Спочатку:
На сторінку книги
На фотографії Орисиної кімнати було видно розкидане ліжко. Вона помітила це вже в човні, коли перевіряла, чи все зняла, й мало не видалила останній кадр. Потім збільшила його двома пальцями. Ковдра збилася в ногах, зате подушка лежала рівно; нічого такого. Вона ж хотіла показати вікно, а воно саме навпроти ліжка. Залишила.
Решта знімків вийшла кращою. Стіл, машинка, полиці, двері з вулиці — усе, чого Інар не міг побачити знизу. На одному фото Марко тримав біля обличчя бублик і мав такий вигляд, ніби його застали за крадіжкою. Орися просила брата відійти, він відійшов, та потім вона вибрала перший знімок: без нього між столом і дверима було порожньо. Зняла навіть короткі сходи в задній частині будинку. Нагорі були дві кімнати, де вони з Марком спали, й мала комірчина з рулонами та старими лекалами. Учора їй здалося, що за десять хвилин обійшла з телефоном усе своє життя. Потім згадала про кухню й повернулася ще раз.
Телефон вона сховала в чохол, прибрала під застебнутий жилет і взялася за весла. Вода дозволяла пройти вздовж берега, у бухті теж було тихо. Дерен уже чекав біля каменя. Допоміг прив’язати човен, подав їй торбу й показав, де сидить Інар. Орися побачила на ньому незнайому сіру накидку; власну він простягнув їй, щойно вона влаштувалася поряд. Тканина встигла трохи підсохнути на сонці. Він пам’ятав, як вона мерзла в четвер, і домовився з Дереном про другу. Орися закутала коліна. Хотіла поцілувати його, але вартовий саме збирав свої речі, і вона натомість почала розв’язувати торбу.
Дерен усе зрозумів без допомоги. Сказав, що буде за виступом, та зник під водою раніше, ніж Орися знайшла загорнуті яблука.
Інар нахилився до неї сам. Його губи були прохолодні, і вона затримала їх своїми, поки він не всміхнувся. Тоді теж засміялася, хоча сміятися не було з чого. Уперлася плечем у камінь, звільнила руку з-під накидки. Хотіла витягти телефон, та згадала про мотузку: її вільний кінець розпускався, і вдома Орися поклала в торбу міцну нитку, щоб нарешті обмотати його. Частина мотузки біля каменя була ціла, вона перевірила ще при Дерені. Тепер підсунула до себе пухнастий кінчик. Інар притримав його, поки вона клала щільні витки один до одного. Припікати такі кінці Орися не любила — лишалася тверда грудочка, яка дряпала долоню. Тут вистачило нитки; вона затягла обмотку, обрізала зайве й забрала короткі обрізки в кишеню.
Орися витерла руки об рушник, дістала телефон, відкрила знімки й сіла так, щоб затулити екран від сонця. Він упізнав край столу біля люка, засміявся з Марка. Попросив повернути попереднє фото: за машинкою стояли котушки різних кольорів, і йому хотілося роздивитися ближче. Орися збільшила. Дві котушки були порожні; перед зйомкою вона спеціально переставила їх назад, бо без них полиця здавалася неохайною. Тепер Інар спитав, чому на тих двох немає ниток, і вона зізналася.
До кімнати дійшли не відразу. На знімку кухні Інар помітив приймач; Орися перенесла його туди в суботу, поки мила підлогу, та й забула повернути. Він розглядав ручку, дріт біля стіни, питав, чи так само голосно чути нагорі. Орися сказала, що вночі через нього вже одного разу прокинулися сусіди. Марко шукав станцію, натиснув не туди, а потім довго не міг знайти, як зробити тихіше. Їй самій спросоння здалося, що хтось кричить просто біля ліжка.
Інар попросив показати, де вона спить. Орися вже знала, що наступним буде саме це фото, але все одно затримала палець на краю екрана. Він дивився без усмішки. Вікно виходило на вулицю, внизу виднівся дах припаркованого фургона. Уранці під ним починали розвантажувати крамницю, і Орися найкраще висипалася в ті дні, коли постачання затримувалося. Вона розповіла про це, про невдалу штору, крізь яку світить ліхтар, про те, що стілець насправді стоїть біля ліжка, просто вчора на ньому був одяг. Інар слухав, торкаючись пальцем рамки телефона. Потім сказав, що хотів би пожити нагорі.
