. Провів долонею по хвосту, нижче стегна, відчув знайому тверду луску. Вода тримала його без зусилля. Щоб повернутися додому, досить було одного руху.
Він проплив повз останню брилу й побачив унизу світлий камінь перед печерою. Орися сиділа на сухому уступі, поставивши босі ноги на нижчий, мокрий. Поряд лежала торба. Вона простягнула руку, коли Інар наблизився, і він притягнув її до себе трохи сильніше, ніж збирався. Орися мусила спертися другою долонею на камінь. Рука в неї була холодна, а щока, якої він торкнувся губами, тепла.
Мара вже приїхала. Сиділа далі, спиною до стіни, у довгій широкій сорочці, з волоссям, зібраним на потилиці. Побачивши Інара, випросталася, ніби чекала саме його, щоб підвестися. Він попросив її посидіти. Сам поклав обидві руки на уступ і спитав Орисю про ніж. Вона розв’язала торбу, показала руків’я між складеною білизною. Інар упізнав темну пляму біля обмотки й кивнув; діставати не треба було.
Мара розповіла, що діти лишилися з матір’ю та сестрою. Адріанові сказала про четвер того самого вечора, коли визначили день. Сьогодні він мав прийти до дітей після роботи й чекати звістки в Нелі. Інар слухав, дивлячись на Орисину торбу. Копію зізнання Адріан передав давно, невдовзі після їхньої розмови. Орися прочитала аркуш уголос, потім удруге — ті місця, де Інар її зупиняв. Він лишив папір у неї. Тепер, почувши ім’я, згадав один рядок майже дослівно й відчув, як стискаються пальці на камені. Мара тим часом почала розповідати про Саву. Інар не почув, що саме малий зробив, і перепитав.
Рута спустилася внутрішніми сходами, несучи ковдру. Сьогодні вона була в людській подобі. Постіль для Інара влаштували внизу, на широкому сухому майданчику; під матрац поклали дошки, аби не тягло від каменю. Орися допомогла розгорнути ковдру. Він побачив подушку, принесену з її кімнати, впізнав дрібні квіти на наволочці: колись вона показувала йому фотографії. Тепер подушка лежала тут, ще без ум’ятини від голови. Він устиг подумати, що забруднить її мокрим волоссям. Поки Рута звільняла місце біля води, шукав очима, де в неї лежать рушники.
Інарову чашку та Марин камінець вона поклала поруч, кожен у своє заглиблення. Від горнятка з розтертим порошком тягло різко, наче від розколотої сирої мушлі. Рута поставила біля себе відкритий зошит, притисла сторінку гладким грузиком. Інар знав, що саме такого переходу вона ще не робила. Дивитися на зошит було неприємно; коли відьма звірила запис і взялася до роботи, він трохи заспокоївся.
Мара спустилась на нижчий уступ. Рута допомогла їй сісти так, щоб ноги лишалися у воді, а за спиною була опора. Інар улаштувався поряд, на відстані витягнутої руки. Відьмина долоня ненадовго лягла йому під потилицю: перевіряла, чи зможе він відкинути голову, не вдарившись. Орисі показала, де стати й за що тримати, коли попросить. Та закотила рукави вище ліктів.
Рута ще раз звернулася до кожного окремо. Мара відповіла першою. Довелося повторити голосніше: вода в щілині під уступом булькала, і її ледь було чути. Інар чекав, поки запитають його, хоч міг озватися й раніше. Орися стояла трохи позаду; він бачив край закоченого рукава. Хотів обернутися, поцілувати її ще раз, але тоді почав би прощатися. Вона залишалася тут.
— Я готовий, Руто. Починай.
Відьма проколола йому палець і притиснула до чашки, там, де мушля була гладкою від довгого користування. Мара простягнула свою руку. Для неї Рута взяла іншу голку. Інар стежив, як кров лягає в заглибину камінця, як відьма додає до порошку воду й розмішує суміш. Його палець уже не болів. Він поворушив ним, боячись втратити це просте відчуття завчасно.
Суміш лягла на луску холодною смугою. Таку саму Рута провела поперек Мариних гомілок. Решту розділила між чашкою й камінцем, поклала на них долоні. Інар відчув тиск усередині хвоста, глибоко під шкірою. Водночас Мара різко зігнулася вперед. Відьма заговорила; він розумів слова, але не міг повторити навіть подумки. Тиск посилювався, заважав прислухатися до чогось іншого. Хотів посунути хвіст ліворуч, звільнити затиснуте місце. Вода колихнулася, а полегшення не було.
Орися тримала його за плечі. Він поклав долоню поверх її пальців, і вона сказала, щоб не стискав так сильно. Довелося прибрати руку. Інарові стало соромно, що робить їй боляче, а за мить стало байдуже: у нижній частині тіла щось розходилося, натягуючи спину. Він подався вгору, хотів упертися хвостом у дно, і не знайшов його. Крізь воду бачив світлі нерівності каменю, та більше не міг дотягтися до них звичним поштовхом.
Мара скрикнула. Інар побачив її обличчя, розкритий рот, потім лише волосся: голова схилилася до води. Рута встигла підхопити її. Орисин голос опинився коло самого вуха, але Інар уже не чув слів. Печера звузилася до смуги каменю перед очима. Він пам’ятав інше тісне місце, воду, з якої не міг вибратися, й хотів сказати, що треба відпустити його. З горла вирвався короткий хрип. Орися посунула руку, підтримуючи йому голову, і в обличчя вдарило прохолодне повітря.
