Спочатку:
На сторінку книги
Синю сукню Орися вдягла ще до сніданку й до дев’ятої вже встигла зачепити подолом ніжку стільця. Присіла перевірити шов. На сам шов пішло менше часу, ніж за останній місяць на перекладання сукні з місця на місце. Марко жував біля вікна, тримаючи над тарілкою край хліба, з якого стікав жовток. Сказав, що внизу вона замерзне. Орися відповіла, що візьме шаль.
Він не спитав, для кого вдяглася. Учора сам говорив із Дереном, який приплив попередити: Інар хотів у четвер навідатися до майстерні. Якщо вистачить сил і дозволить море. У неділю, прощаючись, вони з Інаром не змогли домовитися про наступний раз — Дерен уже чекав, Інар стомився, а вона тільки вдома зрозуміла, що могла хоча б запитати. Тепер цілий ранок їй хотілося вийти й подивитися, яка вода за поворотом. З вікна було видно спокійні човни, проте там, де належало плисти їм, берег прикривав море від очей.
Роботи вистачало. На столі лежала бічна частина тенту з пожовклим прозорим вікном. Господар катера приніс її минулого тижня, торгувався, забрав додому й учора повернувся, вже погоджуючись із ціною. Марко взяв ножиці, щоб вирізати стару вставку, але Орися зупинила його. Вона ще тримала форму полотна. Спершу треба було закріпити нову, прошити, а вже тоді прибирати стару; інакше тканину легко перекосити. Брат поклав ножиці й пішов по чисте простирадло для столу. Новий прозорий шматок коштував достатньо, щоб не подряпати його ще до початку роботи.
Унизу гукнули, коли Орися наклеювала вздовж краю вузьку стрічку для фіксації. Вона притиснула її пальцем до самого кінця. Вийшло криво; довелося відліпити й покласти знову. Марко вже був біля люка, а вона досі стояла над столом, слухаючи два голоси під підлогою.
Інар сидів на колишньому уступі. Дерен підтримував його під лікоть, поки він улаштовував поранений бік. Вода стікала з волосся на плечі; Інар дихав важко й дивився на сходи. Орися мало не побігла по рушник, хоча принесла сюди два ще перед сніданком. Один лежав біля її ноги. Вона подала його, спустилася нижче й почекала, поки вартовий відступить.
Інар усміхнувся їй. Спитав, чи сама пошила сукню. Орися провела долонею по стегну, пригладжуючи тканину. Сама. Він сказав, що гарна, і вона відразу почала пояснювати, як довго не могла закінчити, хоча йому, мабуть, зовсім не треба було це знати.
Дерен попросив кухоль. Марко взяв із полиці той, надщерблений, наповнив питною водою з глечика й передав Інарові. Усе робив швидко, звично, як у ті дні, коли Інар ще не міг сам дотягнутися до полиці. Вона забрала в Марка глечик. Попросила лишити, сама наллє ще, якщо треба.
Вартовий повернеться надвечір. Йому потрібно було побувати далі вздовж берега; на зворотній дорозі забере Інара. Орися насамперед подумала, чи не надто пізно вони дістануться додому, й тільки потім почула, скільки часу матимуть удвох. До вечора. Вона поставила глечик, звільнивши місце для невеликого згортка, який Дерен дістав із сітки. Дерен узявся розв’язувати мокрий вузол. Інар забрав згорток. Сказав, що далі сам.
Марко провів вартового поглядом до виходу, доки той не зник під водою, тоді поліз нагору. На сходах затримався: тент треба буде повернути іншою стороною, сам він не впорається. Орися пообіцяла прийти. Чула, як брат пересуває щось над головою, а Інар тим часом розгорнув полотно.
Усередині виявився гребінь. Темний, із широкими зубцями, один коротший за решту. Орися взяла його в руку, відчувши потертість посередині, де багато разів лежав чийсь палець. Інар пояснив, що це його, з дому. Дерен приніс учора на його прохання. Можна залишити тут? У поселенні він має другий, а цей завжди забуває взяти, коли виходить.