Орися підвела на нього очі. У першу мить навіть не подумала, як це можна влаштувати. Він буде тут увечері. Коли вона зачинятиме майстерню, він чекатиме її за столом. Можна буде нікуди не поспішати, не рахувати часу до Деренового приходу. Можна буде довше вечеряти, заснути поряд, прокинутись від того самого гуркоту під вікном і посваритися, хто піде зачиняти його. Їй стало тепло під накидкою. Вона поклала телефон між ними, екраном догори, й запитала, чи він говорив із Рутою.
Він говорив. Учора вона приходила в грот. Могла зробити його людиною, тільки треба було дочекатися, поки набереться сил. Інар переказував це обережно, стежачи за Орисею, а вона вже намагалася згадати, чи на коротких сходах є поручень. Був уздовж стіни. Вона трималася за нього, коли несла нагору важке; біля останньої сходинки дерево розхиталося. Маркові треба сказати, давно треба було.
Потім Інар почав про шкіру. Вона сохнутиме, тріскатиметься; доведеться весь час доглядати. Це він знає. Орися слухала й відчувала, як відходить її перша радість. Усе ще бачила їх обох у кімнаті, проте тепер він сидів на ліжку, а вона шукала серед речей банку. Знайомий рух, знайоме чекання, поки біль трохи відпустить. Вона злилася на цю картину: навіщо одразу уявила саме так? Інар же не казав, що весь час буде боляче. Але він уже пояснював про ніж, який віддав Руті, й Орися перебила. Треба було нарешті зрозуміти, що він устиг пообіцяти.
— Ти вже домовився?
Інар похитав головою. Ніж Рута взяла лише показати людям, дізнатися, скільки за нього дадуть. Продавати він не дозволив. Орися вислухала пояснення до кінця, хоча хотілося перебити ще раз: вона ж питала не про ніж. Він помітив це й додав, що дня не призначали. Наступного тижня Рута тільки подивиться, як він одужує.
Телефон погас. Орися забрала його з каменя, затиснула між колінами. Якби від самого початку сказала, що рада, тепер могла б спокійніше розпитувати. Інар ще тримав руку біля того місця, де лежав телефон, але пальці вже підігнув. Вона торкнулася їх. Сказала, що в майстерні знайдеться робота, поки він звикатиме до берега; він же бачив, скільки вона не встигає. Відповів, що сіті лагодити вміє, а її машинки ніколи навіть не торкався. Цього можна навчитися, запевнила Орися, і відразу заходилася пояснювати про обрізки, на яких він міг би спробувати. Говорила надто довго. Інар слухав із таким виглядом, що вона нарешті спинилася. Він спитав, чи вона хотіла б, щоб він залишився.
Хотіла. Відповіла швидко й потягнула його руку до себе під накидку, притиснула до стегна. Він трохи розслабив пальці. На цьому можна було б закінчити: поцілувати його, дістати яблука, посидіти до вечора. Орися вже нахилилася, та побачила за його плечем воду. Унизу, між двома каменями, він час від часу ворушив хвостом, утримуючись на місці. Майже непомітний рух. Вона стільки разів сиділа поруч і ніколи не замислювалася, чи робить він це навмисне.
Орися запитала, чи зможе Рута перетворити його назад. Досі сподівалася, що він просто забув розповісти про цю можливість. Інар похитав головою. Вона відчула, що не може більше тримати його руку й водночас удавати, ніби запитує про звичайний переїзд. Відпустила, поправила накидку на колінах. Сама не знала, на скільки часу кликала його до своєї кімнати. Він уже віддавав речі, а вона ще вранці соромилася показати неприбрану ковдру.
