Спочатку:
На сторінку книги
На екрані дитина піднесла руку до обличчя. Адріан побачив цей рух раніше, ніж устиг розібрати, де голова. Щойно там була нерівна світла пляма, тепер біля неї ворухнулося щось тонке, зігнулось і зникло. Лікарка змінила положення датчика. Зображення попливло вбік, і він мало не попросив повернути: ще не встиг роздивитися.
Мара лежала поруч, підклавши долоні під потилицю. Так їй було зручніше дивитися на екран. Сорочка зібралася під грудьми, край спідниці лікарка прикрила паперовою серветкою. Адріан тримав на колінах її сумку й пальто. Стілець стояв біля узголів’я, трохи позаду, і, щоб побачити Марине обличчя, доводилося нахилятися. Він уже двічі хотів запитати, чи їй не холодно. У кабінеті було тепло.
Сюди, до іншої лікарки, вони записалися за направленням. Мара подзвонила йому тиждень тому, розповіла про додатковий прийом, про розмову зі Стефанією. Він слухав, стоячи біля музейного вікна; у склі відбивалося його обличчя, невдоволене настільки, що довелося відвернутися. Хотів знати, чому вона не сказала раніше. Мара відповіла, що спершу мусила сама поговорити. Адріан тоді спитав, що вирішили, — надто сухо, і вона почала пояснювати так само сухо. Наприкінці запропонувала прийти з нею в п’ятницю. Усередину теж, якщо хоче.
Він хотів. Відпросився з роботи, записав адресу, вийшов завчасно. По дорозі двічі перевірив, чи взяв гроші, хоча переклав їх в окрему кишеню ще звечора. Мара чекала біля входу. На його запитання про Ганну сказала, що та сьогодні працює, й одразу зайшла до реєстратури. Він поспішив слідом, певний, що доведеться допомогти з паперами, але Мара сама дістала направлення й назвала своє ім’я. Йому лишила сумку, поки розстібала пальто.
Тепер сумка сповзала з колін. Адріан підтягнув її, намагаючись не зашарудіти. Лікарка показувала на екрані другу дитину. Для кожної мала окрему позначку, пояснила, як їх розрізнятимуть на наступних оглядах. Плаценти й оболонки були окремі. Адріан кивнув, запам’ятав два слова й за мить уже не міг би повторити пояснення. На екрані знову рухалась рука. Цього разу він упізнав її сам.
Лікарка була попереджена про Марину розповідь. Перед оглядом перепитала кілька речей, не виявляючи ні здивування, ні готовності погодитися. Адріан сидів поряд і боявся, що зараз почнуть перевіряти, чи не змовилися вони. Натомість жінка уточнила, хто з них бачив Нелиного сина, вислухала Мару й запропонувала перейти до обстеження. Тепер вона довго затримувала датчик на одному місці, збільшувала зображення, поверталася до попереднього. Адріан перестав шукати руку. Дивився на темну нижню частину екрана, де ще нічого не вмів розрізнити.
Марі запропонували трохи повернутися. Вона опустила руки, підвела плече; серветка зісковзнула на спідницю. Лікарка поправила її й продовжила огляд. На екрані виник довгий вигнутий контур. Адріан спершу прийняв його за край самого зображення, за щось, що не належало дитині. Контур ворухнувся разом із тулубом. Він побачив, як нижня частина тіла згинається цілком, звужуючись до кінця, і почав шукати коліна.
Ось це світле могло бути одним. А трохи вище — другим, просто ноги лежали разом. Дитина повернулася, картинка змінилася, і він утратив обидва знайдені місця. Лікарка зберегла кілька зображень. Потім повернулася до другої дитини, порівняла, знову попросила Мару змінити положення. Її рухи лишалися зосередженими, без тієї метушні, яка дала б йому право негайно запитати, що сталося. Адріан сидів, притиснувши сумку до живота. Під пальцями була тверда застібка.
