Спочатку:
На сторінку книги
Мати хотіла знати, навіщо він прийшов, якщо вони з Марою розійшлися. Запитала так буденно, що Мара, яка дорогою готувалася пояснювати значно важчі речі, розгубилася. Адріан чекав нагорі. Вона сама дозволила йому прийти, учора ввечері попередила Соломію, а тепер не могла сказати, чого сподівалася від цієї зустрічі. Мабуть, щоб вони хоча б побачили одне одного. До народження дітей ще лишався час, проте уявляти їхнє знайомство з немовлям на руках їй зовсім не хотілося.
Мати вислухала й відвела мокре волосся за плечі. Сьогодні вона припливла сама; Мара зраділа цьому ще на сходах. Іншого дня залюбки прикрилася б Тейром. Хлопець неодмінно кудись поліз би, і можна було б усім разом сварити його, замість говорити про себе. Тепер Мара попросила спершу послухати про жінку, яку знайшла Рута.
Розповідала поспіхом. Мати кілька разів перепитала про дорослого сина, й Мара нарешті збагнула, що пропустила майже все про саму Нелю. Повернулася до початку: перетворення, шлюб, дитина через три роки. На словах про сестру, яка забрала хлопчика в море, матері наче полегшало. Вона почала щось прикидати, оглянула Мару з голови до колін і сказала, що вдома можна було б звільнити більше місця. Мара одразу спитала — для кого. Мати підвела на неї очі. Вони ще не знали, чи знадобиться дітям море, нагадала Мара, надто сердито для людини, яка сама прийшла просити допомоги.
Під долонею відчувалася шорсткість уступу. Мара провела по ній пальцями й розповіла, що Ганна дозволила лишитися з обома дітьми. Якщо народяться людськими, буде де жити; шафу вони ще не переставляли, але виміряли кімнату. Мати запитала про ноги Нелі: чи такі самі, чи ходить вона без болю. Про це Мара не питала. Бачила, як та ходила по веранді. А про сходи розповів Нелин чоловік: підійматися їй уже важче. Неля була старша за неї, жила так десятки років, вирощувала пахучі рослини й сердилася на собаку. Мара раптом пошкодувала, що не привезла листка: могла б дати матері понюхати.
Про своє прохання до Рути сказала вже тихіше. Якщо діти будуть морськими, вона хоче піти з ними. Способу поки не знайшли. Мати взяла її за руку, притримала великим пальцем суху шкіру біля кісточки й відпустила, коли Мара поворухнула пальцями. Здавалося, зараз розпитає докладніше, але вона згадала про Інара.
Звістку передала ще в четвер. Він вислухав. Просив поки не приводити Мару до бухти, сам скаже, коли зможе її бачити. Мара дивилася на материн великий палець — на ньому лишилася біла лусочка її шкіри. Хотіла запитати, що саме він відповів про дітей, чи сердився, чи довго мовчав. Мати вже прибрала руку у воду. Тоді Мара тільки кивнула. За тиждень вона встигла уявити, як прийде до нього, зовсім не думаючи, що йому теж потрібен час перед цією зустріччю.
Нагорі щось пересунули по підлозі. Мара звела голову й одразу розсердилася на себе за цей рух. Мати також подивилася на сходи. Спитала, чи він уже знає про Нелю. Знає. І про Руту теж. Мара зачекала, тоді попросила дозволу покликати його. Мати не відповіла відразу; підтягнулася ближче до уступу, розправила на плечі край накидки, який зібрався мокрим валиком. Нарешті кивнула. Мара підвелася, обтрусила спідницю й пішла нагору, відчуваючи за спиною материн погляд.
Адріан сидів на краю стільця в коморі. Соломія поставила перед ним кошик кришечок, звелівши тримати на колінах, бо стіл був потрібен для роботи. Він так і тримав. Коли Мара з’явилася, не наважився підвестися, поки не знайшов очима місця для кошика. Вона забрала його, поставила під стіл. Соломія простягнула старий рушник: на уступі після човнів буває мокро. Мара взяла й подякувала. Хотіла ще на мить затриматися серед знайомих запахів, де все мало просте призначення: ось коробки, ось стрічка, ось баночки, заради яких вона приходить на роботу. Адріан чекав біля сходів.