Орися поклала гребінь на полицю. Посунула трохи далі, щоб не впав у воду. Їй подобалося, що тепер тут буде його річ, і хотілося сказати про це якось легко. Проте згадалося, як минулого разу вона складала його речі перед від’їздом, усе перевіряла, аби нічого не забув. Тоді жодного гребеня не було; волосся розбирали пальцями. Вона повернулася й спитала, чи не тягне бік після дороги.
Інар відповів, що тягне. Подивився на рушники, на чашку біля ліктя й додав, що йому вже зручно. Орися стояла перед ним, не знаючи, куди подіти руки. У неділю не було цих сходів, полиці, сачка; вона просто нахилилася. Тут могла в будь-яку мить прикласти долоню до його чола й потім сказати, що перевіряла, чи немає жару. Від цієї думки стало смішно й соромно водночас.
Вона сіла на нижчу сходинку. Води звідси було не дістати ногами, зате Інар міг торкнутися її коліна. Він так і зробив, провів пальцями по новому подолу. Спитав, куди вона в ній ходить. Орися відповіла, що їздила до подруги, й поклала руку поверх його руки. Пальці в нього потеплішали. За стіною озвався мотор, нагорі впала котушка й покотилася, вистукуючи по дошках, а він усе гладив тканину великим пальцем.
Орися нахилилася першою. Інар трохи підняв голову їй назустріч, і вона встигла подумати, що тепер не знає, куди покласти другу руку, щоб не заболіло. Поклала йому на потилицю. Волосся було ще мокре, прохолодне, біля вуха вибилося коротше пасмо. Цього разу їм не довелося одразу розсуватися. Він обійняв її вільною рукою, притягнув ближче; на тканині під її коліном повільно розпливалася мокра пляма.
Марко покликав її вдруге. Першого разу Орися справді не почула. Випросталася, поправила сукню, сіла трохи далі; Інар прибрав руку. Треба було нагору, до тенту. Вона пояснила, що допоможе братові й повернеться, а він поки відпочине. На слові про відпочинок Інар змінився в обличчі. Сказав, що приплив не відпочивати. Орися відповіла надто швидко: вона знає, але замовник забере тент сьогодні. Він же сам бачить, що тут майстерня.
Замовкнувши, почула себе. Усе ще могла сісти поряд, та Марко чекав, і сперечатися про те, на що ніхто з них не сердився ще хвилину тому, було ніколи. Пішла нагору. На останній сходинці притримала поділ обома руками, розсердившись і на нього: могла ж удягти штани.
Тент лежав посеред столу, готовий до роботи. Брат устиг закріпити нову вставку, лишивши їй тільки перевірити краї. Орися почала стягувати полотно до машинки й зупинилася. Попросила Марка допомогти: одному доведеться тримати важку частину, поки другий шиє. Він підставив стілець. Деякий час чулися тільки машинка та його короткі зауваження, коли тканина сповзала. Орися пройшла два протилежні краї, змінила положення полотна. Крізь обидві вставки простирадло здавалося жовтим. Вона прострочила решту, витягла все з-під голки й нарешті взяла ножиці. Марко допоміг перевернути тент. Старе вікно вирізали обережно, відокремлюючи його від нового пальцями. Потім підняли полотно проти світла: складок не було.
Марко хотів піти після обіду. Товариш розбирав мотор і обіцяв дати йому стару деталь, якщо та виявиться придатною. Орися знала цього товариша: придатне він залишав собі. Проте цього разу охоче погодилася відпустити брата. Той одразу насторожився. Перепитав, чи справді можна йти, і вона роздратовано підтвердила. Нехай тільки допоможе переставити лавку, перш ніж піде.
Лавку тримали біля дверей для замовників. Вузька, без спинки, зате Орися могла просидіти на ній довше, ніж на холодному камені. Унизу збоку від сходів лишалося сухе місце біля самого уступу. Вони знесли її, піднімаючи один кінець, щоб не зачепити балку, і Інар притримав ніжку, коли Марко передавав йому вагу. Орися відкрила рота й не сказала нічого. Він поставив лавку, відсунув від краю, подивився, чи вистачає їй місця для ніг.
