Спочатку:
На сторінку книги
На чужому чохлі нитка розсипалася під нігтем. Інар потягнув ще в одному місці, далі від розриву: те саме. Тканина трималася. Він відклав голку й почав розгортати чохол на дошці, яку Марко прилаштував над водою. Для всього полотна місця не вистачало; довелося покликати Орисю. Вона спустилася, тримаючи в зубах олівець, підхопила край і відразу побачила, що роботи буде більше.
Замовник хотів зашити тільки розійдену ділянку. Інар теж спершу взявся за неї, та тепер старі стібки рвалися вже там, де він просто розтягував полотно руками. Орися забрала чохол нагору, передзвонити власникові. Він лишився з голкою та коротким обривком нитки. Якщо погодяться перешити решту, до вечора сам не впорається. Довгі шви Орися зробить на машині, йому дістануться кути, де треба втримати кілька шарів.
Першу плату за лагодження він отримав іще два місяці тому. До того Марко кілька разів розтягував його шви так, що Інарові хотілося вихопити роботу, а тоді віддав старий чохол господареві й приніс гроші. За нитки й матеріал уже вирахували; решту Інар лишив Орисі, окремо від спільних грошей. Відтоді додавалося потроху. Він міг би заробити більше на сітях удома, але тут учився того, що знадобиться нагорі. Руки вже не втомлювалися так швидко. Бік нагадував про себе, коли довго сидів боком до дошки; Інар пересувався, пробував іншу опору й зазвичай міг працювати далі.
До майстерні тепер припливав сам. Дерен перестав зустрічати його на півдорозі ще раніше, ніж Інар наважився пройти весь шлях без зупинки. Цього ранку він затримався біля дому, виплутав із сіті вперту дрібну рибу й запізнився. Орися вже встигла поснідати. На нього чекали хліб і холодна печена риба, прикриті другою тарілкою.
Вона повернулася без чохла. Замовник погодився почекати до завтра. Орися витягла олівець із волосся, де залишила його після телефонної розмови, і сіла на нижню сходинку. Інар знав, що вона зараз скаже. Три дні тому Адріан попросив її передати, що хоче зустрітися. Відповіді ще не було; він обіцяв сьогодні зайти до майстерні й дізнатися. Інар тоді відмовчався, наступного дня вдав, ніби забув, а вчора вони взагалі не бачилися.
Орися сказала, що він прийшов. Чекає надворі.
Інар увіткнув голку в клапоть, зняв із долоні шкіряний захист. По воді біля грудей пливли білі крихти нитки; він зібрав їх мокрими пальцями. Можна було й зараз відмовити. Вранці він навіть придумав, як саме, поки виплутував рибу. Тепер захотів подивитися, з чим той прийшов.
— Нехай спуститься. А ти побудь тут.
Адріан зупинився на сходах, не дійшовши до води. Інар упізнав його голос раніше, ніж побачив обличчя: той привітався з Орисею нагорі, тихо, наче вони не щойно говорили. Від цього короткого слова стягнуло живіт. Інар поклав руки на дошку, потім прибрав. Вона заважала бачити прохід. Орися взялася за ближній край, допомогла відсунути її вздовж стіни й сіла поруч, лишивши між собою та водою місце, де він міг спертися.
У Адріана не було нічого в руках. Інар чомусь чекав пакунка, речі, яку доведеться брати або відштовхувати. Дивився на порожні долоні, доки той почав дякувати за порятунок біля судна. Назвав і його, і Мару, сказав, що знає про них обох. Інар чув це уривками. Від сходів до виходу за Адріановою спиною лишалося кілька кроків. До моря звідси можна було пірнути, нікого не минаючи. Він знав кожен виступ у цьому проході й усе одно роздивився його ще раз.
Орися не торкалася його. Тримала на колінах власні руки; олівець поклала збоку, щоб не скотився у воду. Інарові хотілося, аби вона щось зробила, і водночас він боявся, що почне допомагати говорити. Адріан попросив пробачення. Почекав. Підошва посунулася на сходинці, й Інар нарешті глянув йому в обличчя.
— Я бачив, що ти всередині, коли опустив загородження. Хотів, щоб ти не міг піти до Мари. Потім брехав про це.
Мара ще тоді пояснила Інарові, чому чоловік із ліхтарем поїхав. Він пам’ятав її обличчя над водою, власну злість, безглузде слово «птахи». Адріан назвав і його. Виявилося, він пам’ятає, чим пояснив рух за навісом, як затулив світло, щоб колега не придивився. Інар слухав, уперше чуючи це від нього самого. Коли той дійшов до ремонту, перебив: хотів знати, що тепер відомо чоловікові з ліхтарем. Адріан сказав, що розповів йому правду. Спробував додати щось про свій тодішній страх, але зупинився, не договоривши.
Інарові раптом захотілося вдарити його. Треба було тільки підпливти до сходів і схопити за ногу, поки стоїть так близько. Він дивився на темний край штанини над черевиком, бачив, де зможе вхопитися. Орися змінила позу, і вода торкнулася її босої ступні. Він помітив цю ступню поряд зі своєю рукою. Адріан іще чекав відповіді.
Замість відповіді Інар попросив розповісти далі. Почув про письмове зізнання директорові, здані ключі, гроші, які той виплачував за ремонт. На слові «ремонт» перестав слухати. Залізо полагодили, за нього комусь платили. Він не знав, чого вимагати за ті дні, і злився, що мусить вигадувати це зараз, перед людиною на сходах. Перебив, попросив принести копію написаного. Адріан погодився відразу. Інар додав, що забере Орися: читати він іще не навчився настільки, щоб розібрати такий папір сам.
