Раді Вас бачити!

Книга чекала на столі Оріса, саме там, де він залишив її вчора.

Еліс одразу помітила її. Чорна обкладинка визирала з-під чужих виписок у хаосі паперів, ніби чекала саме на неї. Серце Еліс забилося швидше: тривога змішалася з передчуттям. Оріс сидів нерухомо. Його погляд ковзав по книзі з холодною, відстороненою увагою. В очах ховалися напруга й невпевненість.

— Ти прийшла за нею, — сказав він.

— Ти залишив її тут.

Пауза затягнулася, мов тінь. Оріс неквапливо простягнув руку до книги, взяв її і поклав на край столу. У цьому простому русі відчувалася остаточність, ніби рішення вже було ухвалене.

— Ти показував її батькові? — спитала Еліс, уважно стежачи за його реакцією.

Оріс на мить затримав руку на столі, потім відвів погляд до паперів.

— Показував.

— І що він сказав?

— Нічого.

Відповідь прозвучала рівно, але надто поспішно, ніби він прагнув уникнути подальших слів. Еліс ще мить вдивлялася в нього, шукаючи підтекст. Розчарування й недовіра змішалися в ній, коли вона взяла книгу. Оріс не зупинив її, не промовив більше ані слова; його обличчя залишалося зосередженим і віддаленим. На нижньому рівні панувала тиша. Еліс сіла біля стіни, поклала книгу перед собою й кілька секунд мовчки вдивлялася в чорну обкладинку, намагаючись вирішити, з чого почати.

Чорна обкладинка, тиснення, коло з трьома лініями, що сходяться в центрі. Жодного підпису, жодного інвентарного номера. Оріс, який знав майже кожну річ у цьому архіві, не впізнав її. Батько довго тримав книгу в руках, мовчки розглядав її й повернув без жодного слова.

Еліс розгорнула книгу. Сторінки виявилися порожніми; під світлом лампи старий папір здавався ще жовтішим. Вона повільно перегортала їх, відчуваючи, як тінь насторожено завмирає поруч.

Еліс зупинилась посередині й поклала долоню на сторінку. Папір був холодний, але цей холод відрізнявся від звичного підвального. Рівний, незмінний, ніби підтримувався сам собою. Від цього холоду Еліс відчула мурашки по шкірі та гостре передчуття. Тінь під долонею відгукнулася і обережно потягнулася до паперу, наче впізнала щось знайоме. Серце Еліс закалатало сильніше. Вона не була впевнена у власних відчуттях.

Еліс прибрала руку, на мить замислилася, потім знову поклала долоню й дозволила тіні розгорнутися. Тінь розлилася тонко під її рукою і торкнулася паперу, і сторінка ледь помітно здригнулася, як коливання води.

Більше нічого не сталося.

Еліс повторила спробу з іншою сторінкою і знову відчула слабке здригання. Книга реагувала, але залишалася закритою, ніби двері, що чують стук, але не відчиняються.

Потім вона спробувала світло. Права долоня лягла на сторінку, і світло пішло м’яко, як тонка хвиля. Так воно завжди поводилося, коли вона не застосовувала силу. Папір не змінився, залишився холодним і рівним, байдужим до цього дотику.

Еліс відсунулася від столу і склала руки на колінах. Книга реагувала лише на тінь, але цього було недостатньо. Вона згадала символ на обкладинці: три лінії, що сходилися в центрі. Саме три. Вона вже бачила цей знак раніше серед рукописів верхнього рівня, але не могла пригадати, де саме.

Підвівшись, Еліс підійшла до полиці. Рукописи із символікою тримали окремо: тонкими звитками, позбавлені дат, вони нерідко виявлялися лише копіями ще старіших текстів. Вона витягла кілька з них і повернулася до столу, акуратно розклавши їх поруч із книгою.

Пошук зайняв майже годину. Зрештою, вона натрапила на потрібний рукопис, позбавлений обкладинки, обсягом близько двадцяти сторінок. Текст був виведений двома різними почерками, мовби двоє людей по черзі продовжували одну й ту саму думку. На сьомій сторінці виднівся вже знайомий символ, а під ним було коротке пояснення.

Еліс нахилилася ближче до лампи й почала читати, повільно та уважно розбираючи архаїчні слова. Знак утілював три потоки, що поставали окремими магічними началами до Великого Розділу, коли прадавня єдина сила розпалася на частини: світло, тінь і третє, яке текст без жодних пояснень іменував «вогнем першопочатку».

Еліс перевела погляд на книгу. Книга з трьома лініями на обкладинці реагувала на тінь, але не відкривалася. Вона поклала ліву руку на сторінку, потім праву — тінь і світло одночасно торкнулися паперу.

Сторінка здригнулася сильніше, ніж раніше, але цього все одно було замало. Двері чули стукіт голосніше, але залишалися замкненими.

Вона видихнула.

Вона провела над книгою ще дві години. Еліс змінювала силу потоків, послаблювала один і підсилювала інший, намагаючись тримати рівновагу так, як її вчила Лея. Книга реагувала по-різному: іноді здригання ставало сильнішим, іноді майже зникало, іноді сторінки теплішали на кілька секунд, але потім знову ставали холодними.

Жодного разу книга не відкрилася.

Еліс відклала книгу й провела руками по обличчю. Лампа горіла рівно, а десь угорі Оріс спокійно рухався між полицями.

Еліс подивилась на ліву долоню. Тінь у ній залишалася спокійною й просто чекала. Вона відчула легкий спокій у собі, хоча права долоня трохи горіла після роботи зі світлом, додаючи їй напруження.

Між ними залишалася тонка, рівна нитка, майже невідчутна. Та сама, яку вона вперше відчула в саду разом із Леєю. Еліс заплющила очі і прислухалася до цього відчуття. Нитка пульсувала тихо і рівно, без відповіді. Вона відкрила очі й потягнулася до самої нитки, обережно торкнувшись її.

Реакція була повільною й глибокою, зовсім не схожою на дві інші. Еліс відчула, як щось давнє й мовчазне ворухнулося в ній; це водночас налякало й захопило її, і, охоплена страхом, вона одразу відпустила.

Тиша повернулася.

Книга лежала на столі, закрита, темна, з символом на обкладинці. Усередині Еліс залишалися тремтіння й напружене очікування. Еліс простягнула руку й поклала вказівний палець у центр символу, де три лінії сходилися в одну точку. На мить тінь, світло й нитка злилися разом.

Укол був різким і несподіваним. Крапля крові виступила на кінчику пальця й впала на обкладинку. Книга розкрилася сама, наче її торкнулася невидима рука. На сторінках проступив густий, дрібний текст невідомою для Еліс мовою. Між рядками з’явилися зображення: гори, небо з двома місяцями, силуети крилатих істот у польоті.

І посеред цього з’явився розлом.

У повітрі над книгою відкрилася вузька вертикальна щілина, шириною з палець. З неї тягнуло холодом і гірським повітрям, а звідти долинав звук, схожий на далекий вітер серед скель.

Еліс дивилась на щілину з тривогою, приголомшенням і вже знайомим передчуттям невідомого.

Вона повільно розширювалася.