Раді Вас бачити!

Еллара повернулася так само безшумно, як і зникла. У руках було кілька суконь, що переливалися під світлом ламп, наче розплавлений метал. Вона розклала їх на широкому ложі. Еліс, загорнута в рушник, скувала холодна хвиля шоку.

Легка тканина обгортала тіло, перетворюючись із звичайного одягу на витончені кайдани.

— Це все? — голос Еліс здригнувся. — Тут нічого не закриває плечі! Дай сукню, плащ, що-небудь!

Еллара поглянула холодно.

— У замку жінки носять те, що дає господар. Іншого одягу для вас нема, пані.

Еліс підійшла до ліжка, з огидою розглядаючи вибір. Перша сукня з важкого синього шовку, кольору нічного неба над горами, трималася на тонких срібних ланцюжках; розрізи з обох боків доходили до самих стегон, обіцяючи відкривати кожен рух ніг. Друга — із прозорого рожевого шифону, настільки невагомого, що він здавався лише туманом, ледь пом’якшуючи контури тіла та перетворюючи жінку на ефемерну іграшку. Третя сукня була з криваво-червоного оксамиту: найважча, із глибоким декольте, що закінчувалося майже на талії, й відкритою спиною.

— Вони бачать у нас лише тіні бажань, — прошепотіла Еліс. Голос був на межі ...

Вона згадала втечу Кайра. Тремтячі пальці, погляд, що вп'явся в її плече. Хаген хоче принизити її, виставивши її як трофей? Тоді він отримає трофей зі шипами, про які не здогадується.

Гнів, що закипав у ній, миттєво став холодним і точним, як учив батько. Вона не може сховатися, але зараз її мета — вижити, і для цього вона стане такою яскравою, що вони осліпнуть.

— Рожеву — спали, — відрізала Еліс, навіть не дивлячись на шифон. — Синя занадто спокійна для цього вечора.

Вона торкнулася червоного оксамиту. М’який, як троянди, важкий, як кров. Колір виклику. Колір війни.

— Одягай мене, Елларо, — сказала вона. — Хай кожна лінія підкреслює їхній страх і мою силу.

Еллара підійшла до Еліс ззаду, тримаючи в руках важкий срібний гребінь. Поки її пальці, сильні та вправні, почали переплітати вологе волосся магині, Еліс заплющила очі, вслухаючись у власну внутрішню тишу. Служниця вплітала пасма одне в одне так туго й хитромудро, що вони нагадували луску або тонке різьблення по дереву. Срібні шпильки, гострі, як стилети, входили в косу, надійно фіксуючи її та відкриваючи довгу, витончену лінію шиї; кожна з них була маленьким якорем, що тримав її гідність.

Під тихими, ритмічними рухами Еллари, що тепер затягувала тонкі шнурівки на спині, Еліс відчула, як срібна нитка на зап’ясті сплітається з темрявою батька в єдиний, небезпечний вузол. Тепер вона йшла на полювання. Відверте вбрання, нав'язане їй як символ покори, стане її найгострішою зброєю. Вона використає його, щоб вибити супротивників із рівноваги й змусити їх забути про обережність саме тоді, коли вони почуватимуться господарями становища.

Коли з волоссям було покінчено, Еліс простягнула руку до однієї з кришталевих пляшечок на туалетному столику. Вона обрала аромат, що нагадував полин і холодний нічний камінь. Гіркий, ледь вловимий, але такий, що миттєво в’їдався в пам’ять. Кілька крапель на пульсуючі точки шиї та на зап’ястя, прямо поверх срібної нитки, і аромат змішався з її власним запахом магії, створюючи навколо неї невидимий, терпкий кокон.

Взуття стало останнім штрихом. Тонкі босоніжки на високих підборах, що складалися лише з кількох золотих ремінців, обвилися навколо її щиколоток, наче змії. Еліс відчула, як миттєво змінилася її постава. Вона стала вищою, напруженішою, готовою до вирішального стрибка.

Коли Еліс нарешті поглянула у високе дзеркало, вона ледь впізнала себе. Червоний оксамит облягав її тіло, наче друга шкіра, підкреслюючи кожен вигин. Глибоке декольте відкривало срібну нитку, що тепер яскраво палала на тлі червоної тканини. Волосся, прибране срібними шпильками, відкривало шию.

Вона виглядала не як полонянка. Вона виглядала як прокляття, загорнуте в розкіш.

Еліс на мить заплющила очі, прислухаючись до глибокого, темного гулу всередині себе. Вона відчувала, як тінь , сплетена зі світлом і срібною ниткою, — ворушиться під її шкірою, відгукуючись на беззвучний поклик, як дикий звір на запах крові.

Вона звернулася в думках до цієї темряви, цієї внутрішньої сили та спогадів, і її внутрішній голос прозвучав на тон нижче, майже зливаючись із тишею кімнати.

— Сьогодні ти мої очі за моєю спиною. Будь непомітною, але будь скрізь. Дивись на Хагена, відчувай кожен рух Кайра. Якщо хтось із них наблизиться занадто близько… дай мені знати. Будь моїм щитом, коли я посміхатимусь

Вона відчула, як частина цієї темряви, наче невидимий, прохолодний дим, відокремлюється від неї й розтікається по підлозі, змішуючись із сутінками. Еліс випрямилася, і її свідомість раптом стала дивовижно ясною. Одна її частина сиділа тут, а інша вже лежала на підлозі, пильно вдивляючись.

Тепер вона була готова. Вона перетворила своє приниження на виклик, свій страх — на розрахунок, а свою наготу — на броню, уявну оболонку, що захищає її від вразливості. Вона більше не була здобиччю. Вона була магією, що починала свою гру.

— Ви готові, пані? — запитала Еллара, вперше з ледь помітною повагою в голосі.

— Так, — Еліс підняла підборіддя. — Тепер нехай вони спробують не дихати, коли я увійду.