Раді Вас бачити!

Рута прийшла в суботу, коли Інар саме збирався послати по неї вдруге. У п’ятницю він майже весь день проспав після дороги з майстерні, а надвечір почав сердитися, що ніхто нічого не передав. Орися могла забути. Соломія могла не додзвонитися. Він перебирав ці можливості, лежачи біля стіни, і в кожній знаходив щось образливе для себе. Вранці попросив Дерена затриматися, та вартовий не міг: його вже чекали. Тепер Рута відсунула сітку біля входу, знайшла очима Інара й одразу зажадала, щоб хтось зняв її з проходу. Сітка чіплялася за застібку на її плечі.

Сусід, який досі не забрав своєї роботи, поспішив допомогти. Знімав довго, раз у раз озираючись на гостю. Інар підсунувся, звільняючи місце, й тільки тоді помітив, що затиснув під ліктем кінець шнура. Сусід тягнув з одного боку, він притримував з другого. Довелося піднятися. Нарешті сітку згорнули, і сусід поніс її геть, виразно розчарований: Рута навіть не встигла пояснити, навіщо прийшла.

Соломія зателефонувала їй ще в четвер увечері. Учора Рута була зайнята, сьогодні звільнилася раніше, ніж сподівалась. Інар відчув полегкість, за якою відразу прийшов сором за цілу ніч вигаданих образ. Він уже встиг уявити, як нагадає Орисі про своє прохання, — спокійно, так, щоб вона помітила, яких зусиль коштує йому цей спокій. Тепер залишалося радіти, що до неділі ще день.

У гроті було тісніше, ніж йому хотілося. Двоє старших лежали на дальньому уступі, одна жінка розбирала плетений кошик і весь час відкладала вбік ті самі прути, які за хвилину знову потрапляли їй під руку. За перегином стіни була менша заглибина. Інар іноді перебирався туди, коли хтось починав хропіти. Він показав Руті, куди хоче перейти, і поплив першим. Вона трималася позаду. Відстані вистачило, щоб пошкодувати про поспіх: біля каменя довелося кілька разів набрати води зябрами, перш ніж улаштуватися зручніше.

Рута не запропонувала оглянути рану. Інар сам сказав, що в четвер ходив до майстерні й перевтомився. Вона знала, до якої майстерні, проте дивилася на нього без усмішки, і додавати щось про Орисю стало важче. Він помітив у неї на зап’ястку світлий слід від туго зав’язаної мотузки. Рута потерла його великим пальцем, поправила маленьку сумку, зачеплену за пояс, і влаштувалася навпроти. Могла вже піти у своїх справах, якби він не покликав.

Інар почав із того, що розуміє людську мову. Досить добре, щоб обійтися без допомоги. Поки говорив, ця подробиця здавалася йому необхідною; закінчивши, почув, як мало вона пояснює. Рута чекала. З-за стіни долинув стукіт кошика, і він раптом злякався, що жінка зараз з’явиться за якимось прутом. Тоді все знову доведеться відкласти. Він нахилився до Рути й промовив тихіше, ніж збирався:

— Я хочу знати, чи ти зробиш мене людиною.

Рута глянула на його хвіст. Інар відразу пошкодував, що згадав про втому. У четвер, сидячи під підлогою, він годинами слухав Орисині кроки. Вона підходила до столу, відсувала стілець, відчиняла комусь двері, поверталася до машинки. Знизу він уже розрізняв, де вона стоїть, ще до того, як угорі лунав її голос. Міг уявити майстерню за цими звуками, хоча самого столу бачив тільки край. Він спробував розповісти Руті про сходи, та вона перебила: спершу їй треба було зрозуміти, чи не сподівається він таким чином позбутися рани.

Такої надії він не мав. Або мав, але не настільки виразну, щоб зараз у ній зізнатися. Ноги в його уяві вже ступали по дошках, і він жодного разу не подумав, що одна може боліти. Рута хотіла побачити ушкоджене місце. Інар знехотя повернувся, дав їй оглянути бік і притримував край накидки, поки вона обережно торкалася шкіри біля шраму. Від її пальців хотілося відсунутись. Вона прибрала руку раніше, ніж він попросив, і сказала, що тепер нічого не робитиме. Він ще надто слабкий. Скільки доведеться чекати, не знала; могла прийти знову за тиждень, подивитися. Обіцяти йому здорові ноги теж не бралася.

Отже, зробити могла.

Інар облишив накидку. Рута ще говорила про біль і виснаження, а він уже бачив Орисине обличчя, коли з’явиться нагорі. Доведеться стати десь при вході, поки вона відірветься від роботи. Можливо, Марко помітить його першим. Ця думка чомусь зіпсувала все: брат одразу гукне, вона озирнеться, а Інарові хотілося, щоб побачила сама. Він так захопився вибором місця, що мало не пропустив Рутине запитання про житло.

У майстерні знайшлося б де спати. Він знав нижню частину, знав, що нагорі є ще кімнати. Орися ніколи не відмовляла йому залишитися. Рута дослухала, тоді уточнила, чи Орися вже чекає на нього з речами. Інар відчув, як зігрілося обличчя. Відповів, що вони говорили про це. Власний голос прозвучав упевнено, і він навіть устиг зрадіти, що тепер можна перейти до іншого. Рута нахилилася поправити сумку. Пауза тривала зовсім недовго, проте Інар додав: він казав, що хотів би приходити сам. До кінця ще нічого не обговорили.

Вона не стала розпитувати далі. Від цього полегшало менше, ніж він сподівався.

