Спочатку:
На сторінку книги
Наступного тижня, у середу, Рута підклала під обкладинку складений рушник. Книжка розкривалася не до кінця; якщо притиснути її до столу, біля корінця тріщав клей. Вона вже втратила через власне нетерпіння край однієї сторінки й тепер мусила притримувати уривок пальцем, щоб дочитати речення. Потрібні слова якраз лишилися на ньому. Решта аркуша була майже порожня.
Зранку вона збиралася перебрати нижню полицю, повернути все на місця й нарешті прибрати зі столу. За останні два тижні тут накопичилися зошити, окремі записи, пакунки, на яких рукою давно померлої жінки було позначено зовсім не те, що лежало всередині. Рута знала про цю звичку. Колись сердилася, що мусить розгортати все підряд; тепер зловила себе на тому, що сама кілька років тримає старі листи в коробці від голок. Голки лежали в чашці. З чашки вона іноді пила, попередньо витрусивши їх у долоню.
У верхній сухій кімнаті пахло папером і остиглою їжею. До печери звідси можна було спуститися внутрішніми сходами. Рута давно навчилася тримати книжки подалі від нижнього входу, але одного разу протік дах, і кілька томів висохли хвилями. Сусід допоміг перекрити пошкоджене місце. Книжок не врятував: обіцяв затиснути їх між двома дошками, однак вона не дала. Частину сторінок досі не могла роз’єднати, не надриваючи.
Цей том лишився від її вчительки. До Мариного прохання Рута роками не відкривала його: там було надто багато чужих випадків, записаних без початку й кінця. Хтось видужав, хтось поїхав, за кимось послали вдруге — за ким саме, знали всі, крім тієї, кому згодом дістався зошит. Вона читала його замолоду, коли хотіла вміти все. Після перших власних невдач відклала й частіше користувалася короткими записами, зробленими для себе.
Тепер шукала опис зміни між двома живими тілами. Пам’ятала малюнок: дві постаті збоку, одна над другою, а між ними слова, затерті біля згину. Кілька днів уперто перегортала інший зошит, бо була певна, що обкладинка мала бути червоною. Знайшла, коли облишила пошуки й почала звільняти місце. Червоним був лише тканинний кутик, пришитий до палітурки.
На першому малюнку людина брала морську подобу. На другому той, хто її віддавав, уже лежав на сухому уступі з двома ногами. Рута підсунула лампу. Верхній запис стосувався людини, народженої на суші. Для Мари цього було замало. Відьма читала далі, притримуючи відірваний край. Нижче тим самим почерком було описано ще один випадок; там згадували попередню зміну тіла. Вона повільно прибрала палець, щоб побачити останнє слово.
Повернення власної подоби не описували й тут. Після звичайного переходу вона вже не існувала окремо, не чекала десь, поки за нею прийдуть. Застібка, яку Мара принесла колись у печеру, допомогла втримати її саму під час зміни; зберегти колишнє тіло не могла. Рута пояснювала це багатьом. Знала, в якому місці перестають слухати, коли саме очі переходять на одяг, приготований на березі. Інар принаймні вислухав про шкіру. Хоча й він потім питав про гроші так, ніби ціни були найгіршим із почутого.
У записі йшлося про інше: подобу можна було передати, поки той, кому вона належала, ще мав її. Обидві зміни мусили відбутися разом. Відкласти щось на потім, залишити морське тіло про запас не вийшло б. Рута звірила позначки з іншою сторінкою, повернулася, перечитала місце, де обірвалося речення. Внизу стояла дата повторного відвідування. Обоє були живі. Про шкіру того, хто лишився на суші, було кілька рядків, надто знайомих, щоб зрадіти відсутності нових ускладнень. Пізніших записів вона не знайшла.
Рута відсунула книжку. Їй хотілося негайно повідомити Марі, що дещо знайшлося. Уявила її обличчя, як вона схопиться за край столу, почне перепитувати, не дочекавшись пояснення. Потім доведеться сказати про Інара. І все, що відьма збиралася додати після його імені, Мара вже почує інакше.
Рута розсердилася, підвелася й понесла тарілку до миски з водою. Їжа засохла; відмочувати треба було раніше. Вона поставила тарілку на дно й пішла шукати чисту сорочку. Першим мав дізнатися Інар. Він іще не дав згоди навіть на власне перетворення, а вона вже встигла розпорядитися всім, що могла з нього одержати. На столі біля зошитів лежала його чашка з мушлі, яку передала Орися. Інар знайшов її вдома того дня, коли говорили втрьох, і просив поки тільки подивитися, чи підійде. Рута взяла чашку із собою.
До поселення дісталася пополудні. Довелося обійти відмілину: біля самого проходу човен тягнув важку снасть, і вона перечекала, поки той відійде. У гроті Інара не було. Місце, де він лежав, зайняли двома кошиками. Рута спитала сусіда, і той показав у бік Інарового дому. Рута попливла туди, намагаючись згадати, з якого боку тепер можна підійти: східний прохід усе ще був закритий.
Інар відчинив не відразу. Рута чула, як усередині щось шкребнуло по каменю. Потім він відсунув завісу й сердито оглянувся назад: кошик зачепився за шнур, довелося посунути. Запросив її, взявся звільняти місце. Вона помітила, що тепер він довше обходиться без опори, проте, нахиляючись, усе ще береже бік.
Удома він ночував уже кілька днів. На полиці стояв посуд, уздовж стіни були складені згорнуті сіті. Інар показав, де можна влаштуватися, тоді забрав звідти короткий ніж. Рута дістала чашку. Він одразу переставив кошик, прийняв її обома руками й спитав, чи не годиться. Вона пояснила, що годиться. Принесла назад, бо річ поки належить йому. Інар затримав на ній погляд, потім поставив чашку на полицю, отвором униз.
