Раді Вас бачити!

Минуло чотири місяці. Срібне крило вперше зустрічало осінь у новому статусі, і замок розкрився, ставши простором свободи замість гнітючої клітки Магнуса. Руйнування нижніх ярусів зникли без сліду. Ковалі, гвардійці та ремісники відродили галереї, перетворивши прадавні шахти на світлі проходи, де лунав відгомін нового життя. У самому серці гори тепер вирувала жива магія, що лилася м’яким синім світлом крізь оновлений мармур підлоги й наповнювала замок подихом свободи. Родові лорди-дракони долини, спершу насторожені, швидко склали зброю, визнавши нову королеву, коли первісна сила оживила низинні землі. Навколо гори палахкотів щит із срібного полум’я та тіней Безодні.

Еліс стояла біля мармурового поруччя Східної галереї, загорнута у важкий темно-синій оксамитовий плащ з хутром. Холодне осіннє повітря освіжало її обличчя, але вона не відчувала холоду. На шиї та ключицях срібна драконяча луска була символом нової династії. Вона поклала долоню на живіт. Під тканиною вже проглядався округлий горбок. Нове життя відгукувалося ледве помітним гарячим пульсом магії Першородного.

Позаду пролунав важкий крок. Кайран підійшов і, обійнявши її ззаду, створив навколо неї власний всесвіт. Його долоні лягли поверх її рук на животі, і він міцно притиснув Еліс до грудей. Після подій у Ґроті його драконяча сутність стала пристрастю власника. Він не відпускав її, контролював усе, що стосувалося її безпеки й комфорту, й гарчав на кожного, хто наважувався підійти ближче, ніж на три кроки. Його любов була ревною, палкою, всепоглинаючою.

— Знову стоїш на протязі, — низько, з хрипким незадоволеним рокотом прошепотів він їй у потилицю, сильніше кутаючи її у важкий оксамит плаща. — Я наказав гвардії зачинити всі виходи на верхні тераси.

— Мені не холодно, Кайране, — лагідно посміхнулася вона, відкидаючи голову на його плече й заплющуючи очі від задоволення. Його шкіра випромінювала шалений жар, який миттєво зігрівав її. — Гора гріє мене. І наш малюк теж.

Кайран занурив обличчя у її світле волосся, вдихаючи її аромат. Його пальці на її животі здригнулися від трепету. Грізний владика й дракон, що міг голими руками трощити скелі, перед нею ставав покірним, зберігаючи в собі дику хижу сутність.

— Ти моя, — прохрипів лорд, залишаючи гарячий, владний поцілунок на її шиї, прямо поверх срібної луски. — Тільки моя. І весь цей вільний світ біля підніжжя належить лише нам.

Вони залишилися на цій емоційній ноті, вдивляючись у безкраї золоті долини під вечірнім небом. Світ навколо завмер у величній гармонії. Спокій і свобода огортали їх, а минуле розчинялося у м’яких сутінках.

У тиші раптово пролунав глухий, потужний гуркіт. Важкі обсидіанові двері, що вели з головної зали на галерею, розчинилися. Кайран миттєво зреагував: його тіло напружилося, золоті очі блиснули, зіниці звузилися. Він різко став перед Еліс, закриваючи її широкою спиною від можливої небезпеки. Однією рукою він схопився за руків'я меча, а з ніздрів вирвався гарячий потік пари.

Проте на порозі стояли не гвардійці з доповіддю.

Крізь морок зали на галерею вийшла постать у темному плащі, вкритому пилом далеких шляхів Чорних скель. Його обличчя залишалося спокійним, але в очах жевріла знайома сила. Це був Хаген. Він прийшов, не попередивши нікого, і пройшов крізь магічні щити палацу як господар.

Еліс обережно визирнула з-за плеча Кайрана й тривожно притиснулася до нього. Вона побачила, що Хаген повернувся не сам. Його зв'язок із дівчиною поруч, загадковою Лесею, став очевидним навіть на відстані. Між ними пульсувала прадавня магія істинності.

Кайран відпустив меч, але його погляд залишався напруженим. Брати зустрілися поглядами в тиші, без слів і привітань. Повітря між ними наповнилося таємницями й викликами, які Хаген і Леся принесли з Чорних скель. Попереду чекала нова історія, що тільки починала розгортатися у темряві.