Спочатку:
На сторінку книги
Ліжко не проходило у двері. Адріан тримав його за нижній край, господар — за узголів’я; посередині рама впиралася в одвірок, і чоловіки вже втретє повертали її майже так само. Неля дивилася з коридору. Нарешті сказала зняти двері. Її чоловік відповів, що тоді доведеться шукати викрутку, й спробував потягнути ще раз. Адріан відчув, як дерево ковзнуло у спітнілих пальцях.
Викрутка знайшлася на веранді, у шухляді під старими рукавичками. Двері поставили біля стіни. Після цього ліжко пройшло легко, аж прикро стало за витрачений час. Мара, яка сиділа на стільці під вікном, підняла ноги, даючи місце ніжці. На двадцять восьмому тижні вона вже не намагалася допомагати з меблями. Тільки спитала, чи можна посунути ліжко трохи далі від стіни: зранку їй важко перевертатися, а так буде за що взятися, коли сідатиме.
Адріан пересунув. Потім ще трохи, поки Неля не нагадала про прохід до дверей. У кімнаті стояли шафа, стілець і вузький стіл із плямами від квіткових горщиків. Рослини винесли вчора. На стіні лишився світлий прямокутник там, де роками висіла полиця. Мара провела по ньому пальцем, а Неля попросила не витирати об спідницю: крейду потім важко відіпрати. Принесла ганчірку.
Про цю кімнату домовилися два тижні тому. Неля сама запропонувала пожити тут після лікарні, поки Мара відновиться й зможе повернутися в море. Спершу говорили про два місяці; якщо знадобиться довше, вирішуватимуть окремо. За кімнату господарі грошей не взяли, проте домовилися ділити витрати на їжу й усе, що витрачатиметься в домі. Адріан привіз продукти ще в суботу. Неля половину переклала в холодильник, а решту залишила в торбі: стільки одразу вони не з’їдять. Йому довелося забрати м’які груші до себе.
Мара залишалася в Ганни до пологів. Сьогодні привезла сюди кілька речей, щоб потім не починати з порожньої кімнати. У сумці лежали сорочки, рушник, запасна банка мазі. Адріан поставив її на стіл і відсунув від краю. Мара дістала банку першою, перевірила кришку. Тепер вона мала невеликий телефон, який вони разом вибрали в крамниці вживаних речей. Самостійно дзвонила йому, Ганні, у приймальню. Повідомлення ще просила прочитати, коли слів було багато.
У цей дім Адріан приїздив уже вп’яте. Першого разу Неля довго не могла зрозуміти, хто він, бо Мара представила його на одному видиху з поясненням про автобус. Потім господиня запросила до столу, і він просидів майже годину навпроти чоловіка, який виховав морського сина. Хотів розпитати про все. Зрештою спитав, де тут найближча аптека.
Тепер на столі лежав аркуш із лікарняним номером. Мара привезла його для Нелі: куди дзвонити, якщо все почнеться раніше, ніж очікують. Та приміряла аркуш до вільного місця біля дверей, передумала й понесла на кухню, до свого телефона. Адріан проводив її очима. За останні місяці навчився не додавати пояснення до кожної Мариної дії. Коли забував, вона нагадувала. Іноді досить сердито.
Після дзвінка з Орисиного телефона вони таки зустрілися того вечора. Мара розповіла про Інара, про очікування, про те, що може вийти, а що ще невідомо. Адріан слухав, сидячи поруч на лаві. Спершу почув тільки, що вона піде в море. Діти будуть із нею, мати зможе допомогти, вона знову діставатиметься всюди сама. Він запитав, як бачитиме їх. Мара відповіла, що саме про це й хотіла говорити. Вони тоді посварилися: він уже вимагав знати, скільки разів на тиждень йому принесуть дітей, хоча ніхто ще не знав, де вони народяться.
Наступного дня він прийшов знову. Мару застав над коробками, і вона змусила його зачекати, поки закінчить. Після роботи розмовляли довше. Про Інара Адріан питав мало. Одного разу почав речення з того, що сам міг би запропонувати, й спинився: його людське тіло нічого тут не вирішувало. Мара не допомогла закінчити. На прощання попросила прийти на наступну консультацію, якщо він зможе. Він прийшов.
Відтоді були інші прийоми, довгі обстеження, поїздка до лікарні, де працювала команда, готова взятися за Марині пологи. Там до акушерки й лікаря приєдналася жінка, яка доглядала новонароджених. Адріан спершу помилково вирішив, що вона теж акушерка. Вона назвала свою спеціальність — неонатологиня — і далі говорила переважно про перші хвилини життя дітей. Обох, окремо. На знімках дедалі краще було видно хвости, але спосіб дихання після народження знімки за лікарів не визначали.
Неля дозволила лікарці ще раз розпитати Стефанію телефоном про ті пологи. Радан погодився зустріти лікарку біля їхніх сходів; сам розповів, як живе у воді й на повітрі, показав те, про що вона питала. Адріан тоді вперше побачив його. До зустрічі кілька днів уявляв, що скаже, проте Радан одразу заговорив про час: мав повертатися до сім’ї. Вони обговорили, як знайти одне одного наступного разу, й на цьому все скінчилося.
Тепер лікарі готували для дітей окремий план допомоги. З матір’ю Мари теж зустрілися — за її згодою, з донькою поруч. Записали, що вона знає про немовлят, звірили це з розповіддю Стефанії. У лікарні мали бути готові допомогти і Марі, і кожній дитині; морську воду та пристосовані ємності готували як частину цього незвичного плану. Адріан питав, чи цього вистачить. Лікарка відповідала, що вони готуються до різних потреб. Вистачить чи ні, наперед не пообіцяла.
