Спочатку:
На сторінку книги
За старий чохол Орися взяла замало. Це з’ясувалося ще вранці, коли вона розпорола край і побачила, що латати доведеться не тільки розрив: нитка в сусідньому шві розлазилася від нігтя. Власник човна, звісно, хотів забрати все до вечора. Він показав їй дірку двома пальцями, ніби від того вона ставала меншою, а решту полотна залишив згорнутою.
Тепер чохол займав майже всю підлогу. Орися сиділа посеред нього в самих шкарпетках, щоб не натоптати, й щоразу, коли треба було дістатися до столу, забувала, де поклала капці. Шкіряний ремінець наперстка натер руку. Вона послабила пряжку, вперла тупий кінець голки в металеву пластинку на долоні й проштовхнула її крізь підігнутий край.
Знизу озвався Інар. Орися не розібрала слів за шелестом полотна й підняла голову.
Йому впав у воду кухоль. Вона попросила не лізти за ним, закріпила голку в обрізку тканини й пішла до люка. На третій сходинці згадала про капці, але повертатися не стала. Учора Інар так само намагався дістати ложку; потім довелося довго чекати, поки він зможе знову лягти на здоровий бік.
Під майстернею було прохолодно. Крізь щілини настилу проходило світло, й на темній воді ворушилися вузькі золотаві смужки. Орися побачила кухоль на дні, поруч із каменем, яким колись притискали мотузку. Дістала його сачком, сполоснула й поставила на уступ ближче до Інарової руки.
Він подякував. Людську мову знав, хоча іноді просив повторити слово; Орися за ці дні навчилася не говорити до нього зі сходів, відвернувшись. Вона перевірила, чи вистачає води над пораненим боком. Інар лежав у заглибині за кам’яним виступом, головою до проходу, що вів у бухту. За її спиною був вільний вихід, і йому потрібно було його бачити.
У першу ніч він весь час намагався туди повернутися. Орися тоді ще не знала його імені й лаяла, як лаяла б будь-кого, кого щойно витягла з-під хвиль, а він знову лізе туди, звідки його принесли. Марко хотів закласти прохід дошкою. Від самого стуку Інар так сіпнувся, що на мокрому полотні під ним проступила кров. Дошку прибрали; він заспокоївся лише тоді, коли брат виніс її нагору.
Відтоді нічого поперек проходу не ставили. Орися звільнила й нижній уступ, перенісши старі поплавці та відро з відламаною ручкою до протилежної стіни. Усе це тепер заважало їй ходити, зате Інар більше не намагався вибратися вночі.
Він спитав, чи повернувся Марко. Орися відповіла, що ще ні, й поглянула на порожню баночку: брат пішов по наступну майже дві години тому. До тітки було далеко, але не настільки. Міг зустріти знайомих біля пристані або знову зайти дивитися, як розбирають чужий мотор.
Інар посунув кухоль від краю. Орися помітила, що він затис його між каменем і власною долонею, аби більше не впав. Хотіла сказати, що сачок усе одно поруч, та він уже заплющив очі.
Нагорі вона відчинила вікно й сіла до чохла з іншого боку. Треба було встигнути хоча б довгий шов, поки не повернувся брат. На стільці лежала її синя сукня — третій тиждень із приметаним подолом. Чуже полотно весь час випереджало власне: за нього платили. Орися перекинула сукню через спинку, звільняючи місце для готової частини чохла, і потягнулася по ножиці.
Коли їй було шістнадцять, вона думала, що шитиме одяг. У майстерні біля порту їй дали розпорювати старі чохли й мити брудні застібки; до машинки допустили значно пізніше. Виявилося, їй подобається, коли велика, незручна річ нарешті сідає на своє місце без перекосу. Не подобалися люди, які привозили мокре полотно, називали його майже сухим і чекали, що заберуть до обіду. Власник нинішнього чохла належав саме до таких, а вона чомусь щоразу погоджувалася.
У двері влетів Марко. Орися встигла простягнути руку перед його черевиком, перш ніж він ступив на полотно. Брат перестрибнув через край, ухопився за одвірок і почав говорити, ще не віддихавшись. Біг він від самого повороту; слова про тітку, дівчину й припинені пошуки довелося витягати з нього по одному.
Орися насамперед запитала про ліки.