Внизу він зупинився на останній сухій сходинці. Мати дивилася на нього, сперши лікті на камінь; вода ледь рухалася за її спиною. Адріан привітався так, як Мара вчила вчора. Вона впізнала слово, хоча звук знову вийшов різкий. Мати відповіла, і він глянув на Мару. Довелося перекласти звичайне привітання, а потім пояснити матері, що далі він її не зрозуміє. Сама мати знала людською кілька слів, яких для розмови теж не вистачило б.
Мара витерла камінь, сіла й показала Адріанові місце збоку. Він обережно спустився. Тепер усі були майже на одному рівні, тільки мати трималася за уступ, а він упирався ногами в нижчу сходинку. Мара помітила, як він оглянув її хвіст, швидко підвів очі й більше туди не дивився. Вона мало не пояснила, що дивитися можна. Натомість почала розповідати матері про гроші, які він дав учора, й почула, як хвалить його за те, що ще вчора сама вважала недостатнім.
Мати перебила. Запитала, що він збирався зробити з Інаром, якби його не випустили. Ім’я Адріан почув. Повернувся до Мари ще до того, як вона заговорила. Вона переклала коротше: мати хотіла знати про станцію. Він почав відповідати, що вже віддав ключі, написав пояснення для директора. Мара не перекладала. Дочекалася паузи й повторила материн запит точно.
Адріан нахилився, поставив лікті на коліна. Сказав, що тоді хотів утримати Інара й не думав, скільки це триватиме. Рука лежала долонею догори; шрам було видно цілком. Мара знала, звідки він узявся, і не стала стежити за материн поглядом, коли перекладала. Закінчила, стиснула рушник між колінами. У голові ще стояло його коротке пояснення. Їй було соромно за те, що на сходах вона хвилювалася, чи правильно він привітається.
Мати запитала ще щось, але Мара не дослухала. Сама почала говорити про той день, коли знайшла Інара. Вона ж також пішла звідти. Приховала його від Павла, повірила, що все якось владнається, і повернулася не відразу. Поки слова виходили назовні, хотілося взятися за будь-яку справу, хоч би ще раз витерти під собою камінь. Адріан сидів зовсім близько й не розумів. Мара коротко пояснила йому, про що сказала матері. Він підняв голову, та вона вже відвернулася.
Мати нагадала, що випустила Інара саме Мара. Донька відповіла, що пам’ятає. Більше нічого додати не могла, не розсердившись на матір за поблажливість, якої від неї так часто хотіла. Сиділа, втягнувши шию в комір, і слухала двигун човна за стіною. Звук наближався, пройшов мимо, стих.
Вода піднялася трохи згодом. Мати першою відпустила уступ, давши хвилі підняти себе; Мара встигла підтягнути ноги. По нижньому каменю плеснуло, вода дістала Адріанового черевика. Він смикнувся, простягнув руку до Мари, хоч вона вже сиділа вище. Друга хвиля пройшла слабше. У закутку було тихо, вітру майже не відчувалося, і саме тому цей короткий рух води здавався чимось недоречним, наче хтось зачепив стіл посеред розмови.
Рушник змок з одного кінця. Мара перекинула його на верхню сходинку, а Адріан пересів так, щоб більше не тримати ноги над водою. Йому забракло місця для колін; одне опинилося навпроти материного обличчя. Він посунувся знову. Мати зачекала, поки вляжуться дрібні кола, й запитала, чи він зможе брати дітей на руки, якщо в них будуть хвости.
Це Мара переклала відразу.
Адріан відповів, що зможе. Потім запитав, чи їх узагалі можна буде виносити з води, як тримати, скільки часу вони витримають. Мара почала перекладати все разом і заплуталася. Він перепитував про зовсім малих дітей чи вже старших? Адріан сказав, що про немовлят. Мати слухала, примружившись, і Мара вже чекала різкої відповіді, проте та лише показала долонями, як підтримують маленьке тіло, щоб хвіст не звисав. Додала, що над водою можна побути, але це буде ненадовго; заснути без неї дитину не залишиш. Мара знала це й сама. Колись сестра давала їй потримати Тейра, а малий тягнув до рота кінець її волосся, і вона боялася відбирати, щоб не розплакався. Тепер мати показувала все чужому чоловікові. Адріан дивився на її руки так пильно, що Мара затримала наступні слова, доки він не звів на неї очей.
