Спочатку:
На сторінку книги
Мати вже нагодувала Лею. Мара спинилася на передостанній сходинці, тримаючи пляшечку за шийку, й запитала, чому її не покликали. Мати відповіла, що кликали. Адріан спускався, приніс молоко з холодильника, сказав, що вона ще спить. Донька прокинулася першою; Сава й досі дрімав у сестри на руках, трохи далі від берега.
На вісімнадцятий день після пологів Мара могла спуститися сама, якщо не квапилася. Останні сходинки були нижчі, доводилося міцніше братися за поручень. Учора вона зачепила сорочкою грубий край, і Нелин чоловік пообіцяв зашліфувати його. Сьогодні дерево було гладеньке. Мара провела долонею, затрималася, намагаючись не сказати матері того, що вже готове було зірватися. Вона й серед ночі вставала зціджувати це молоко. Могла б і погодувати сама.
Мати піднесла Лею ближче. Дівчинка повернула голову, відкрила рот, зімкнула знову. Мара поставила пляшечку вище, на сухе, сіла на підкладену подушку й простягнула руки. Взяти доньку просто з материних рук було важче, ніж у лікарні: тут не можна було підсунути колиску, відрегулювати висоту. Вони влаштувалися тільки з третьої спроби. Мара сперла передпліччя на широкий край нижньої сходинки, тримаючи малу у воді, а мати залишила долоню під дитячим потиличком.
Дітей виписали пізніше за неї. Мара вже ночувала в Нелі, їздила до лікарні, привозила молоко й поверталася без них. Потім неонатологиня дозволила забрати обох: вони набирали вагу, годування налагодили, родина знала, коли й де їх покажуть знову. Лікарняні ємності лишилися у відділенні. Діти оселилися з бабусею в морі, зовсім близько до будинку, звідки їх приносили сюди. Сестра припливла вчора на дві ночі, підмінивши матір, щоб та нарешті виспалася. Мара вдень раділа її приїзду. Зараз хотіла, щоб обидві перестали знати про її дітей більше, ніж вона.
Лея дрібно повела хвостом. Мара посунула руку, підтримала її нижче, і материні пальці відразу поправили положення голови. Це було потрібно. Саме від того вона мало не заплакала.
Мати попросила не сидіти так довго: напружує спину, потім болітиме. Мара відповіла, що сама скаже, коли забрати дитину. Надто різко. Сестра підняла очі, а мати нічого не сказала, тільки відвернула обличчя до Сави. Мара дивилася на доньчине вухо, на складену біля щоки руку. В лікарні вона не могла запам’ятати цих облич. Тепер шукала, що змінилося за кілька годин, поки спала.
Адріан вийшов на сходи вже в сорочці, застебнутій до коміра. Сьогодні вперше після кількох днів удома мав їхати до музею. Побачив пляшечку, спитав, чи віднести назад у холодильник. Мара кивнула. На нього теж хотілося сердитися, але через хвилину він піде, й поруч не буде кому подати забуту річ.
Він затримався біля сина. Сестра підпливла ближче, дала підтримати малого, і Мара почула, як Адріан називає його на ім’я. Саву запропонував він; Лею вибрала вона, ще в лікарні, перебравши стільки імен, що перестала чути різницю між ними. Від власного вголос вимовленого рішення тоді стало ніяково. Тепер Адріан повторював його кілька разів, хоч хлопчик дивився зовсім в інший бік. Усьому, що робив, знаходив пояснення: зараз підтримає тут, тепер треба посунутися, потім він прийде ще. Мара слухала, як син мовчки перечікує цю розповідь.
Коли Адріан пішов, вона все-таки спитала матір, чому їй не сказали про Лею. Хотіла почути іншу відповідь. Мати сперлася ліктем на край сходинки й потерла зап’ясток. Потім глянула на доньку так, що Мара вже знала наступні слова.
— Ти сама просила не будити тебе, Маро.
