Спочатку:
На сторінку книги
Мара прокинулася, коли водій постукав по спинці сидіння. В автобусі більше нікого не було. За вікном стояв низький паркан, а за ним — такі жовті дерева, що вона спершу подумала про інше місто. Потім упізнала дорогу до складів. Проїхала три зупинки.
Водій показав, звідки їхати назад, і відчинив двері. Мара вийшла, притискаючи до себе сумку. На щоках лишилося тепло від сну; ноги вже змерзли. Вона могла пройти пішки, але навіть думка про дорогу викликала таку втому, що довелося сісти на лавку й чекати наступного автобуса.
За два тижні, що минули від першого Інарового виходу з-під майстерні, вона почула про нього чимало дрібних новин. Почав довше триматися у воді. Лаявся, коли Марко хотів допомогти раніше, ніж він попросить. Віддав Руті якісь речі для продажу й тепер сам оплачував ліки. Мара встигла заплатити за одне замовлення, наступне Соломія вже порахувала окремо. Про зустріч Інар нічого не передавав. Мара теж перестала нагадувати, хоча, почувши кроки на ґанку майстерні, все ще підводила голову.
Роботи побільшало. Соломія готувала велике замовлення, і Мара навчилася складати коробки так швидко, що лишався час учитися писати короткі назви з етикеток. Удома сил на зошит не вистачало. Вона засинала, поклавши руку на відкриту сторінку, а вранці обіцяла Ганні, що сьогодні вже посидить довше.
Коли повернулася після пригоди з автобусом, Ганна чистила рибу. На столі лежала газета, на газеті — срібляста голова з відкритим ротом. Мара роззулася й відразу пішла відчиняти вікно. Ганна спитала, що сталося: рибу принесли щойно, свіжу. Мара й сама знала, що свіжу. Просто запах тепер заповнював увесь дім.
Вона послалася на втому, розповіла про автобус. Ганна витерла руки, торкнулася її чола й почала питати, чи не болить горло, чи не мерзла в майстерні. Потім затримала на ній погляд і поцікавилася, коли були останні місячні.
Мара подивилася на газету. Чорна смуга тексту під рибою розмокла, і вона ніяк не могла відвести від неї очей. Кров була ще до станції. Тоді Ганна показала їй, що купувати, і пояснила, що це повторюватиметься. Мара запам’ятала пояснення, але дні не рахувала. Відтоді сталося стільки всього, а щоденних клопотів із тілом і без того вистачало.
Ганна запропонувала перевірити, чи вона не вагітна.
У Мариній кімнаті було прохолодно. Вона сіла на ліжко, так і не знявши пальта, й спробувала згадати той вечір у Адріана. Після першого поцілунку минуло кілька днів; він покликав її до себе, а вона сказала Ганні, що повернеться пізніше. У його кімнаті не вистачало світла, щоб розгледіти власну шкіру. Мара тоді зраділа цьому. Зараз пам’ятала, як він знімав із неї сорочку й намагався не зачепити тканини біля плеча, де боліло.
Вона не переплутала б той вечір ні з яким іншим. Порахувати, скільки від нього минуло днів, виявилося складніше.
Календар висів на кухні. Ганна щопонеділка обводила в ньому дні, коли треба було раніше йти до пекарні, і тепер за цими позначками вони відновлювали тижні. Мара назвала вечір після прогулянки, Ганна пригадала, що тоді чекала нового пожильця. Він приїхав наступного дня. Від потрібної дати до сьогодні минуло вже понад п’ять тижнів.
Ганна взяла гаманець. Аптека була поряд, ще працювала; Мара попросила купити те, що треба, а сама лишилася біля столу. Рибу загорнула в чистий папір і прибрала в холодильник. Потім вимила руки, витерла стіл, розчинила вікно ширше. Коли запах майже зник, виявилося, що чекати стало ще важче. Вона знайшла собі брудну чашку й довго змивала чайний слід із дна.
Ганна принесла дві вузькі коробочки. Одну одразу відкрила, дістала складений аркуш і сіла читати. Мара стояла поруч: їй теж хотілося бачити, що там написано. На малюнку було зрозуміліше. Одна смужка, дві смужки, окремо — як виглядає зіпсований тест. Ганна провела пальцем під потрібними рядками, прочитала вголос, скільки чекати й коли дивитися результат. Потім віддала все Марі.