Рута почала з Мари. Та просила пошукати спосіб повернутися в море, якщо діти не зможуть жити на суші. Інар знав про двійню; відьма нагадала це й замовкла, даючи йому відповісти. Він знову взявся за кошик. Цього разу не було потреби нічого переставляти, але вона не квапила. Інар притиснув до плетива стирчачий прутик, спробував просунути його між іншими, покинув. Запитав, чи Мара знає, що Рута прийшла сюди.
Не знала. Рута давно взялася за її прохання, коли Інар іще не говорив про перетворення. Поки могла сказати Марі лише, що шукає. Тепер дещо знайшла, проте спершу має поговорити з ним. Вона розповіла про записи, пояснила різницю між поверненням утраченої подоби й передачею тієї, яка ще існує. Інар слухав, тримаючи кошик перед собою. Коли відьма назвала його другим учасником, він відпустив край.
— Ти зможеш стати людиною, а свою морську подобу віддати їй. Якщо вирішиш, що хочеш цього.
Рута почула, як упевнено це прозвучало, й одразу уточнила: сама такого ще не робила. Запис дав їй напрямок роботи; тепер треба перевірити все, чого там бракує. Вона не почне, доки не знатиме, як провести обидві зміни. Для Інара наслідки лишатимуться тими, про які вже говорили. Повернення вона йому не обіцяла. Він ворухнув хвостом, відсунувся від стіни й опинився до неї боком. Обличчя стало гірше видно.
Відьма чекала запитань. Інар мовчав так довго, що вона почала пригадувати власні слова, шукати, де могла сказати простіше. Потім він спитав про Орисю: чи та вже чула. Рута заперечила. Він попросив іще не розповідати. На мить їй здалося, що розмова на цьому скінчилася, але Інар повернувся й запитав, коли Мара хотіла б піти в море. Рута не знала. Дітей ще треба було виносити, самій Марі — погодитися на спосіб, про який вона не чула. До того ж ніхто досі не знав, якими діти народяться. Відьма не збиралася випереджати ці рішення.
Інар зняв із полиці чашку. Провів пальцем по щербині, поставив назад, цього разу на дно. Рута дивилася на його руки й раптом відчула втому від власного голосу. Вона прийшла з доброю звісткою, так думала дорогою. Тепер перед нею сидів чоловік, якому вона щойно запропонувала чекати Мариного рішення.
Він заговорив про кімнату в майстерні. Орися сказала братові, як обіцяла, й передала Інарові, що Марко хоче зустрітися з ним і поговорити сам. Про що, Інар іще не знав. Рута слухала, не розуміючи, навіщо він це розповідає саме тепер. Інар згадав роботу, якої майже не вмів, гроші, яких у нього було мало. Сказав, що й без Мари міг би ще довго збиратися на берег; чекати, коли вона захоче його хвоста, йому все ж не подобалося.
Відьма попросила не приймати рішення сьогодні. Інар відповів різко: він і не приймає. Хоче знати, чи зможе піти на сушу, якщо Мара відмовиться. Рута підтвердила. Звичайну зміну вона зробить окремо, коли дозволятиме його стан. Тоді морську подобу вже не вдасться передати. Вона не хотіла приховувати цю частину, щоб розмова скінчилася легше.
Інар слухав, опустивши голову. Потім сказав, що поговорить з Орисею в неділю. Сам. Нехай Рута поки не каже Марі, що знайшла його для цієї справи. Відьма вже відкрила рот заперечити, що не шукала нікого: він прийшов до неї з власним бажанням. І вчасно змовчала. Інар підвів очі.
— Я не хочу, щоб вона мене просила.
Рута погодилася зачекати. Вона могла сповістити тільки, що досліджує можливість передачі, без його імені, але й цього Інар поки не хотів. Занадто легко було здогадатися. Відьма пообіцяла не повідомляти про знахідку до їхньої наступної розмови. Решту роботи це не зупиняло: в записах лишалися прогалини, які треба було перевірити незалежно від його відповіді.
Вона потяглася по сумку. Інар затримав її запитанням про людей із книжки. Хотів знати, що з ними сталося далі. Рута розповіла все, що прочитала: зміна відбулася, обидва пережили її, того, хто став людиною, згодом оглядали через шкіру. На пізніші роки відомостей поки не знайшла. Інар уточнив, чи їх не було взагалі, чи вона ще не все переглянула. Рута відповіла, що не все. Він кивнув і більше нічого не питав.
Назад вона пішла іншим проходом. Дерен повертався зі зміни й зупинив її, хотів знати, чи заходила до Інара. Рута сказала, що заходила. Вартовий почекав продовження. Вона запитала, чи він теж прямує до нього, і Дерен відповів, що по ніж: Інар обіцяв позичити довший, треба було зрізати старі зав’язки на кріпленнях. Відьма показала, як щойно обійшла закритий прохід. Дерен знав коротшу дорогу, пояснив їй і поплив за ножем.
У верхню кімнату вона повернулася, коли надворі стемніло. У мисці відмокла тарілка, на столі лежав розгорнутий том. Рута спершу вимила посуд, зігріла їжу, тоді підсунула до себе коробку з листами. Вибрала ті, що були написані після дати в записі. Читати почала за вечерею, тримаючи аркуші подалі від миски. Деякі складені листи виявилися порожніми обгортками; їх вона відклала окремо, щоб не перебирати вдруге.