Інар потягнувся до торби, витяг яблуко. Орися принесла два, вибирала твердіші, щоб не пом’яти дорогою. Тепер дивилася, як він повертає одне в руці, шукаючи зручний бік. Треба було хоча б розрізати вдома. Вона мало не сказала це вголос, але Інар дістав ніж із короткою ручкою й почав знімати тонку смужку шкірки. Думка, якої Орися уникала, від цього не зникла. Він уже простягав їй половину, коли вона все-таки наважилася:
— А якщо ми не зможемо жити разом?
Інар поклав яблуко на обгортку. Не спитав, чому вона так думає. Сказав, що знайде інше місце, й почав різати свою половину на менші шматки. Орися відразу заперечила: вона не виганяє його, навіть ще не запросила як слід. Він підвів очі. Останніх слів краще було не додавати.
Орися взяла яблуко. Відкусила великий шматок і мусила довго жувати, дивлячись на власні черевики. Один вона поставила на нерівність, підошва трохи з’їжджала; відсувати ногу було незручно, бо довелося б посунутися від Інара. Нарешті проковтнула. Вона хотіла, щоб він жив у неї, і боялася вже тепер зробити щось не так. Ось і зробила. Це сказала майже сердито, дивлячись йому просто в обличчя. Інар відклав ніж, витер пальці об рушник. Орися чекала відповіді, та він тільки попросив її підсунути торбу: притискала край сірої накидки, він не міг зручніше повернутися.
Вона переставила торбу. Виявилося, що за весь цей час вони обоє майже не змінювали положення. Інар опустився глибше у воду, потім знову сперся на камінь, цього разу поруч із її ногою. Орися випростала коліно. Під сонцем було тепло, накидка вже не так потрібна; вона відгорнула верхній край. Можна було трохи помовчати. Він доїв яблуко й узяв з обгортки її недогризок, поклав разом зі своїм у торбу, в бічну кишеню. Орися показала, що там лежать ножиці. Інар дістав усе назад, загорнув, поклав з іншого боку. Вона не допомагала.
Про його дім заговорили пізніше. Орися спитала, чи доведеться продавати його теж, і Інар так здивувався, що вона одразу відчула себе необізнаною. Дім він нікому не пропонував. Там досі лишалася більшість його речей; Дерен приносив тільки те, що Інар просив. Полицю, яку зробив сам, він тепер міг би показати їй хіба на малюнку. Колись довго шукав, де закріпити дальній край, бо камінь кришився. Зате з другого разу вийшло добре. Інар почав пояснювати, де її закріпив, і Орися зрозуміла, що уявляла його житло зовсім інакше. Вона весь час бачила перед собою грот, де його зараз доглядають.
Він розповідав охочіше, коли вона перестала питати, що він покине. Згадував сусіда, у якого позичив інструмент і який потім приходив дивитися на полицю, наче збудував її разом з ним. Інар наслідував його голос, Орися не розбирала морських слів, але з вигляду вгадала, що сусід був невдоволений. Інар пояснив: той хотів таку саму, тільки довшу. Вона засміялася. Якби замовник попросив її пошити ще один чохол, тільки трохи більший, вона теж одразу знала б, чим закінчиться це «трохи».
Коли настав час збиратися, Орися попросила наступного разу поговорити з Рутою втрьох. Тут, у бухті, якщо відьма зможе прийти. Інар погодився й попросив не домовлятися за нього про саме перетворення. Орися вже хотіла запевнити, що й не збиралася, та стрималась. Сказала, що покличе її на розмову. Орися зняла з колін його накидку й віддала йому. До човна він провів її, тримаючись біля уступу; Дерен підплив допомогти, коли вона вже вдягала жилет. Інар повернув йому сіру накидку. Орися нахилилася поцілувати його на прощання й цього разу не чекала, поки Дерен відвернеться.
Удома Марко розкладав вечерю. Вона попросила його після їжі подивитися на поручень угорі. Брат відповів, що подивиться, якщо вона знайде коротші шурупи, бо ті, що є, вилізуть зі стіни в її кімнату. Орися пішла шукати коробку. Про Руту зателефонує тітці, коли поїдять; зараз із кухні так пахло смаженою цибулею, що вона згадала про половинку яблука, якою обмежився весь її обід.