Марко повернувся по свої речі. Інар лишився біля лавки; рушник із плеча зісковзнув у воду, він виловив його сам. Орися стягла черевики, поставила на сходинку. Сіла, перевірила, чи не хитається. Над головою брат нарешті зачинив двері.
Вона сказала, що хотіла побути з ним ще від ранку. Він відповів, що розуміє про роботу. Орися вже змогла придивитися до нього: волосся підсохло нерівними пасмами, на щоці біліла засохла сіль. Вона провела там пальцем. Інар перехопив її руку, поцілував у долоню й притулився до неї щокою. Посиділи так, поки Орися не зізналася, що їй трохи вивертає зап’ясток.
По обід вона пішла вже без поспіху. Принесла вчорашню картоплю, огірки, ложку й виделку; Інар вибрав ложку. Орися поставила миску на складений рушник між ними й спершу їла мовчки, зголоднівши за роботою. Потім почала розповідати, як вони щойно міняли вікно. Їй подобалося це останнє піднімання проти світла, коли вже видно, чи вдалося. Інар слухав, намагаючись розламати ложкою твердий шматок. Орися хотіла забрати й розрізати, але він упорався раніше. Спитав, чи можна подивитися на готове.
Вона принесла частину тенту, покликала його ближче до сходів, розгорнула. Тут було замало місця, полотно зачепило поручень, і Орися ледь утримала його над водою. Інар узяв нижній край. Крізь нову вставку було видно його руку. Вона показала шов, пояснила, де тканина намагалася піти навскіс; він помітив маленьку складку біля застібки, яка лишилася ще від попередньої роботи. Орися сказала, що це чуже, й одразу засміялася з того, як ображено вийшло.
Інар посміхався теж. Запропонував наступного разу прийняти замовника замість неї. Орися охоче уявила чоловіка в жовтій куртці, якому з води пояснюють ціну ремонту. Почала додавати подробиці, та Інар уже дивився нагору, туди, де крізь відкритий люк було видно край столу. Він міг дістатися сюди тільки з Дереном; увечері знову чекатиме, доки той повернеться. Орися перестала сміятися. Інар опустив полотно й сказав, усе ще не дивлячись на неї:
— Я хотів би хоч раз сам до тебе прийти.
Вона відповіла, що він іще одужує. За тиждень-другий дорога, може, буде легшою. Він погодився так швидко, що Орися відчула: знову відповіла про хворобу. Проте він уже подавав їй тканину, і треба було забирати, щоб не впустити у воду.
Решту дня вона потім згадувала уривками. Довелося збігати нагору до замовника, розгорнути тент просто у дверях і чекати, поки той задоволено, хоча й не надто охоче визнаючи це, розглядатиме нове вікно. Коли повернулася, Інар спав, прихилившись до складеної накидки. Орися вкрила коліна шаллю й сіла на лавку. Досі весь час щось робила, а тепер у тиші не знала, чи можна покласти голову йому на плече. Поки вибирала зручне місце, він прокинувся, посунувся, звільняючи їй край уступу. Потім довго сиділи поруч. Змерзла вона раніше, ніж прийшов Дерен.
Перед відплиттям Інар попросив передати Руті, що хотів би поговорити з нею. Орися відразу спитала про рану. Він заперечив: не про неї. Дерен саме підбирав сітку, й розпитувати при ньому вона не стала. Домовилися, що Орися зв’яжеться з Рутою через тітку. Наступної неділі знову приїде до бухти, якщо буде тиха вода; цю домовленість вона вже не залишила на потім.
Увечері Соломія довго не брала слухавки. Орися стояла біля столу, притримуючи плечем телефон, і витягала з рукава коротку нитку. Коли тітка нарешті відповіла, Орися спершу розповіла про вдало закінчене замовлення. Потім про Інарове прохання. Соломія пообіцяла зателефонувати Руті й запитала, чи добре він почувається. Орися сказала, що так. Додала, що спочатку варто подзвонити їй самій: вона знатиме, коли передати відповідь. Хотілося ще трохи поговорити, проте тітка поспішала, і Орися відпустила її, так і не розповівши, що Інар припливав сьогодні до неї.