Він набрав його ротом. Видих вийшов уривчастий, наступний вдих болів уже вище, під ребрами. Рута щось наказувала, Орися відповідала їй. Інар лежав грудьми на похилому камені й кашляв, не розуміючи, коли встиг повернутися. У воді позаду щось торкнулося його тіла. Він сіпнувся, спробував відбитися й відчув удар у власній нозі.
Коли зміг глянути вниз, побачив обидві. Одна зігнулася в коліні, друга лежала вздовж краю уступу; вода перекочувалася через стопу. Інар спробував випростати першу. Ступня посунулася, він зачепив п’ятою камінь і завмер. Біль був звичайний, короткий. Від нього захотілося сміятися, та вийшов знову кашель.
Мари не було видно. Він обернувся надто різко й мало не з’їхав назад. Орися втримала, сердито звеліла не крутитися. Рута стояла по стегна у воді, нахилившись до Мари; та трималася за її передпліччя, а обличчя було занурене. Інар дивився, чекав, коли вона підніме голову. Часу минало надто багато. Він уже набрав повітря, щоб покликати Руту, коли Мара розплющила очі й повела рукою. Під водою майнув довгий хвіст. Вона зігнула його, вирівнялася, торкнулася долонею стіни. Рута лишила руку біля її плеча.
Інар опустив голову на мокрий згин Орисиного ліктя. Побачити ще щось уже не міг. Орися погладила його по волоссю, тоді попросила допомогти їй хоч трохи: треба було пересунутися вище. Він спробував підтягти тіло руками. Вдалося мало, проте край каменю перестав упиратися в живіт.
До постелі дісталися повільно, перепочиваючи. Рута повернулася до нього, коли Мара змогла сама втриматися біля уступу. Показала, куди переносити вагу, підклала складену тканину під бік. Інар усе ще намагався рухати ногами разом. Лише коли одну притримали, вдалося посунути другу. На матраці він ліг як упав, обличчям убік, і певний час терпів мокру складку під щокою, бо не хотів більше рухатися.
Пізніше Орися принесла миску прісної води. Змили сіль; вона промокала шкіру рушником, а Інар дивився поверх її голови на сходи. Підійматися ними сьогодні не збирався. Навіть думати про кімнату нагорі було важко. Коли знову повернув голову, Орися вже відклала рушник. Він побачив себе до колін і потягнув край ковдри нижче. Орися зачекала, поки вляжеться, тоді подала відкриту банку.
Мазь була прохолодна. Інар набрав на пальці, провів по боку, де шкіру стягувало при кожному вдиху. Рута показала, як розподіляти, не розтираючи надто сильно. Про регулярний догляд він чув стільки разів, що міг би переказати сам, але тепер усе чомусь забув. Хотів якнайшвидше закрити ділянку, яка пекла. За кілька хвилин стало легше; щоб дістати до гомілки, мусив попросити Орисю підсунути ногу. Вона зробила це обережно, підтримуючи під коліном, і лишила його впоратися самому.
Мара підпливла ближче. Звідси він бачив її обличчя над водою. Вона сказала щось, але Інар не розібрав: вуха заклало після кашлю. Мара повторила голосніше, що побуде в Рути, доки та відпустить. Орися вже подзвонила Нелі, повідомила про обох. Інар кивнув. Мара не відпливала; за мить він зрозумів, що вона плаче. Здивувався, потім розсердився, бо не знав, що зараз має з цим робити. Вона витерла щоку, щось додала про матір, і він нарешті почув її як слід. Мати мала припливти пізніше, без дітей. Він попросив Мару переказати їй привіт.
Коли вона відпливла до Рути, Орися сіла на край матраца. На руці, над кісточками пальців, червоніло там, де він стискав її. Інар обережно провів по шкірі пальцем, пробурмотів вибачення. Вона сказала, що до завтра мине, але від наступного дотику прибрала руку. Він відсмикнув свою. Орися натомість поклала її собі на плече й посунулася ближче. Від мокрого рукава на постелі лишалася пляма.
— Ляж біля мене. Тільки спершу перевдягнися, бо змерзнеш.
Він хотів сказати це легко, як говорив із нею коло майстерні. Вийшло ледь чутно. Орися пошукала в торбі суху сорочку, пішла за виступ перевдягтися. Інар залишив долоню на теплому місці, де вона сиділа. Чув, як угорі Рута пересуває щось важке, як знизу озивається Мара. Спробував зігнути пальці ноги під ковдрою. Вони послухалися всі разом.
Орися повернулася з розпущеним волоссям. На вузькому матраці довелося влягтися боком, обличчям до нього, поклавши одну руку під голову. Інар посунувся, скільки зміг. Поцілував її, зачепив зубами губу й відсунувся; вона сама наблизилася знову. Потім попросила трохи відпустити ковдру. Він притискав її ліктем і не помічав. Орися накрила ноги, довго вмощувала плече, нарешті знайшла зручне місце. Її волосся лягло йому на щоку. Він прибрав пасмо, а за наступним уже не потягнувся.