До ванної вона не пішла. Лише запитала з коридору, чи Мара впорається, й після відповіді повернулася на кухню. Там щось клацнуло; за мить зашуміла вода.
Мара поклала тест на сухий край умивальника. Чекати допомагав Ганнин телефон: час виставили ще на кухні. На екрані змінювалися цифри, і Мара дивилася то на них, то на маленьке віконце, де проступав колір. Вона прочитала інструкцію очима ще раз, не розібравши нічого нового. Усе було надруковано занадто дрібно.
Звуковий сигнал застав її біля дзеркала. Мара встигла роздивитися себе так уважно, ніби на обличчі вже мало з’явитися щось помітне. Під очима лежали тіні, біля скроні лущилася шкіра. Вона торкнулася сухого місця й відразу прибрала руку.
У віконці було дві смужки.
Мара відчинила двері, покликала Ганну. Та взяла аркуш, нахилилася до умивальника й порівняла малюнок із тестом. Перепитала, чи час щойно минув. Мара показала на телефон.
Ганна підтвердила те, що вона вже бачила сама. Потім підвела голову й обережно обняла її за плечі. Мара стояла, притиснувши лікті до боків. Хотіла запитати, чи не може тест помилитися через мазь або через те, що в неї взагалі все не так, як у людей, але Ганна не знала б відповіді на друге.
Вони вийшли з ванної. Ганна заговорила про лікарку, до якої можна записатися, про те, що в неї має бути номер, тільки треба знайти. Мара слухала й повільно розстібала пальто. Весь цей час ходила в ньому, а тепер не могла влучити пальцем у петлю. Ганна простягнула руку допомогти. Мара відступила на пів кроку й сама звільнила ґудзик.
Їй хотілося посидіти у своїй кімнаті. Вона так і сказала. Ганна кивнула, забрала пальто й лишила другу коробочку на комоді.
Мара зачинила двері, сіла на край ліжка. У вікні відбивалася кімната: стілець, шафа, вона сама. Підлога біля ліжка була зайнята коробкою з речами, які Ганна збиралася віддати комусь, та все не знаходила часу. Мара раптом почала прикидати, куди можна було б поставити дитяче ліжко. Відсунула б стілець. Коробку прибрала б до шафи, якщо звільнити нижню полицю.
Вона злякалася того, як легко це уявила.
Тейр народився вночі. Мара тоді була ще надто молодою, щоб їй дозволили лишитися біля сестри, і чекала з Інаром у сусідньому проході. Він приносив їй їсти, а вона сердилася: як можна жувати, коли там кричать. Потім їх пустили подивитися. Сестра була виснажена й сердита на всіх; Мара очікувала, що та відразу стане лагідною, як жінки в історіях, які їм розповідали малими. Натомість сестра звеліла прибрати світло й попросила матір залишити її в спокої хоча б ненадовго.
Тейрові пальці здавалися несправжніми. Мара пам’ятала їх значно краще за все інше: крихітні нігті, складки на суглобах, руку, яка чомусь уже вміла стискатися. Вона торкнулася власного живота крізь сукню. Відчула тільки тканину й м’яке тіло під нею; нічого не ворухнулося, нічого не відповіло. Вона й не чекала, але руку не забрала.
Адріан міг би сидіти тут поруч. Ця думка принесла таке раптове полегшення, що Мара нахилила голову, ніби він уже торкнувся її волосся. Уявила, як він усміхнеться, як почне ставити запитання, переставить той стілець, сам знайде місце для ліжка. Вона дала собі ще кілька митей, перш ніж згадати Віру.
І басейн згадала теж. Він нікуди не зник від того, що тепер у неї буде дитина.
Мара відвела руку від живота. У двері постукала Ганна, спитала, чи можна зайти. Вона знайшла номер лікарки; приймальня вже зачинялася, але на понеділок іще можна було записатися. Мара погодилася й попросила піти разом із нею. Ганна, яка досі говорила обережно, відразу почала пригадувати дорогу й зупинку, на якій краще вийти.
Після дзвінка вона записала час на клаптику паперу. Мара попросила написати ще й день повністю. Понеділок. Вона знала перші літери, решту Ганна показала пальцем, і вони прочитали слово разом. Мара поклала папір у зошит. Туди треба буде взяти й баночку мазі: лікарка має знати, чим вона користується. Про це нагадала Ганна, перш ніж сісти на стілець біля дверей.
