Спочатку:
На сторінку книги
У гроті прокидалися рано. Ще не світлішало біля входу, а хтось уже забирав із заглибини кошик, обминав сплячих і дорогою торкався плеча того, хто мав пливти з ним. Інар чув їх крізь сон. За перші три ночі навчився розрізняти двох сусідів: один щоразу зачіпав край виступу пряжкою, другий перед виходом повертався. Забував то ніж, то порожню сітку, а одного разу повернувся по товариша, якого начебто розбудив. Вони довго з’ясовували, чи можна вважати згодою на ранню роботу рух плечем уві сні. Інар лежав до них спиною й слухав із заплющеними очима.
Тут залишалися переважно старші, яким уже важко було долати течію до дальніх жител. Увечері місця ставало менше: приходили рідні, приносили їжу, забирали порожній посуд; біля входу чекали діти, яким не дозволяли ганятися між каменями. Дехто затримувався до темряви. Від однієї такої розмови Інар довідався, що під час його відсутності завалило прохід біля східного схилу. Ніхто не вважав це новиною, вартою окремої згадки. Усі давно користувалися іншим, сперечалися тільки, чий кошик залишився під камінням.
Його власне житло стояло порожнє. Дерен побував там, пересунув речі подалі від входу й приніс другу накидку. Інар розпитав, чи ціла довга полиця. Вартовий не помітив. Про їжу, про зручний уступ, про дорогу назад він подумав, а на полицю не подивився. Інарові хотілося пояснити, що він сам укріплював її майже весь день, проте Дерен уже поплив, і скаржитися не було кому.
У четвер Інар прокинувся пізніше за обох сусідів. Потягнувся, забувши притримати поранений бік, і біль відразу відібрав охоту рухатися. Він перечекав, повернувся обережніше. На сусідньому уступі лежав порожній кошик: той, хто завжди щось забував, сьогодні знову дотримався звички.
Мати Мари з’явилася, коли Інар пробував розібрати сплутане волосся пальцями. Вона зупинилася біля входу, даючи йому час помітити її. Колись заходила до нього так само, без певності, чи не завадить роботі, і ця знайома обережність зараз здалася недоречною. Інар підвівся на лікті, кивнув. Жінка підпливла ближче, але місця поруч не зайняла, доки він сам не посунув накидку.
Спершу розповіла про вчорашню зустріч. Мара прийшла до Соломії, Тейр напросився з нею, потім мало не пропустив половину гостювання через краба. Донька мала добрий вигляд, хоча руки знову потріскалися. Живе там само, працює, господиня допомагає. Інар знав, що йому повідомляють усе це перед чимось іншим. Він перестав перебирати волосся. Коли жінка сказала, що Мара чекає дітей, спочатку почув лише знайоме ім’я, а решта фрази ніби лишилася за ним, нерозібрана.
Він перепитав про останнє слово. Мати кивнула й, нахилившись трохи ближче, пояснила:
— Двох. Вона просила, щоб ти знав.
Отже, двох. Інар опустив очі на її руки, складені поверх накидки. Уявив Мару з дитиною, яку доведеться тримати над водою. Тоді згадалося, що в дітей буде батько, і він підсунув лікоть під себе, наче збирався кудись пливти. Від різкого руху знову заболіло.
Мати це помітила. Замовкла, перечекала разом із ним, а потім сказала, що Мара відповіді не просить. Хотіла, щоб він почув новину від когось близького. Інар кивнув. Йому було гірше від того, як старанно вона добирала слова, і він запитав, чи є Марі де жити з дітьми. Жінка відповіла, що донька ще говоритиме з господинею; вчора вони теж про це думали. Більше певного вона не знала.
Інар мало не запропонував прислати все, що лишилося вдома для обміну. Пригадав пакунок біля своїх речей, спитав себе, хто віднесе його на берег, і тут побачив, як Мара розв’язує сітку та розуміє, від кого вона. За нею доведеться послати ще когось — пояснювати, що нічого не треба навзаєм. Він потер долонею підборіддя. Мати чекала; Інар сказав тільки, що почув, і попросив поки не приходити з Марою до бухти. Сам дасть знати, коли зможе.