Мара перестала допомагати лікарці, хоча досі слухняно поверталася, коли та просила. Лежала нерухомо, дивлячись на екран. Адріан подумав, що вона не почула останнього прохання, нахилився повторити, але Мара заговорила раніше:
— В обох хвости.
Лікарка прибрала датчик, щоб дати їй перепочити. Адріан чекав заперечення. Жінка пояснила, що в обох дітей бачить незвичну будову нижньої частини тіла: двох окремих ніжок на отриманих зображеннях немає. Вона хоче ще перевірити з різних положень, зберегти записи для обговорення з колегами. Про те, як діти житимуть після народження, за цими зображеннями сказати не може. Їй треба буде оцінювати розвиток кожного далі.
Адріан запитав про пуповину. Міг переплутати її з тим, на що дивився. Лікарка показала, де вона відходить від живота, повернула попередній запис. На ньому дитина повільно розгиналася. Видно було тулуб, руки, нижче — довгу частину, що закінчувалася розширенням. Адріан зрозумів, куди дивитися. Поклав долоню на край кушетки, поруч із Мариним ліктем, та не торкнувся її.
Йому хотілося, щоб хтось назвав термін. Звичайне слово, яке можна записати, потім прочитати про нього й дізнатися, хто вміє з цим працювати. Він навіть почав запитувати, чи це означає, що ноги… Лікарка спинила його: поки описує те, що бачить. Мара повернула голову. Він не знав, чи вона чула в його запитанні те саме, чого злякався він сам. У них могли бути хвости, і він усе одно питав про ноги, шукав їх на екрані після того, як вона вже впізнала своїх дітей.
Коли огляд продовжився, Мара попросила показати їй руки. Обидві, в кожного. Лікарка погодилась, пояснила, де вони зараз, зачекала, поки друга дитина повернеться. Адріан пересунув стілець ближче до Мариного плеча. Пальто впало на підлогу; він підняв його, струсив і знову сів, ще міцніше затиснувши речі між колінами.
Після обстеження ще довго сиділи біля столу. Лікарка записувала висновок, пояснювала, навіщо потрібні додаткова консультація й повторний огляд. Вона хотіла, щоб зображення подивився ще один фахівець із розвитку плода; домовлятися почнуть сьогодні. План спостереження уточнять разом. Серце в кожного билося, діти рухалися, але це не давало їй підстав сказати, що все інше гаразд. Адріан слухав уважніше, ніж на початку. Питав про те, чого не зрозумів, і вже не намагався звести відповіді до одного знайомого слова.
Мара попросила копії знімків. Лікарка відібрала кілька, показала позначки, за якими можна було зрозуміти, хто є хто. Один знімок Адріан попросив окремо для себе. На ньому дитина тримала руку біля обличчя. Він не був певен, чи саме цей рух побачив першим. Поклав знімок у внутрішню кишеню, перевірив, чи не зімнеться, дістав назад. Попросив конверт.
Надворі Мара зупинилася біля лави. Не сіла: стала перебирати папери, намагаючись умістити їх у папку так, щоб фотографії лишалися зверху. Адріан запропонував допомогти. Вона віддала йому сумку, продовжуючи перекладати. Він дивився на її руки, доки вона не спитала, чи має ще час. Треба було зайти до Соломії. Мати чекатиме біля води після обіду — вони домовилися, коли Мара передавала їй, як минула розмова з першою лікаркою.
Адріан глянув на годинник. У музеї його чекали раніше. Він дістав телефон, відійшов на кілька кроків і подзвонив, пояснив, що затримався на обстеженні, повернеться пізніше. На тому кінці нагадали про матеріали, які мав віддати до вечора. Він пообіцяв устигнути. Мара за цей час закрила папку й уже стояла обличчям до дороги. Адріан повернув їй сумку.