Марко глянув на свою порожню руку. Потім на другу. Вона чекала, поки він сам зрозуміє, чого бракує, й нарешті зняла наперсток: працювати їй уже не дадуть.
Він забув кошик. Заплатив, усе забрав зі столу, а тоді дівчина, яка тепер допомагала тітці, попросила передати, що пораненого більше не шукають. Того, який зник після обвалу. Орися знала про пошуки — тітка дзвонила їй у четвер. Вона тоді пообіцяла пройти берег, а ввечері сказала, що нікого не знайшла.
Марко змусив її глянути на себе. Він хотів знати, чому вона не розповіла йому про дзвінок. Вони ж могли одразу запитати в тітки, кого шукають. Він усі ці дні носив баночки через пів міста, чув її бурчання й вигадував, нащо сестрі стільки мазі.
Орися відвела з коліна важкий згорток. Інар був у них уже тоді, коли дзвонила Соломія. Вони знайшли його на світанку, в маленькій бухті за скелями: він чіплявся за край човнового спуску, але не міг утриматися, коли відходила хвиля. Спершу вона бачила тільки голову й руку. Коли під водою ворухнувся хвіст, Марко випустив кінець мотузки. Вона досі пам’ятала, як сердито накричала на нього за це, хоч у самої ноги так ослабли, що довелося сісти на мокрий бетон.
До майстерні добиралися водою вздовж скель. Удвох вони тягли старе човнове покривало, на якому підтримували його тіло; Інар допомагав здоровою рукою, зупиняв їх біля виступів і часом зовсім переставав відповідати. Уже тут, під настилом, попросив не кликати людей. Орися поклялася, аби він дозволив їм наблизитися до рани.
Тітці вона могла сказати більше. Тепер, перед Марком, її звичні пояснення здавалися непевними, але зранку все було просто: Інарові потрібні ліки, їх можна купити без розмов, а потім він сам вирішить, кого покликати. Ще трохи одужає й вирішить. Вона повторювала це собі вже майже два тижні.
Брат стояв біля дверей. Нарешті Орися підвелася, згорнула чохол так, щоб звільнити прохід, і попросила розповісти все Інарові. Марко пішов до люка першим.
Інар почув їх і спробував підвестися. Орися показала братові, де можна сісти, сама лишилася на сходинці. Унизу було тісно втрьох; коли Марко сперся ліктем на уступ, його рукав опинився у воді. Він не помітив і повторив історію від початку, тепер без поспіху. Інар слухав, повернувши обличчя до нього, і лише раз перебив: попросив назвати дівчину.
Марко не запитав її імені сьогодні, але вчора тітка звала її Марою. Він додав, що вона складає коробки й погано читає. Орися чекала від Інара наступного запитання, та він відвернувся до проходу. На голому плечі лишилися світлі крупинки, що впали з каменю. Вона хотіла змахнути їх і стрималася.
За ці дні він навчився спати при стукоті машинки. Першого разу попросив вимкнути її, другого довго дивився на стелю, ніби визначав, де саме ходить голка, а вчора Орися спустилася й застала його із заплющеними очима. Вона зраділа тоді: нарешті йому тут спокійно. Тепер згадала свій дзвінок до тітки й уявила, що весь цей час хтось іще ходив уздовж води, вдивляючись у каміння.
Марко почав було пояснювати, що можна послати звістку через Соломію. Інар спинив його рухом руки. Запитав про Руту.
Орися знала її — тітчина знайома, яка приходила по замовлення й іноді привозила щось своє. Соломія мала її номер. Почувши це, Інар попросив покликати саме її. Він не сказав, ким вона йому доводиться, і Орися не стала розпитувати: вперше за ці дні він назвав людину, якій дозволяв сюди прийти.
З Марою було інакше. Він повернувся до Орисі й довго дивився, поки вона не зрозуміла, що наступне прохання — до неї. Вимовив тихо, але виразно:
— Тільки Мару не приводь.
Орися спершу кивнула. Це було легко пообіцяти — вона й не знала дівчини. А от решту довелося уточнити. Чи Рута має сказати їй, що він живий? Інар провів рукою по мокрому каменю, шукаючи опору. Він хотів спочатку поговорити з Рутою сам.
