Спочатку:
На сторінку книги
Поки Орися прокладала м’якою тканиною прозоре вікно від човнового тенту, внизу заговорив Марко. Вона почула його крізь відчинені двері, зраділа, що Інар уже тут, і покотила згорток надто швидко. Тканина зібралася складкою. Довелося розгорнути, розправити, почати спочатку. Інар відповів щось, чого звідси не було чути. Орися підсунула під згорток зав’язки. Хотіла встигнути до їхньої розмови.
Зустрітися в майстерні домовились минулої неділі. Марко сам запропонував: навіщо Орисі возити їхні слова туди й назад, коли він може поговорити з Інаром унизу. Відклавши роботу, вона тоді мало не поцілувала брата, та він саме з’ясував, що вона витратила останню чорну нитку, й решту вечора вони сперечалися, хто мав перевірити запас. Тепер нитки стояли на полиці, а Орися ніяк не могла зав’язати простий вузол. Знизу долетіло слово «платити».
Вона залишила згорток на столі й спустилася. Дерен притримувався за виступ біля виходу до моря. Кивнув їй, зібрався відпливати, та Інар попросив прийти по нього пізніше, ближче до вечора. Вартовий пообіцяв, що встигне. На довгій дорозі він іще був потрібен; сьогодні привів Інара сюди, а на решту дня мав власні справи. Орися почекала, доки він вийде з проходу.
Марко сидів на сходинці. Інар лишався у воді, поклавши передпліччя на край уступу, і дивився на нього знизу вгору. Орися помітила це відразу. Підійшла ближче, але пересаджувати брата було б безглуздо; вмостилася збоку, поставила ноги на нижню сходинку. Інар торкнувся її руки й повернувся до Марка.
Йшлося про кімнату. Інар хотів знати, скільки коштуватиме жити нагорі, коли він зможе там оселитися. Марко відповів, що спершу треба розібрати комірчину: матеріал звідти перенести в майстерню, де й так мало місця. Орися втрутилася. Комірчина була надто тісна для ліжка, вона ж показувала Інарові свою кімнату. Брат глянув на неї, тоді знову на нього. Орися відчула, як нагрілися щоки. Вона не збиралася оголошувати це саме так.
Марко почухав брову й заговорив про їжу. Вони з Орисею купували разом; на трьох піде більше, але перші тижні можна обійтися без плати за житло. Далі Інар має долучатися до витрат. Той погодився надто швидко, і Орися ледь не нагадала, що він поки не заробляє. Втрималась. Марко вже питав, чим він зможе займатися. Інар розповів про сіті, показав руками, як тримає край під час лагодження. Орися слухала, хоча збиралася говорити за них обох.
Брат приніс із майстерні старий чохол, що лежав під столом. Поклав на коліна, розтягнув розійдений шов. Орися одразу почала пояснювати, що там уже слабка тканина, близько до краю шити не можна. Інар попросив дати йому подивитися. Витер руки об рушник, який вона принесла зі сходів, обмацав потерте місце. Марко тримав решту чохла, щоб той не впав у воду. Так вони просиділи ще якийсь час; Орися слухала, як брат описує кріплення, й дивувалася, скільки слів вони обоє встигають сказати, не питаючи її.
Лагодити чохол сьогодні ніхто не збирався. Марко пообіцяв лишити його для проби; брати за таку роботу гроші можна буде, коли стане видно, що тримається. Інар хотів спробувати. Розмову про витрати завершили без суми: Орися мала записати їхні звичайні покупки, щоб він міг порахувати, скільки роботи знадобиться. Про перші дні Марко висловився коротко. Вранці й увечері він удома, посеред дня — як пощастить. І ще треба буде навчитися допомагати, бо переносити когось, підхопивши під пахви, він більше не хоче.
На цьому Інар засміявся. Орися глянула на нього: пам’ятала, як удвох із братом витягали його, як страшно було зачепити поранений бік. Тепер Інар погодився, що вдруге теж не хотів би. Марко підвівся, забрав чохол. Йому треба було віднести замовникові тент, який Орися щойно згорнула. Попросив не їсти без нього все: повернеться голодний.
Нарешті вони лишилися самі. Орися зняла туфлі, поставила вище й опустила ступні у воду. Інар був зовсім близько. Вона провела носком уздовж його хвоста; він повернувся, перехопив її щиколотку. Сміх іще тримався на обличчі, але рука лежала нерухомо. Орися потягнулася поцілувати його. Він відповів, потім відсунувся настільки, щоб бачити її очі.
Рута приходила до нього в середу. Орися одразу подумала про чашку: зіпсувала, коли везла, не так загорнула чи довго тримала без води. Інар сказав, що з чашкою все добре. Відьма знайшла записи про інший спосіб перетворення. Він почав пояснювати, і Орися слухала майже з полегшенням, аж поки назвав Мару. Вона перепитала. Інар вимовив ім’я вдруге, вже обережніше, і від тієї обережності їй стало гірше.
Виходило, що вони обоє могли отримати бажане. Інар стане людиною, Мара повернеться в море. Орися дочекалася, поки він пояснить, чого Рута ще не знає. Підтягнула ногу, яку він досі тримав, і поставила поряд із другою.
— А мені що треба зробити?
Інар відповів, що нічого. Навіть здивувався. Орися кивнула, хоча не повірила: досі кожна розмова про його перетворення закінчувалася чимось, що слід купити, підготувати, відкласти. Тепер з’явилася Мара. У неї теж будуть свої справи, бажання, час, коли можна, й час, коли ні. Орися уявила, як звільняє день, а потім іде до замовника й просить повернути роботу, бо все перенеслося. Вона й без того ще не знала, який день звільняти.
