Спочатку:
На сторінку книги
Інар устиг стягнути полотно так, що воно взялося дрібними складками. Розправляв його на сухому камені біля себе, гладив великим пальцем уздовж шва, проте край залишався коротшим за середину. Орися сиділа поруч на камені й не втручалася. Тільки коли він узявся витягувати останній стібок, показала, звідки починається стягнуте місце. Треба було розпустити майже все.
Він знав, як тримати голку. Цього ранку встиг нагадати їй про це двічі, перш ніж зрозумів, що її голка поводиться інакше. Крізь подвійний підгин вона йшла туго; ледь помітна нерівність, яку в сітці забрав би наступний вузол, тут збирала тканину. На Орисиних руках шов лежав рівно. Вона зробила всього кілька стібків для показу й віддала йому клапоть, а тепер ті кілька, короткі, майже втоплені в полотні, хотілося висмикнути разом зі своїми.
Клапті були від старого чохла, який уже не лагодили. Орися витрусила їх із сумки, коли Дерен допоміг Інарові вибратися на уступ. Вартовий затримався подивитися. Він упізнав шкіряний ремінець із металевою вставкою, що лежав серед ниток, і почав пригадувати, в кого бачив такий на руці. Інар знав це пристосування теж, але під Орисиним поглядом довго не міг просунути великий палець у потрібну петлю. Ремінець був тісний. Вона переставила пряжку, він спробував уперти в метал тупий кінець голки. Стало легше, хоча Дерен саме нахилився ближче й закрив світло.
Тепер вартовий чекав за виступом. У неділю йому треба було повертатися раніше, і ще дорогою Інар пообіцяв не затримувати його до вечора. Руту вони запросили на середину дня. Орися передала прохання через тітку, відьма погодилась і в четвер сама відшукала Інара, щоб домовитися про місце. Тоді він збирався поставити їй чимало запитань. Зараз пам’ятав одне: скільки дадуть за ніж.
Вітер підхопив вільний кут полотна. Інар притис його ліктем, загубив у складках кінець нитки й сердито засміявся. Орися відсунула сумку до скелі. Можна було дочекатися тихішої погоди, можна було показати все в майстерні, де був стіл, але він сам попросив принести роботу сюди. Хотів спробувати до розмови з Рутою. Уявляв, як вона застане його за шиттям, як доведеться попросити зачекати, поки закінчить.
Відьма з’явилася, коли на тканині лишилися тільки Орисині стібки. Інар уже витяг нитку й тепер розминав подушечку вказівного пальця. Рута подала Орисі сумку з води, сперлася на нижній камінь. На поверхні гойднувся темний край її хвоста. Орися поставила сумку біля себе, а потім пересіла, звільняючи їй місце. Інар запізно згадав про ремінець на руці й зняв його. Без нього рука здавалася голою. Він поклав ремінець так, щоб пряжка не зачепила полотно, й посунув свою невдалу роботу далі від води.
Ніж повернувся до нього в тих самих піхвах. Рута показувала його чоловікові, який торгував уживаним спорядженням для човнів. Той довго розглядав лезо, похвалив, а заплатити був готовий стільки, що на прожиток стало б ненадовго. Названу суму Інар цього разу запам’ятав. Попросив Орисю порівняти її з якоюсь покупкою. Вона задумалась і почала рахувати на пальцях, скільки сама витратила за останні дні. Купувала продукти на двох, додому й у майстерню, де частину з’їдали Марко та його приятелі; зрештою заплуталась, засміялася й почала знову. Ніж лежав між ними. Орися вже міркувала про крупу, яка ще лишилася від попереднього тижня, а Інар дивився на руків’я. Колись він віддав за нього значно більше роботи, ніж тепер міг отримати чужої їжі.
Рута не квапила. Він сховав ніж під згорнуту накидку й дозволив оглянути бік. При Орисі це дратувало сильніше, ніж минулого разу. Вона відійшла до човна, нібито по воду для себе, але він усе одно знав, що почує її кроки, щойно скривиться. Шкіра біля шраму вже не була такою чутливою. На глибокому вдиху тягнуло далі, під ребрами, і Рута помітила, як він затримав повітря. Про дорогу розпитала докладно. Хотіла знати, скільки він проплив сам, де допомагав Дерен і чи не довелося потім довго лежати.
Інар відповів точніше, ніж збирався. У четвер після короткої прогулянки він почувався добре й уже вирішив, що силу можна перевіряти щодня. У п’ятницю ледве дотяг до повороту. Зараз було краще, проте Дерен вів його майже всю другу половину дороги. Рута вислухала й залишила його чекати далі. Нового дня для перетворення не призначила.
Орися повернулася з пляшкою. Сіла ближче, ніж сиділа до огляду, і спитала, що їм поки можна підготувати. Інар відчув її коліно біля ліктя. Рута почала з речі, яка належала йому змалку. Для роботи їй потрібен був такий зв’язок із його власним минулим; купити підхожий предмет тепер не вийде. Інар відразу згадав маленьку чашку з мушлі. Востаннє бачив її серед домашнього начиння, засунуту в більшу. Край давно відколовся, пити з неї стало незручно, проте він так і не викинув. Треба було повернутися додому й пошукати.
Про чашку Руті не сказав. Хотів спершу потримати її, згадати, коли саме вона щербилась. Пам’ятав роздратування дорослих, власний переляк через дрібну провину; тепер уже не міг відновити, що накоїв. Орися тим часом питала про перші дні після зміни. Інар нахилився, щоб чути краще: вона говорила тихо, а вода плескала зовсім близько, у щілині під каменем.