Жінка не стала запевняти, що ніхто й не збирався. Посиділа ще трохи, розповіла, що Тейр тепер вимагає власну голку для сітей, бо материнська надто велика. Інар відповів, що в нього була коротша; пошукає. Мати подякувала й попливла. На прощання торкнулася його плеча так швидко, що він не встиг вирішити, чи цього хотів.
До обіду повернувся сусід по кошик. Знав, що залишив його тут, однак уперто шукав з іншого боку й нарешті спитав Інара. Той показав. Сусід забрав кошик і поцікавився, чи можна лишити натомість зв’язку старих сітей: біля його місця все зайняте. Інар погодився, не слухаючи. Сусід підвісив зв’язку до виступу й поплив. Потім Інар довго сердився на себе, бо сіті закривали світло від входу, а віднести їх назад було важко.
Наступного дня Тейр застав його за цими сітями. Вони виявилися чисті, підготовлені до лагодження; біля прорваних вічок хтось нав’язав коротких світлих ниток, щоб знову не шукати пошкодження. Інар розстелив частину полотна на камені. Коротшої голки серед речей не було. Він пообіцяв попросити Дерена принести її з дому, а поки дав хлопцеві свою й показав, як менше намотати на неї нитки, щоб легше проходила крізь вічка.
Тейр сів поруч із поважністю людини, якій нарешті довірили справжню роботу. Вистачило його ненадовго. Затягнувши перші вузли, він узявся розповідати про зображення майбутніх дітей. Вони з матір’ю розглядали свою копію біля входу до житла, і Тейр запевняв, що бачив у одного око. Інар слухав, притримуючи край сітки. Хлопець тягнув нитку надто сильно, і довелося повернути його до пропущеного вічка; про око той уже забув.
У суботу Дерен приніс голку й нарешті повідомив, що полиця ціла. Інар подякував за голку й за полицю з такою докладністю, що вартовий глянув на нього підозріло. Потім вони вийшли за грот. До повороту Інар доплив сам, назад довелося триматися за Деренове плече. Течія там була слабка, але постійна; м’язи з одного боку втомлювалися швидше, тіло розвертало, й кожна спроба вирівнятися забирала ще трохи сил. Повернувшись, він попросив завтра вирушити раніше. Не хотів, щоб Орися застала його відразу після дороги.
У неділю море дозволило вийти. Дерен зранку піднявся до поверхні, перевірив бухточку: вода за хвилерізом була спокійна, до каменя можна було пристати. Повернувся з тим самим незворушним обличчям, з яким напередодні міг би повідомити про відкладену зустріч. Інар уже приготувався сперечатися й тепер розсердився на власну готовність. Рушили ближче до полудня. Інар узяв накидку, причепив ніж із коротшою рукояттю. Другий залишив у гроті. Речі з пакунка, які перебирав учора, теж поклав назад: нічого з них Орисі не було потрібно, а обіцяти знайти щось краще зараз означало б просити Дерена ще й про це.
Дорога забрала майже всі сили, що він устиг зібрати. На останньому відтинку Дерен підтримував його обома руками. Інар уже не питав, чи далеко. Дивився на світлу воду попереду, вибирав у ній камінь, до якого треба дістатися, а коли вони минали його — наступний. Біля входу до бухти заплющив очі й дав вартовому довести себе до уступу.
Відпочивав Інар уже на світлі. Хвіст лишався у воді, лікті лежали на теплому уступі; біль потроху вщухав, зате нили плечі. Над скелею кружляв птах. Зник, повернувся, сів так високо, що Інарові набридло задирати голову. Він розгладив волосся, намочивши долоню, і в ту саму мить почув весла.
Орися наближалася спиною до нього. На ній була світла сорочка, жилет, волосся вона зібрала високо, лишивши шию відкритою. Інар дивився, як при кожному русі під тканиною проступають лопатки. Коли човен розвернувся, підняв руку. Орися всміхнулася, щось сказала, але вітер відніс слова; він кивнув, ніби почув.