До зупинки йшли повільно. Він намагався уявити майбутніх дітей, але бачив то сьогоднішній екран, то малого в смугастому светрі, який біг попереду них, волочачи по землі мотузку від іграшки. Біля переходу батько підхопив малого під пахви й переставив ближче до себе. Дитина сердилася, показувала на мотузку під його ногою. Адріан відвів очі. У нього теж будуть руки, які можна взяти, обличчя, яке можна вмити. Він повертався до цього так уперто, що мало не пропустив Мариного запитання.
Вона хотіла знати, чи він піде з нею вниз, до матері. Міг зачекати нагорі або повернутися на роботу; фотографії вона покаже сама. Він сказав, що піде. Мара кивнула й поправила ремінь сумки. В автобусі сіли поруч. Між ними лишилося небагато місця, та вона поставила туди папку, притримуючи її всю дорогу, щоб не впала на поворотах.
У Соломії він зачекав нагорі, поки Мара спитала матір, чи можна йому спуститися. Знизу долинали голоси. Соломія саме рахувала коробки, відділяючи готові від тих, яким бракувало кришок; Адріан хотів допомогти, узяв не з того стосу й дістав коротке прохання нічого поки не чіпати. Поставив коробку на місце. За вікном хтось довго не міг завести мотор. Коли Мара гукнула його, він уже встиг вирішити, що краще піти й залишити їх удвох.
Мати чекала біля уступу. Відповіла на його привітання й посунулася, даючи місце Марі. Вони заговорили одразу, швидко; Адріан упізнав тільки слово, яким Мара називала матір. Сів вище, щоб не заважати розкладати папери. На відстані тіло під водою було темним, нерозбірливим. Жінка повернулася, і він побачив хвіст — великий, сильний, зовсім не такий, як тонка світла риска на екрані. Такі будуть у дітей. Можливо, іншого кольору. Він не знав навіть, від чого це залежить.
Мара простягнула матері знімок, тримаючи його за верхні кути. Та наблизила обличчя, потім відхилилася. Перепитала. Адріан зрозумів, що вона не бачить дитини, хоча Мара вже показала їй, де голова. Вона показувала не там: знімок був повернутий боком.
Він нахилився нижче й попросив дозволу. Мара передала фотографію. Адріан розвернув її, знайшов світлий обрис потилиці, провів пальцем поряд із хребтом, не затуляючи його. Тут рука. Тут живіт. Мара перекладала. Материні очі рухалися за його пальцем; коли дійшли до хвоста, вона підвела голову й щось запитала. Адріан почекав. Її цікавило, наскільки вони зараз малі. Він показав відстань між пальцями, пригадавши вимір на екрані, тоді пояснив, що лікарка міряла від голови до нижньої частини тулуба. Разом із хвостом буде більше.
Мати всміхнулася. Потяглася до Мариного живота, але зупинила мокру долоню біля сорочки. Мара сама взяла її руку й притиснула до себе. Говорили тепер тихіше. Адріан тримав знімок і чекав, що йому перекладуть, доки не помітив, як Мара витирає щоку плечем. Відвернувся до сходів. Почав збирати решту фотографій, які вона поклала на суху сходинку, вирівнював краї довше, ніж було потрібно.
Вже перед виходом Мара спитала, чи зможе він зробити для матері більші копії. Як ті, попередні: їх зручніше роздивлятися. Він погодився й простягнув руку по папку. Мара залишила її собі.
— Зайди завтра. Я ще сьогодні хочу подивитися.
Адріан прибрав руку. Домовилися на ранок, до його роботи. Він піднявся, забрав пальто, попрощався із Соломією. Власний конверт лежав у внутрішній кишені; дорогою до музею Адріан зупинився біля кіоску, дістав знімок і вперше прочитав усі цифри довкола дитини. Більшість нічого йому не говорила. Знайшов довжину, яку запам’ятав у кабінеті, звірив із проміжком між пальцями. Матері він показав трохи більше.