Мара дивилася на неї й нарешті спитала, чи треба розповісти Адріанові вже сьогодні. Ганна зітхнула. Вона не знала, як буде краще. Можна спершу сходити до лікарки; можна сказати зараз. Мара чекала, що та вибере за неї, і, не дочекавшись, розсердилася.
Ганна витримала її погляд, підвелася й запитала, чи готувати рибу. Мара похитала головою. Від самої назви в роті знову з’явився неприємний присмак. Ганна пообіцяла знайти щось інше й вийшла, обережно причинивши двері, які зазвичай залишала відчиненими.
Мара не хотіла чекати до понеділка. До того часу він тричі прокинеться, піде на роботу, можливо, зустрінеться з Вірою. Вона уявляла це надто виразно: його звичайні справи триватимуть, а їй доведеться носити новину по дому, знаходити її біля дзеркала, за вечерею, серед ночі. Адріан теж мав знати.
Вона вийшла на кухню й попросила телефон. Ганна знайшла його номер, передала їй, але дзвонити не стала. На екрані світилося ім’я, яке Мара колись так хотіла навчитися писати. Тепер упізнала його відразу. Натиснула, притиснула телефон до вуха й повернулася до своєї кімнати, не чекаючи відповіді.
Адріан озвався, коли вона зачиняла двері. Почувши її голос, запитав, чи щось сталося з Ганною: номер був її. Мара сказала, що з Ганною все добре. Він почекав. Десь поряд із ним шуміла вода, і вона не могла збагнути, чи він на вулиці, чи просто відкрив кран. Заважало й те, що він звучав зовсім близько, наче стояв за її спиною.
Вона притиснула вільну руку до дверей. Сказала те, заради чого подзвонила, поки не почала пояснювати про втому, автобус і рибу:
— Я зробила тест. Я вагітна.
Вода на тому кінці стихла. Адріан перепитав, коли. Мара відповіла, що сьогодні, й тільки після паузи зрозуміла: він хотів знати, який термін. Цього вона ще не знала. До лікарки піде в понеділок.
Він заговорив швидше. Треба записатися, він може дізнатися, де краще, у батька є знайомий, який… Мара перебила. Вона вже записалася. Назвала день і час, подивившись у зошит, хоча за кілька хвилин нічого не забула. Адріан замовк на середині наступної поради.
Потім спитав, як вона почувається. Мара хотіла відповісти, що добре, — так було б простіше закінчити, — але сказала про втому. Про те, як заснула в автобусі. Він вислухав, уточнив, чи вона вже вдома. Йому знадобилося ще трохи часу, перш ніж запропонувати прийти.
Мара сіла. Обережно, на край ліжка, хоча раніше сідала як завгодно. Їй хотілося побачити його обличчя в ту мить, коли він почув новину; тепер ця мить уже минула, і він прийде іншим, устигне подумати дорогою. Вона сама ще нічого не встигла.
На сьогодні попросила залишити її з Ганною. Завтра можна зустрітися. Адріан погодився прийти після обіду, потім сказав, що може зранку, якщо вона хоче. Мара повторила: після обіду. Він знову погодився.
Перед тим як закінчити розмову, вона запитала, чи він сам. Адріан відповів, що так. Мара повірила відразу й розсердилася на себе за полегшення. Він спитав, чи можна ще подзвонити ввечері. Вона сказала, що ляже рано, і попрощалася, поки не захотілося змінити рішення й покликати його зараз.
Ганна чекала на кухні. Мара повернула телефон, повідомила про завтрашню зустріч. Та запитала тільки, чи лишатися їй удома. Мара попросила лишитися.
Після цього вона постояла в дверях, дивлячись, як Ганна розбиває в миску яйце. Досі вони говорили про лікарку, Адріана й понеділок так, ніби все інше вже було зрозуміле. Мара опустила очі на власні ноги. Знала, якою народилася сама. Знала, яким народився Тейр. Рута ніколи не говорила з нею про дітей після перетворення.
Вона повернулася до столу й попросила Ганну не відкладати телефон. Треба було знайти Руту ще сьогодні.
