Раді Вас бачити!

Кайр прокинувся до світанку, відчуваючи дивний неспокій у грудях.

Звичка прокидатись, коли небо ще темне й лише вершини ловлять перший сірий відблиск, не зникла. Кайр тихо встав, подивився на магиню, що спала на виступі біля стіни, скрутившись і підклавши руку під щоку. Вона мала спокійний вираз обличчя, позбавлений тієї колючості, якою вона захищалася вдень.

Він вийшов із печери і злетів.

Портал закрився.

Кайр кружляв над місцем, де вчора відчував розрив у просторі, але тепер тут було лише чисте гірське повітря. Розлом затягнувся сам або його закрила книга після проходу пасажира. Це означало лише одне: чужинка застрягла тут надовго.

Зробивши ще одне коло над долиною, Кайр перевірив межі території й повернувся до печери, щоб її пробудити. Вона спала. Він сів на камінь біля входу й подивився на неї.

Задача цікава, — подумав він.

Її магія тут поводилася так само дивно, як і вчора: і тінь, і світло, і ще щось третє. Це він уже відчував давно в одному забутому місці.

Вона здригнулася уві сні і щільніше притиснула руку до щоки. Кайр відвів погляд.

Еліс прокинулася від холоду, гостро відчуваючи самотність, яку принесла ніч.

Печера вранці відрізнялася: через вхід проникало світло, і таємничість ночі поступалася вигляду великої кімнати з чужими речами. Еліс сіла, потерла обличчя й одразу помітила Кайра. Він сидів біля входу й дивився назовні.

— Довго ти там сидиш?

— Достатньо, — відповів він.

— Це лише частина відповіді.

— Я знаю.

Вона підійшла до входу. Назовні були ранкові гори, туман у долині, два місяці в небі, повітря таке чисте, що аж паморочиться.

— Портал, — сказала вона.

— Закрився.

Вона подивилась на нього.

— Коли?

— Вночі. Я перевірив зранку.

— І ти кажеш мені це лише зараз.

— Ти спала. Тобі був потрібен сон більше ніж новини.

Еліс вдихнула гірське повітря і промовчала.

— Отже, я тут застрягла.

— Поки що.

— Ситуація змінилася, — сказала вона. — Учора портал був відкритий. Сьогодні — ні.

Він подивився на неї з тим виразом, який вона вже вчилася розпізнавати: щось між оцінкою і зацікавленістю.

— Точно, — сказав він.

Вранці вони мовчки їли: він дістав сушені ягоди й в'ялену рибу зі скрині. Еліс розглядала долину, де туман танув.

— Там є поселення?

— Є. День дороги вниз.

— Ти туди ходиш?

— Літаю, — поправив він.

Вона кинула погляд на нього. Він їв, ніби сказав щось звичне.

— Зрозуміло, — мовила вона.

— Дивно для тебе, — сказав він. — А ти робиш вигляд, що все нормально. Це розумно.

— Дякую.

— Просто констатація.

— Я знаю. Але прийму це як комплімент.

Він замовк і відвернувся, але вона встигла побачити, як куток його рота здригнувся, додаючи мовчазну відповідь до їхньої розмови.

Після сніданку вона підійшла до краю майданчика. Схил круто спускався вниз, розсипаючись гострим камінням, вузькими виступами та місцями майже прямовисним спуском. Учора вона піднімалася, керована адреналіном. Зараз, при денному світлі, усе виглядало інакше.

— Вниз важче, ніж угору, — сказав Кайр за спиною.

— Знаю.

— Тоді навіщо дивишся так, ніби збираєшся?

— Тому що збираюся. Спробую розібратися сама.

— У чужих горах, — додав він. — Твої тінь і світло допоможуть упасти красиво, проте не сповільнять падіння.

Еліс обернулася.

— Ти пропонуєш альтернативу чи просто коментуєш?

— Коментую, — відповів він. — Поки що.

Вона знову повернулася до схилу. Тінь у неї всередині поводилася спокійно, але серце пришвидшилося так, що адреналін і тривога сплелися в очікуванні. Вона зробила перший крок вниз.

Перші десять метрів пройшли добре. Потім камінь під лівою ногою різко зрушив, і Еліс відчула, як опора зникає. Всередині прокотилася хвиля страху. Пальці зісковзнули по вологому камені, і залишилося лише повітря. Схил летів угору, а далека долина ставала ближчою надто швидко.

Тінь рвонула сама і спробувала знайти опору в скелі, але тут усе було чуже. Еліс падала, відчуваючи безпорадність і паніку. Вона встигла подумати одну чітку думку: батько мав рацію.

А потім під нею щось з'явилося. Величезне, тепле, тверде і живе створіння, що підлаштовувалося під її вагу. Вона вдарилася об нього грудьми й інстинктивно вхопилася. Пальці знайшли опору в лусці, великій і гладкій, теплій від внутрішнього жару. Падіння зупинилося.

Еліс лежала на широкій спині істоти, відчуваючи, як під нею перекочуються велетенські м’язи. Піднявши голову, вона побачила лише темну луску з антрацитовим відблиском. Крила розсікали повітря з потужним гуркотом, і від цього вібрувало все її тіло. Голова істоти була повернута до неї. Одне золоте око дивилося зверху вниз, оцінюючи.

Під долонями луска виявилася гладкою, як відполірований камінь, але водночас живою. Вона була теплішою за повітря. Рівний жар ішов зсередини, наче під бронею билося велике серце.

Еліс вперше доторкнулася до такої сили. Страх від падіння змішався з диким, майже нестерпним захопленням. Вона відчувала під собою не просто плоть, а саму стихію, загорнуту в броню.

Її внутрішній світ зреагував миттєво. Зазвичай насторожена Тінь розквітла й рвонулася вперед, просочуючись у луску та жадібно вбираючи жар. Світло в правій руці запульсувало інакше, витягнувшись тонким променем, наче впізнало в істоті спорідненість із висотою і сонцем.

Між цими двома хижаками натягнулася Нить, тонка й яскрава, мов розпечений дріт. Вона вібрувала, утримуючи Еліс у притомності й не даючи її магії розчинитися в силі дракона.

Істота несла її рівно й мовчки до майданчика. Повітря на висоті здавалося густим і пружним, свистіло у вухах, приносячи запахи старого каменю, солі та чогось хижого. Справжній політ приніс дике відчуття простору, що вривалося в легені, і важкий ритм м'язів, які тримали їх над прірвою.

Еліс дивилася на тремтячі пальці, що вчепилися в луску. Вона згадала слова Кайра: «Я відчуваю твою магію». Тепер вона знала на дотик, що це взаємно. Його сила теж була подвійною: зовні смертоносна, в центрі — тепла.

Запитання вона залишила на потім. Її руки тремтіли від пережитого, і вона намагалася зосередитись на глибокому диханні.