Хотілося спитати, чому Рута не знайшла цього раніше. Чому взагалі знайшла. Остання думка налякала настільки, що Орися почала розтирати мокру ступню, дивлячись на свої пальці. Вона знала про Марину вагітність, про двох дітей. Якби ті народилися морськими, їм потрібна була б мати у воді. Це можна було зрозуміти, сидячи зараз перед Інаром. Від розуміння легше не ставало.
Він пояснив, що Мара поки нічого не чула. Сам попросив Руту зачекати до їхньої розмови. Орися запитала, чи він уже погодився, й почула, що ще ні. Тоді все-таки звела очі. Інар дивився на неї. Вона не знала, що зробити з полегшенням, яке прийшло від такої дрібниці: їй сказали першій. Із тим, що раптом захотілося покласти йому руку на шию, повернути його обличчя до себе, хоча він і так не відвертався.
Орися торкнулася його волосся. На скроні воно вже підсохло. Інар прикрив очі, сперся підборіддям на край уступу. Довелося посунути рушник, щоб підкласти під нього; він усміхнувся й одразу став схожий на себе перед цією розмовою. Орися відчула злість. Можна було сидіти так, гладити його, дочекатися Марка з обідом. Далі вона всю ніч сперечатиметься з порожньою кімнатою.
— Я вже звикла думати, що ти будеш нагорі.
Він розплющив очі. Вона заговорила швидше, ніж устигла підібрати слова. Їй треба знати, чи це тепер залежить від Мари. Якщо та відмовиться, передумає, попросить зачекати до наступного літа — що тоді? Інар підняв голову й сперся на руки. Сказав, що сам питав про це Руту. Він зможе змінитися окремо, коли одужає. Орися вислухала, втупившись у мокру смугу під його ліктем. Наступного літа вона вигадала сама. Дітям до того часу вже треба було народитися, а вона вимовила це так, ніби Мара навмисне збиралася затримати його.
Перепрошувати за все одразу не хотіла. Попросила розповісти, чого хоче він. Інар спочатку повернувся до слів відьми; Орися перебила, нагадала, що це вже чула. Він замовк. У проході стало чути, як вода піднімається в щілині під сходами й відступає з коротким порожнім звуком. Вона знала його змалку, цей звук, але зараз прислухалася, щоб не заговорити знову.
Інар почав із того, що не хотів іще раз зустрічатися з Марою. Уже знав про дітей, звик до думки, що вона живе десь тут, біля Орисі, й усе ж не питав, коли приходить. Тепер доведеться сидіти поруч і говорити про власне тіло. Про те, що саме він може віддати. Орися слухала, притримуючи рушник, який сповзав з уступу. Знала, як він вимовляє Марине ім’я; досі не чула, скільки зусиль йому коштує не питати про неї.
Він помітив, що вона прибрала руку з його волосся. Замовк, потім продовжив. Відмовитися теж буде важко. Знати, що міг допомогти й не захотів бачитися. Орися подумала, що могла б підказати йому безліч інших причин: здоров’я, сумнівні записи, небезпека, якої ніхто до кінця не знає. Він сам про них говорив раніше. Зараз їй довірили ту, яку найменше хотілося чути.
Вона взяла його руку й поклала собі на коліно. Інар повів великим пальцем по мокрому підгину спідниці. Сказав, що хоче погодитися, якщо Рута з’ясує все потрібне. Спершу зустрітися з ними, вислухати, що буде з ним самим. Орисю просив бути поруч. Вона погодилась і додала, що питатиме, навіть коли йому захочеться швидше закінчити розмову. Інар кивнув. Орися не була певна, чи він зараз уявляє, скільки вона питатиме.
Долоня на її коліні зігрілася. Вона накрила її своєю, переплела пальці. Ще хотілося почути щось про себе, зовсім просте, але випрошувати не могла. Інар роздивлявся їхні руки. Тоді поцікавився, куди в кімнаті стануть його речі. Орися здивувалася: про це ще не думала. На фотографіях не було видно шафи, вона стояла за дверима. Можна звільнити нижню полицю, а сіті тримати внизу, якщо він захоче забрати їх із собою. Інар пояснив, що сіті залишить Деренові. Забере інше. Вона почала питати, що саме, й раптом згадала, що жодного разу не бачила його дому.
Орися попросила колись показати речі, перш ніж він почне складати їх для переїзду. Можна принести до води те, що не зіпсується. Вона хотіла знати, чим він користується щодня, яка з його чашок ціла, де тримає ніж. Інар почав розповідати про полицю, де стояв посуд. Рука лишалася на її коліні. Орися вже не шукала запитань, що допомогли б повернути розмову до Мари.
Про Руту він згадав сам, почувши Маркові кроки нагорі.
— Скажи їй, що можна говорити з Марою. Я теж прийду.
Орися пообіцяла передати й домовитися про зустріч, коли зможуть усі. Марко гукав їх їсти; вона відповіла, що сьогодні принесуть сюди. Він зітхнув і пішов по тарілки. Орися вже підвелася допомогти, але Інар притримав її пальці. Попросив не віддавати йому нижню полицю в шафі: весь час нахилятися, мабуть, буде незручно. Вона сіла назад і розсміялася. Він говорив серйозно.