Вона пам’ятала. Під ранок, коли вдруге закрила пляшечку й ніяк не могла заснути через повну грудь, сказала Адріанові, що не встане наступного разу. Хай дасть їй хоч трохи поспати. Він не сперечався. Тепер усі зробили саме так, і Мара сиділа над водою, сердита на них за власний сон.
Лея почала крутити головою. Мати хотіла поправити її, але Мара попросила показати, як зробити самій. Посунула долоню за підказкою, незручно притиснувши лікоть до каменя. Донька заспокоїлася не відразу. Поки чекали, сестра принесла Саву; він уже прокинувся й шукав ротом. Мара могла лишитися з Леєю або взяти його годувати. Вона вагалася так довго, що мати знову простягнула руки. Цього разу Мара віддала доньку.
Годувала сина з пляшечки, як навчилася у відділенні, а мати допомагала втримати його у воді. Перші дні ще сподівалася обійтися без зціджування. З обома дітьми не виходило: їм потрібна була вода, їй — опора й час, щоб сісти, а голодними вони прокидалися коли хотіли. Лікарка допомогла підібрати годування, перевіряла, як ростуть. Мара залишала в холодильнику підписані порції; Адріан навчився розбирати й мити молоковідсмоктувач, не питаючи її про кожну частину. Вчора підписала одну пляшечку двічі, двома різними годинами. Неля помітила, покликала уточнити. Вони довго з’ясовували, котру Мара принесла раніше, поки вона не згадала, що друга ще стоїть у кімнаті.
Сава їв повільно. Мара дивилася, як рухається його щока, і перестала слухати сестру, яка розповідала про Тейра. Коли знову підвела очі, мати вже помітно втомилася тримати руки в одному положенні. Мара запропонувала змінити опору. Та погодилась, і якийсь час вони мовчки шукали, як улаштуватися зручніше, не забираючи в хлопчика пляшечки.
Пізніше Мара не могла згадати, коли перестала рахувати спуски. Спершу кожен треба було обміркувати: чи встигла прийняти знеболювальне, хто подасть дитину, що взяти з собою, аби не повертатися. Вона складала речі в торбинку на плечі й усе одно щось забувала. Найчастіше воду для себе. Неля приносила склянку, ставила на сходинці й забирала вчорашню, до якої Мара не доторкнулася. Чоловік Нелі вирізав невелику поличку збоку від поручня; коли Мара подякувала, сказав, що сам уже двічі зачепив склянку ногою.
Біль відступав повільніше, ніж хотілося. На огляді сьомого тижня лікарка розпитувала про сон, виділення, годування, оглянула рубець. Мара сказала, як тягне внизу живота, коли повертається з дитиною на руках. Їй пояснили, як зменшити навантаження, домовилися про наступний огляд. Вона вийшла з кабінету розчарована, хоча нічого поганого не знайшли. У сумці лежала записка для Рути, яку допомогла написати Ганна. Мара так і не передала її: хотіла питати, коли можна починати. Тепер сама не хотіла ще одного болю.
Адріан після роботи приїздив до Нелі, але лишатися щоночі вже не міг. Розкладачку складали на кілька днів поспіль. Мара чула, як він заходить, ще до того, як з’являвся у дверях: спочатку вітався на кухні, тоді кудись ставив торбу, забував, повертався по неї. Вечорами вони сиділи з дітьми біля води, відпускаючи матір відпочити. Сестра брала дві ночі на тиждень, іноді домовлялися про інші дні. Коли вона не могла, усі відчували це відразу. Мара вже не казала, що впорається сама, аби лише ніхто не втручався.
Неля погодилась продовжити їхнє проживання ще на місяць, потім мали поговорити знову. Її чоловік сердився на пляшечки, розставлені біля мийки, поки не знайшли для них окрему тацю. Саме він уперше розсмішив Лею: нахилився над водою, окуляри знову сповзли на шнурку, і дівчинка розтягла рот у широкій беззубій усмішці. Мара покликала Адріана. Поки він прийшов, Лея вже дивилася на інше, і чоловікові довелося нахилятися знову, марно бовтаючи окулярами.