Марко підвівся так різко, що стукнувся головою об поперечну балку. Вилаявся, притиснув долоню до потилиці й уже зі сходинки спитав, чи йому ще раз іти по забутий кошик. Орися відповіла, що піде сама. Нехай він дочекається господаря човна, віддасть готове, якщо вона встигне закінчити, і не погоджується ні на які нові латки за ті самі гроші.
Брат затримався, ніби хотів заперечити, та врешті поліз нагору. Вони почули, як він посунув стілець. Потім щось металеве впало на підлогу, й Орися заплющила очі: поставила ж банку з голками на край.
Орися пояснила, що спершу мусить дошити чохол. До вечора замовник забере його, і тоді вона зможе заплатити тітці за наступні баночки. Сьогоднішні вже оплачені; це вона додала, побачивши, як він глянув туди, де стояла порожня посудина.
Інар глянув на мотузки, що висіли під сходами. Два кінці звисали майже до води; решта збилася в пучок, який Орися збиралася розібрати ще до шторму. Вона знімала їх зі старих чохлів, залишаючи придатні частини для нових замовлень. Тепер він попросив дати йому цей пучок.
Вона зняла мотузки з гака. Зверху лежав шнур із пласким вузлом, стягнутим так, що Орися вже думала просто відрізати кінець. Інар поклав його перед собою, змочив пальці й почав розбирати переплетення. Працював повільно, притримуючи шнур зап’ястям, коли треба було перехопити. На Орисине запитання, чи не боляче йому так лежати, не відповів. За хвилину звільнив короткий кінець і показав їй.
Орися залишила поруч порожній ящик для змотаного. Сказала, які шматки їй потрібні, а які можна викидати; він відразу поклав убік один, що протерся майже наскрізь. Вона сама все збиралася використати його хоч на щось.
Коли Орися піднялася до майстерні, Марко стояв навколішки, шукаючи останню голку в щілині між дошками. Вона подала йому магніт із полиці й повернулася до чохла. Довгий шов пішов швидше: полотно вже лежало як слід, і не треба було щоразу поправляти нижній шар. За вікном проїхав знайомий фургон. Господар чохла, мабуть, завернув на пристань, перш ніж прийти до неї; на кілька зайвих хвилин вона ще могла розраховувати.
Марко знайшов голку й заходився підмітати. Орися не бачила, куди він дивиться, поки нарешті не спитав, чи вона теж погодилася б чекати, якби у воді зник він. Вона потягнула нитку надто сильно, стягнувши край, і мусила розпустити останній стібок.
Братові вона відповіла не відразу. Йти до тітки збиралася сьогодні, це вже вирішено. А якщо там буде Мара, нехай сама Орися й пояснює їй, чому прийшла. Марко вислухав, сперся на ручку віника й сказав, що дівчина навіть не плакала, коли говорила про загиблого.
Орися не знала, що йому відповісти. Вона завершила шов, обрізала нитку й розгорнула чохол для перевірки. Біля застібки лишилася маленька ділянка, де тканина тягнула навскіс. Ще вранці вона збиралася її виправити, хоча домовлялися тільки про розрив. Тепер провела долонею по перекосу й почала складати полотно. Якщо власник захоче переробити й це, прийде іншого дня.
Гроші він передав через Марка. Орися чула їхню розмову знизу, куди спустилася перед виходом. Інар устиг змотати два короткі шнури й відклав довший, розтягнувши його на уступі. Побачивши, що вона перевзулася, знову запитав про Руту.
Орися присіла біля нього. Тітці доведеться сказати, кого та має покликати й куди; без цього Орися звідти не піде. Вона побачила, як він перестав перебирати шнур, і додала:
— Сьогодні я скажу, що ти живий.
Він довго не відповідав. Орися чекала, відчуваючи під коліном мокрий край дошки. Нарешті Інар погодився, щоб знала Соломія. Про Мару нехай спершу поговорить із Рутою. Орися підвелася: більше обіцяти вона не стала.
На столі нагорі лежали гроші за чохол. Вона забрала їх, склала до сумки порожні баночки й доручила братові розігріти вечерю. Марко хотів щось додати про дівчину, але Орися вже шукала ключі. Вони знайшлися під її синьою сукнею. Нитка, якою був приметаний поділ, зачепилася за зубець; Орися обережно звільнила її й повісила сукню до шафи, поки й на неї чогось не поклали.