Вона сказала, що з берега вони обоє цього не вміють. Мати одразу почала відповідати Адріанові, спершу звелівши Марі перекласти, але та лишилася сидіти нерухомо. Останнє слово ще стояло в роті; вона ковтнула й озвалася своєю мовою:
— Мамо, я ще не закінчила.
Їй треба було домовитися про себе. Якщо народяться морські діти, мати знатиме, що робити, а Мара стоятиме поруч і дивитиметься, як їх годують, забирають спати, втішають. Вона вже бачила себе на Нелиних сходах. Два дні носила це в голові й відкладала все до наступної поїздки, наче Неля могла розповісти їй, як цього уникнути. Тепер попросила матір навчити її тримати дитину у воді з берега, годувати, заспокоювати — усього, що вона зможе робити своїми руками. Поки є час. Вона ще не знала, на чому вчитися, якщо дитина навіть не народилася, і від того власне прохання звучало безпорадно. Та мати зрозуміла.
У воді Мара могла б зробити набагато більше, сказала мати, якби Рута таки знайшла спосіб. Мара прибрала мокре пасмо з чола. Знову починати про Руту не хотілося. Адріан ворухнувся поряд, і вона згадала, що він увесь цей час чує тільки знайомі імена. Пояснила йому, про що просить. Він одразу сказав, що теж хоче навчитися. Мара передала це матері й повернулася до свого прохання.
Мати тепер дивилася на її ноги. Сказала, що з берега їй самій ніколи не доводилося доглядати немовля. Мара цього не врахувала. Уявляла, що лишилося тільки попросити, і мати навчить, як навчила сестру. Вона підсунулася до краю, поставила ступні на сходинку, спробувала дістати руками до води. Мати притримала її за лікоть і сказала, що спробує показати. Потім, коли зможуть спокійно побути вдвох. Адріанові теж покаже, але не сьогодні.
Мара переклала, і він погодився. Хотів щось уточнити, та вона вже підвелася: зголодніла так, що слухати далі не могла. Тепер це стало найважливішим. На обід з’їла зовсім мало, боячись, що перед зустріччю знудить, а тоді забула про їжу. Попросила матір почекати. Адріан підвівся слідом, і мати глянула на нього, ніби тільки зараз згадала, що їм доведеться ще попрощатися.
Він подякував за те, що прийняла його. Мара передала. Мати коротко кивнула й попросила наступного разу не приводити його без попередження. Мара пояснила це людською, додавши, що й сама спершу запитуватиме. Адріан не сперечався. На сходах пропустив її вперед, а нагорі поцікавився, чи чекати, щоб провести додому. Вона відмовилася: ще посидить із матір’ю, потім допоможе Соломії. Він пішов, притискаючи на ходу п’яту до задника мокрого черевика.
Соломія дістала хліб, сир і ніж. Про зустріч не розпитувала. Лише нагадала, що тарілку треба принести назад, і Мара, яка вже збиралася відкусити просто тут, відрізала ще одну скибку. Унизу мати була біля дальньої стіни. Побачивши доньку, підпливла ближче; тепер могла зайняти те місце, навпроти якого сидів Адріан. Мара простягнула їй хліб із сиром. Мати взяла, оглянула, відщипнула кутик. Сказала, що солоне, й доїла.
Трохи згодом сама повернулася до Нелі. Попросила наступного разу спитати, чи можна їй припливти до того будинку. Вона хотіла поговорити з жінкою, чий син виріс у морі, поки та залишалася на березі. Мара пообіцяла запитати. Почала пояснювати, як далеко вони їхали автобусом, але матері такі відстані нічого не говорили. Довелося згадувати берег із вікна, вигин дороги, довгий мис перед останньою зупинкою. Мати перепитала про скелі й нахилилася ближче. Мара відклала недоїдений хліб на тарілку: показувати мис однією рукою не виходило.