Виявилося, вона питала про мотузку. Дерен узяв її сам, допоміг поставити човен бортом до каменя й дочекався, поки Орися вибереться на уступ. Вона подала Інарові складену хустку під лікті. Він узяв, хоча зазвичай тканина там тільки збивалася, і поки розправляв її, Орися вже знімала жилет. Дерен сказав, що почекає за виступом біля входу. Перш ніж пірнути, зустрівся з Інаром очима; той кивнув. Вартовий зник, а Орися сіла поруч, поставила на камінь торбинку й одразу попросила його подивитися, чи не перечепила носову мотузку за гострий край. Минулого разу тут розкошлатила ціле пасмо, Марко потім знайшов.
Інар показав місце, де можна було пропустити мотузку нижче. Орися перелізла через його руку, поправила й повернулася. Він чекав, що зараз вона спитає про хвіст. Вона натомість витягла з торбинки загорнутий хліб, розламала й поскаржилася, що не встигла пообідати. Уранці прийшла замовниця забирати чохол, який мала забрати ще в п’ятницю. Довго шукала гроші, потім виявилося, що потрібна квитанція на інше прізвище, а зошит лежав у Марка, бо він записував у ньому номер якоїсь деталі. Орися розповідала це із задоволенням, знову проживаючи той час, коли нарешті зачинила за жінкою двері. Запропонувала половину хліба. Інар узяв маленький шматок із краю й з’їв, слухаючи, як вона лаяла брата за звичку писати на всьому, що потрапляє під руку.
Він теж розповів про сусіда, який повертається по забуті речі. Орися засміялася й поцікавилася, чи Інар уже щось лагодить. Він сказав про сітку. Дивно було переказувати їй власні дні: серед них знаходилися речі, про які він забув би до вечора. Згадав, як Тейр намагався витягти голку зубами, бо не хотів випускати нитку з пальців, і Орися призналася, що сама часто так робить, тільки голки в неї гостріші. Показала дрібну подряпину на підборідді. Інар нахилився подивитися; подряпина була майже непомітна, а він затримався надто близько.
Орися перестала жувати.
Він відвів очі першим. Притримав хустку, яка таки зібралася складкою під ліктем, і почув, як вона шарудить обгорткою, складаючи решту хліба. Тепер між ними лежала торбинка. Інарові захотілося прибрати її, але довелося б пояснити, навіщо. Він спитав, чи працює приймач. Орися сказала, що працює, тільки Марко весь час міняє станцію. Учора знову була та співачка, яка йому сподобалася. Назву пісні вона не запам’ятала, почала наспівувати, збилася й спробувала спочатку.
Інар упізнав мелодію. Хотів допомогти, та Орися вже махнула рукою: далі все одно не знає. Коли-небудь зловить її від початку й послухає, що оголосять. Потім глянула на сонце, взялася за край жилета. Інар повернув голову до виходу з бухти. Дерена не було видно, ніхто не кликав, але в її рухах уже з’явився поспіх, знайомий із понеділка. Він притримав жилет на камені й пояснив, що відпочив перед її приїздом. Може ще побути.
Орися відпустила край. Помовчала, прибрала торбинку собі за спину. Інар підсунувся ближче, спираючись на здоровий бік, і поклав руку поряд із її коліном. Хотів торкнутися, не наважувався. Вона взяла його за зап’ясток, перевернула долоню догори й провела пальцем по загрубілій шкірі. Він дивився на цей рух, доки Орися не нахилилася до нього.
У неї на губах була сіль. Інар заплющив очі, відчув її пальці біля вуха; незручно повернуте плече смикнуло, і він мимоволі відсторонився. Орися теж відхилилася, але він устиг узяти її за руку. Попросив не рухатись, трохи посунув лікоть, знайшов під водою опору для хвоста. Вона чекала, сидячи зовсім тихо. Тепер нахилився він.