Рута радила на той час відкласти роботу. Інар хотів заперечити, та виявилось, що йшлося про Орисю. Потрібен був хтось поруч, поки він навчиться обходитися з новим тілом; коли саме це станеться і скільки триватиме, відьма наперед не знала. Орися притисла пляшку до живота й сказала, що в майстерні вже набралося замовлень на кілька тижнів, а були ще й обіцяні наперед. Уперше за всю розмову вона почала сердитися. Вимагала хоча б приблизного строку, без якого не могла нічого відкласти. Рута відмовилась називати його й спитала, хто зможе підмінити її.
Інар згадав Маркові руки, що підхоплювали його під плечі. Тоді він майже не роздивився Орисиного брата, й досі, коли той з’являвся біля води, спершу бачив саме їх. Орися не поспішала обіцяти братову допомогу. Він іще не знав, про що вони тут говорять. Вона потерла долонею закручену кришку пляшки й глянула на Інара. Той кивнув: нехай розповість. Було соромно, що Марко дізнається від сестри, та зараз просити його приїхати сюди лише для такої розмови здавалося ще гіршим. Орися пообіцяла сказати сьогодні ввечері.
Рута забрала сумку й спустилася у воду. Інар дивився їй услід, поки Орися допивала. Чув ковтки, скрип кришки. Потім вона простягла йому пляшку, і він узяв, хоча пити не хотів. На горлечку лишилося трохи води. Він витер її губами, зробив ковток; Орися тим часом почала збирати клапті, і йому стало прикро, що вона все складає. Неділя ще не закінчилася. Він притримав край тканини, який вона ще не встигла забрати.
Вони повернулися до шиття. Орися пересунула його долоню, щоб голка не впиралася в палець із другого боку, і показала, як притримувати підгин. Інар попросив більше не допомагати. Вона прибрала руки й сіла боком, підібгавши під себе одну ногу. Спершу він чув тільки нитку, яка проходила крізь полотно з коротким сухим шерехом; далі перестав прислухатись. Залишав її трохи вільнішою, ніж хотілося. Кілька разів тканина знову морщилась, але тепер він помічав це відразу й послаблював стібок, перш ніж братися до наступного.
Орися розпустила волосся. Вітер заніс пасмо йому на плече, і він повернув голову. Вона сиділа із заплющеними очима, тримаючи обома руками потилицю, а між губами затисла шпильку. Інар хотів поцілувати її саме так, незручно, і вже нахилився, коли вона розплющила очі та відхилилась, показуючи на голку. Він досі тримав її вістрям угору. Довелося встромити голку в клапоть, відкласти роботу, дочекатися, поки Орися забере шпильку. Вона сміялася й ніяк не могла її кудись подіти. Нарешті поклала на камінь, просто біля його руки.
— Тепер можна.
Він поцілував її коротко, ще всміхаючись. Потім притримав за шию й повернув до себе вдруге. Орися поклала долоню йому на потилицю. Пальці пахли воском від нитки.
Дерена почули не відразу. Він гукав Руту із-за виступу. Інар відповів, що вона вже пішла, і потягнувся по полотно. Хотів устигнути дошити хоча б край; Орися затримала його руку, сама нахилилася й підняла клапоть за кінчик, подалі від голки. Вони знову поцілувалися. Коли Дерен підплив, Інар уже втягував нитку в останній прокол. На цьому все. Орися показала, як закріпити шов, і він віддав їй тканину. Другий край залишався непідгорнутий.
Про те, що спробує шити, Інар сам розповів Деренові дорогою сюди. Знав, як дивно це виглядало: важко діставатися на кожне побачення, щоб потім сидіти над клаптем. Пояснив, що Орися багато працює, можна було б їй допомагати. Вартовий погодився й почав розповідати про жінку, яка колись латала чохол просто в човні, стоячи навколішки на лаві. Далі вони обговорювали човен. Інар так і не сказав, що його цікавило в цій роботі найбільше.
Тепер Орися складала інструменти. Забрала голку й нитки, щільно закрутила круглий футляр; порожній ремінець Інар поклав їй у сумку сам. Вона пообіцяла наступного разу принести його знову. Інар забрав з-під своєї накидки ніж і закріпив піхви на поясі. Вартовий підняв накидку з каменя й простягнув йому. Інар подякував, проте вдягати не поспішав. Посунувся до краю уступу, опустив хвіст у воду. Міг би поговорити з Дереном уже в дорозі, без Орисі. Однак там знову треба буде просити підштовхнути чи зупинитися; він сердитиметься на себе й чекатиме, поки перестане боліти бік.
— Я хочу залишитися на березі. Просив Руту зробити мене людиною.
Дерен тримав накидку, розвівши руки, наче Інар іще мав підставити плечі. Тоді зібрав її й поклав собі на лікоть. Глянув на Орисю. Вона підтягувала сумку вище від води й не бачила його погляду, а Інар устиг розсердитися: він же сказав, що просив сам. Дерен знову повернувся до нього.
— Назовсім?
Інар підтвердив. Розповів про те, що треба одужати, що дня ще немає. Поки говоритиме з Рутою, вчитиметься того, чим міг би заробляти. Дерен слухав, опустивши руку з накидкою; її нижній край уже намок. Інар узяв тканину, потягнув до себе й загорнувся. Хотів запитати, що вартовий думає, але Орися саме взялася за борт човна. Треба було притримати його, поки вона сідатиме.
Попрощалися поспіхом. Вітер розвертав човен, і Орися взяла весло відразу, ще не влаштувавшись як слід. Інар проводив її очима, доки вона не минула виступ, тоді попросив Дерена зайти з ним додому. Це трохи збільшувало дорогу. Вартовий нагадав, що мусить повернутися раніше, проте погодився: якщо ненадовго. Інар пообіцяв не затримуватись. Треба було тільки знайти серед старого начиння одну річ; решту він перебиратиме іншим разом.