Господар попросив допомогти повернути двері на завіси. Адріан підхопив їх, зачекав, поки той приміряється, і раптом почув за спиною короткий Марин сміх. Вона сиділа на ліжку, притиснувши долоню до живота. Поки Адріан обертався, господар устиг насадити нижню завісу й тепер сердито просив не відпускати. Довелося тримати, доки двері не стали на місце. Мара покликала його вже після того, як він витер руки.
Сів поряд. Вона взяла його долоню, поклала збоку на живіт. Він завмер. Чув, як чоловік виходить із кімнати, як Неля запитує його про обід. Під рукою нічого не рухалося. Мара пересунула долоню трохи нижче. Адріан боявся натиснути, але вона сама притисла його пальці. Коли поштовх таки стався, він сіпнувся від несподіванки, і Мара засміялася вдруге. Він теж. Запитав, хто це був. Вона відповіла, що не завжди може розібрати.
Сидіти так хотілося довго. Адріан погладив сорочку й не відразу забрав руку. Мара вже дивилася на сумку: треба розкласти речі, поки не кличуть до столу. Він підвівся, відчинив шафу, зняв із вішалки старий фартух. Неля гукнула з коридору, щоб повісив на кухні, за дверима. Адріан пішов віднести й дорогою спробував пригадати, де саме під пальцями ворухнулася дитина. Поштовх відчув і раніше, одного разу в Ганни, але тоді не був певен. Цього разу був.
Нижні сходи перед обідом він очистив щіткою. Після вчорашньої води в кутках набилося дрібного сміття, до поручня причепилася довга водорість. Господар дав відро, показав, де брати чисту воду. Адріан працював, закотивши штани, й спочатку не помітив Марину матір. Вона чекала трохи далі, поки він перестане змивати бруд перед нею. Він випростався, привітався, посунув відро. Знав уже кілька слів її мовою, але зараз не знайшов потрібного й показав на відро долонею. Жінка зрозуміла. Підпливла з іншого боку.
На перші тижні з дітьми вона погодилася перебратися ближче до цього будинку. Радан допоміг домовитися про місце в сусідньому морському поселенні; Марина сестра припливатиме підміняти, коли зможе. Самі діти після виписки житимуть там, якщо їм справді буде потрібне море. Мара наполягла, щоб матір не залишали з обома без перепочинку. Адріан чув цю розмову, перекладену уривками, й тоді вперше почав уявляти не тільки власні візити. Поки він працюватиме в музеї, хтось годуватиме їх, носитиме, не спатиме. Треба було домовитися й про ночі.
Мати показала на верхні двері. Адріан відповів, що Мара зараз прийде, тоді згадав коротке морське слово й повторив. Жінка кивнула. Він зібрав щітку та відро, звільнив сходи й пішов нагору гукнути Мару.
Вона саме приміряла порожню шухляду: висувала до кінця, засовувала назад. Напрямна заїдала, й Мара попросила Адріана подивитися, поки він тут. Він присів, знайшов перекошений гвинт. По викрутку цього разу пішов відразу. Мара лишилася біля дверей; коли він повернувся, почала говорити про дорогу до лікарні. Після неї приїде сюди, але не знає, чи зможе сама спускатися до води. На сходах тепер був міцний поручень, проте піднятися з низького місця їй уже зараз було важко.
Адріан підтягнув гвинт. Висунув шухляду, попросив спробувати. Мара потягла за ручку, кивнула й сіла на край ліжка. Він хотів запевнити, що після пологів стане легше, та згадав, що сказала лікарка про відновлення. Міг бути потрібен хтось поруч. Вони вже говорили про це, проте тоді він думав про сумки, таксі, покупки. Тепер дивився, як Мара відхиляється назад, щоб розправити спину.
— Ти зможеш ночувати тут перші дні?
Він відповів одразу, що зможе. Тоді згадав про господарів. Мара теж глянула на відчинені двері й сказала, що треба запитати. Адріан підвівся, пішов на кухню. Неля різала хліб. Вислухала, витерла руки й попросила покликати чоловіка: розкладачка була, але невідомо, де до неї матрац. Той відгукнувся з веранди, назвав місце в комірчині й нагадав, що навесні хотіли його викинути.
Матрац пахнув пилом. Адріан виніс його надвір, поставив біля стіни. Неля оглянула, сказала, що пошукає інший. Саму розкладачку принесли до Мариних дверей і розклали в коридорі. Вона перегородила прохід до кухні. Коли посунули, не відчинилися дверцята шафки. Адріан почав складати назад; Мара, яка вийшла на голоси, запропонувала спробувати в її кімнаті.
Там умістилася під вікном. Щоб дістатися до столу, її доведеться щоранку складати. Адріан перевірив засувку, натиснув долонею на натягнуту тканину. Про кілька днів відпустки він уже говорив із директором; тепер треба було уточнити, чи можна буде посунути їх, якщо пологи почнуться раніше. Потім повернеться на роботу, знову доведеться рахувати автобуси й години. Мара попросила не лишати розкладачку розкладеною зараз: хотіла ще посидіти біля вікна.
Він склав її, поставив до стіни. У кімнаті знову стало вільніше. З кухні покликали обідати, унизу чекала Марина мати. Мара спитала, чи Адріан принесе їй тарілку на сходи; він погодився, простягнув руку, щоб допомогти встати. Вона сперлася важче, ніж він очікував. Довелося переставити ногу й узяти її за другу руку теж. Коли випросталася, ще якусь мить трималася за нього, переводячи подих.