Про людську шкіру Рута розповідала докладніше, ніж йому хотілося слухати. Вона втрачатиме вологу, потребуватиме постійного догляду; там, де одяг натирає, може тріскатися й боліти. Початковий запас мазі Рута дасть, потім доведеться купувати складники. Він кивнув. Мазь, одяг — це можна дістати. Вона додала про прання: жирний засіб лишатиметься на сорочках і постелі, речей потрібно буде більше, ніж одна накидка. Інар згадав Орисину синю сукню. Як гладив тканину біля її коліна, поки вона накривала його руку своєю. Йому вперше спало на думку, що він міг би забруднити її.

За перегином стіни загупало. Жінка з кошиком посунулася ближче, шукаючи світла, й тепер увесь час ударяла ліктем об камінь. Рута озирнулася на звук. Жінка скористалася нагодою спитати про біль у плечі: чи довго ще прикладати те, що Рута дала минулого разу. Відьма підпливла до неї. Інар чекав. Йому було шкода кожної хвилини, хоча доти він сам витрачав їх, не слухаючи. Вона показала плече, поскаржилася на незручне місце, тоді вони заговорили про когось спільного. Інар упізнав ім’я, проте не міг згадати обличчя. Принаймні його розмови вона, здається, не чула.

Він обернувся до входу. Тут вода проходила вузьким просвітом, ледь ворушачи вільний кінець його пояса. Звідси можна було дістатися додому, до майстерні, до бухти. Коли одужає, він знову знатиме, скільки сили треба лишити на зворотну дорогу, де спертися проти течії. Навіть тепер, стомлений, не мусив думати про наступний вдих. На березі доведеться стежити, щоб вода не накрила обличчя. Він знав це про людей давно, але досі та обережність належала Орисі: не перехилитися через борт, не ступити на слизьке, тримати біля себе весло. Під Орисиним човном він завжди міг перевернутися на спину й перепочити, дивлячись на темне днище. Спробував уявити себе там без хвоста, з водою в роті, й одразу відвернувся від просвіту.

Коли Рута повернулася, Інар запитав, чи зможе він потім передумати. Доти не хотів навіть вимовляти цього вголос. Відьма заперечила. Повернути йому хвіст і здатність дихати водою вона не вміє. Він має знати це тепер, перш ніж погодиться. Він слухав, опустивши очі. На хвості біля каменя лишилася смуга дрібного піску; Інар провів по ній рукою, і пісок повільно осів нижче.

Про Мару вона не сказала нічого. Він був удячний їй за це. Не хотілося відповідати на питання про ті часи, коли сам чекав, що Мара повернеться. Усе, що він тоді думав про її рішення, тепер легко оберталося проти нього, і Інар не знав, чи справді щось зрозумів, чи просто знайшов для себе достатньо виправдань. В Орисі було тепло біля скроні. Він пам’ятав, як вона прихилилася до нього на уступі, як довелося посунути лікоть, щоб не заважати. Завтра вона приїде в бухту й сяде поряд. Заради цього ще нічого не треба було втрачати.

Рута вже перевіряла застібку на сумці. Інар затримав її: хотів зрозуміти, скільки коштуватиме жити на березі. Поки лежав у майстерні, їжа з’являлася біля нього разом з Орисею або Марком. Він чув, як Орися нагорі називала замовникам ціни, але не знав, скільки обідів можна купити за суму, яку вона брала за лагодження тенту. Названі Рутою суми теж нічого не пояснювали. Вона перелічила приблизні витрати на житло, їжу, догляд за шкірою. За її роботу треба буде платити окремо; про це вони домовляться, коли він справді збереться до неї. Інар намагався запам’ятати числа й губив перше, щойно чув наступне.

Він попросив зачекати та повернувся до свого місця. Сусід устиг повісити сітку далі від входу, тепер вона закривала заглибину з речами. Інар просунув руку поміж шнурів, витягнув згорток із двома ножами. Коротший носив частіше. Другий, із довшим руків’ям, був майже не сточений; ним добре було працювати, коли не доводилося поспішати. Він узяв обидва, потримав, вибираючи. Потім коротший поклав назад.

Він приніс ніж Руті. Вона прийняла його за плату. Повернула руків’ям до нього, не виймаючи з піхов: сьогодні вони ні про що не домовилися. Інар пояснив, що хоче тільки знати його ціну в людей. Вона могла б показати Соломії або комусь, хто розуміється на інструментах. Порівняти з тими витратами, про які щойно говорила. Йому самому цей ніж коштував багатьох днів роботи, проте в місті таких, можливо, вистачало. Рута нарешті витягла лезо, роздивилася, провела пальцем уздовж обуха. Коли він запитав, чи стане цього на місяць, підвела очі. Не знала. Спершу треба показати.

Інар погодився. Вона сховала ніж у сумку й підвелася. Він раптом подумав, що там, куди вона його віднесе, хтось може відразу дістати гроші. Їй буде зручніше повернутися вже з ними, а йому потім соромно вимагати річ назад. Він покликав її, коли Рута вже відпливала від каменя:

— Тільки поки не продавай.

Відьма кивнула й повернулася до виходу. Інар провів її до повороту, звідки було видно світлий просвіт, далі не поплив. Хотів зберегти сили на завтра. Повернувшись, ще трохи посидів біля речей. Треба буде розповісти Орисі про Руту. Він починав подумки з того, що зможе допомагати в майстерні, потім згадував, як вона мусила кинути роботу, щоб принести йому тент на показ. Лагодити сіті він умів. Чи потрібне це в неї, жодного разу не спитав.

У згортку залишилося вільне місце. Інар склав його вужче, забравши порожній край усередину, та поклав біля стіни. Коли повернувся Дерен, попросив на завтра позичити йому ще одну накидку. Орися минулого разу змерзла, хоча мала шаль. Вартовий пообіцяв пошукати й одразу попередив, що його власна груба, колеться біля шиї. Інар сказав, що візьме її собі, а Орисі віддасть свою.