На дванадцятому тижні Мара ходила до крамниці без зупинок. Після повторного огляду вже знала, що рана загоїлася; рухатися стало легше, кровотеча давно припинилася. Лікарка обговорювала з нею повернення до звичайних справ. Про те, що зробить із тілом Рута, сказати нічого не могла. Мара цього разу не просила її вгадувати.
Мара попросила принести камінець від старої сіті. Мати знайшла його ще до пологів, відклала окремо й забрала із собою, коли оселилася ближче до Нелі. Коли він нарешті опинився в Мариній долоні, здався надто малим. Вона пам’ятала його важчим. Повернула, знайшла заглибину під шнур і понесла нагору.
Рута приїхала за кілька днів. Мара зустріла її біля хвіртки й провела на веранду. Відьма попросила розповісти, що сказали на останньому огляді, потім запитувала про те, що Мара робить сама. Слухала довго, не задовольнилася відповіддю, що все вже добре. Мара згадала, як учора без болю встала з нижньої сходинки, як сама дійшла від лікарні до зупинки. Нарешті Рута попросила показати камінець. Потримала його, торкнулася заглибини й сказала, що годиться.
По обіді приплив Інар. Орися привезла його чашку човном і спершу пішла до Нелі: хотіла повернути позичену торбу. На сходи спустилася вже з тарілкою, на якій лежали шматки пирога. Інар узяв один, Мара відмовилася, потім передумала. Інар попросив Орисю лишити шматок Маркові. Орися розповіла, що брат пропустив обід через замовника: той передумав забирати готовий тент і хотів щось переробити. Орися загорнула найбільший шматок у серветку. Рута тим часом роздивлялася чашку, потім поставила її поряд із камінцем.
Про оплату домовилися раніше. Мара відкладала свою частину ще із заробленого в Соломії; Інар зібрав зі своїх ремонтів. Гроші вже передали Руті. Орися тепер перелічувала, що взяти для Інара в печеру, а він нагадав про свій короткий ніж. Вона обіцяла покласти й узялася рахувати речі знову, поки не збилася. Мара принесла з кімнати папір.
Мара запитала Інара, чи він іще хоче. Поглянула при цьому на Орисю, але та саме збирала крихти з тарілки й відповідати не збиралася. Інар сказав, що хоче. Оглянув сходи, попередив, що після зміни навряд чи відразу зможе підійматися сам. Орися озвалася: знає, Марко теж знає, вони домовилися, хто буде вдома. Рута нагадала, що спершу він залишиться в неї, доки оговтається після перетворення. Мара слухала й пробувала уявити Інара нагорі, у кімнаті, якої ніколи не бачила.
Тоді він запитав її.
— Так. Якщо можна — вже цього тижня.
Сказавши, злякалася: до кінця тижня лишалося зовсім мало часу. Печеру пам’ятала надто добре. І все ж, дивлячись, як Інар тримається у воді, хотіла пірнути просто звідси, виплисти за мис. Без дітей, без жодної справи. Вона давно нікуди не поспішала тільки заради себе. Рута звернулася до неї, й Мара попросила повторити.
Домовилися на четвер, якщо до того ніхто не передумає й самопочуття не зміниться. На час Мариного перебування в Рути сестра погодилася лишитися з дітьми; зціджене молоко вже складали невеликими підписаними порціями в морозильник. Адріан мав приїхати після роботи. Мара ще мусила сказати йому, що день визначили.
Рута забрала камінець і чашку із собою. Поки Орися відв’язувала човен, до сходів припливла мати із Савою. Мара спитала, чи вона їла, й почула, що встигла ще вдома. По очах бачила: давно. Принесла решту пирога, взяла сина, щоб звільнити їй руки. Мати з’їла шматок, не випускаючи доньку з поля зору, тоді взяла ще один. Мара притримала Саву, потяглася до тарілки й відламала собі скоринку.