Адріан кивнув їй. Інар не бачив, чи вона відповіла: стежив за ним, намагаючись розгледіти щось знайоме. Пам’ятав обличчя над краєм басейну значно краще, ніж теперішнє. За ці місяці той схуд, і голос був інший. Надто тихий. Інар попросив говорити голосніше, якщо є ще щось, і Адріан запропонував допомогти з витратами на лікування. Може передавати через Орисю, скільки зможе щомісяця. Не назвав суми. Інар відчув, як вона ворухнулася поруч, але не озвався до неї й не став відмовлятися заради того, щоб той забрався зі своїми грішми. Про це можна буде подумати пізніше. Зараз хотів з’ясувати інше.
Чому він прийшов лише тепер?
Адріан почав відповідати майже відразу, потім збився. Казав, що боявся зробити гірше, не знав, чи його хочуть бачити. Інар нагадав, що за весь цей час запитав лише три дні тому. Той погодився. Далі сказав, що відкладав, що весь час знаходилося щось інше, а коли дізнався про перетворення, стало ще важче прийти. Інар не хотів слухати, як йому було важко. Перепитав про останнє. Адріан пояснив: тепер може здаватися, що просить за Мару й дітей.
Про дітей Інар знав від самої Мари. У четвер вони зустрілися біля Соломії; вона сиділа, поклавши ноги на низьку лавку, і розповідала, що почався тридцятий тиждень. У лікарні її тепер бачили часто. Він вислухав, домовився передати Руті новини й попрощався раніше, ніж Мара зібралася додому. Адріана там не було.
Інар сказав, що вони з Марою говоритимуть самі. Той відповів, що розуміє, і знову попросив пробачення. Інар опустився глибше, аж вода дійшла до підборіддя. Стало прикро, що так виказав втому. Хотів повернутися до попередньої пози, але це було б іще помітніше; лишився, відчуваючи під пальцями шорсткий край сходинки.
— На сьогодні досить. Копію віддай Орисі.
Адріан не рушав. Інар уже збирався повторити, коли той повернувся й почав підійматися. Орися лишилася сидіти. Нагорі рипнули двері, почувся Марків голос, потім глухо стукнуло. Інар не розібрав жодного слова. Дочекався, поки кроки стихнуть, і відплив від сходів. Хвіст вільно розігнувся за спиною; тільки тепер він відчув, як довго тримав його підібганим у тісному місці.
Орися спитала, чи принести їсти. Він відмовився. Попросив трохи зачекати й пірнув, лишивши її на сходинці. Не хотілося, щоб зараз ішла нагору або питала, чи стало легше. За поворотом, де вода відкривалася до моря, Інар повернувся на бік і довго висів над дном. Звідси ще було видно світлу смугу в проході. Коли вирішив пливти далі, почув, як Орися покликала його на ім’я, і згадав, що попросив її чекати.
Він повернувся. Вона стояла, тримаючись за стіну, й дивилася в бік виходу. Спідниця намокла до колін: мабуть, спустилася нижче, поки виглядала його. Інар перепросив. Орися сіла, одразу ж підвелася з холодного мокрого каменю й підхопила поділ. Їй треба було перевдягнутися. Він затримав її: хотів пояснити про гроші, про те, що нічого за неї не вирішував. Орися відповіла, що копію забере. Решту нехай обміркує сам і тоді скаже, чи потрібна її допомога. Пішла нагору, ступаючи босими ногами так обережно, що він ледь чув.
Без неї стало гірше. Інар дістав із клаптя голку, поклав назад. Роботи не було, чохол забрали. Крихти нитки, які він зібрав перед зустріччю, підсохли на дошці й прилипли до дерева; довелося змочити пальці, щоб зняти. Він довго вовтузився з ними, сердячись на Орисю за те, що пішла, хоча знав, чому вона мусила піти.
Нагорі загуркотіла машина. Інар уявив, як Орися розправляє великий чохол на столі, підсуває під лапку. Знав, де завадить складка, де доведеться зупинитися й повернути все полотно. Хотілося бути там. Допомагати тримати важку тканину, бачити, коли вона сердиться на роботу, а коли на нього. Знизу вгадував лише за паузами. Потім машина стихла надовго, він почув телефон і перестав прислухатися.
Від холодної риби вже пахло сильніше. Інар посунув тарілку ближче й з’їв шматок із хлібом. Думав, що Адріан стоятиме тут, доки почує потрібне йому слово. Той усе-таки пішов. Наступного разу можна буде не пустити. Від цієї думки захотілося негайно покликати Орисю й домовитися, щоб без попередньої згоди більше нікого не приводила, хоча сьогодні вона так і зробила. Інар відламав іще хліба. Проковтнути його без води було важко; питво лишилося нагорі.
Він гукнув. Орися принесла кухоль, сіла поруч уже в сухих штанах і взяла з тарілки шматочок риби. Вони якийсь час їли вдвох. Інар почав розповідати, що вранці довелося виплутувати із сіті: риба була надто мала, лізла головою крізь вічко й застрягала знову, щойно він звільняв. Орися слухала, добираючи кісточку з рота. Спитала, чи він її відпустив. Він кивнув, потім пригадав, як вона вдарила його по пальцях, і показав. Орися ледь усміхнулася.
На машині вона працювала до сутінків. Інар лишився, хоча міг забрати свої кути завтра. Коли спустила полотно, допоміг скласти його на дошці, знайшов голку. Орися поставила стілець на широкій сходинці над водою й узялася поруч розпорювати застібку на власній куртці. Раз по раз простягала йому якийсь край: потримай тут, іще трохи. Інар притискав тканину долонею, чекав, поки вона витягне нитку, і повертався до чохла.
