Раді Вас бачити!

Кайран мчав коридорами північної вежі, немов буря, що вирвалася на волю. Його кроки вибивали іскри з кам’яних плит, а повітря навколо пульсувало від нестримної люті. Вона розросталася, виходячи за межі розуміння, і кожна мить без Еліс пекла його, наче розпечений батіг. Двері покоїв Рубі зірвалися з завіс під натиском його волі, врізалися в стіну й розсипалися на тріски, вкривши килим гострим, колючим сміттям.

Рубі застигла біля вікна, мов кривава пляма на тлі сірого, затягнутого грозовими хмарами неба. Її пальці ніжно ковзали по витонченому горлечку порожнього флакона. Навіть коли в кімнату вдерся шалений вихор його гніву, вона повільно повернулася до нього з викличною грацією. В її очах спалахувало божевілля, переплетене з глибоким, невиліковним болем покинутої жінки.

— Ти прийшов вчасно, Кайране, — прошепотіла вона. У її голосі бриніла дика, майже болюча ніжність. Від неї повітря стало нудотно солодким. — Я чекала на тебе. Я знала, що цей момент настане. Скоро срібло в її жилах застигне. Воно перетворитиме її на холодну статую, на нікчемний шматок металу. Він більше не зможе тебе привабити. І тоді ти знову станеш моїм. Повністю. До останнього подиху. Ти шукатимеш забуття в моїх обіймах. Зариватимешся обличчям у моє волосся. Ти спробуєш стерти з пам’яті її ім’я. Ти робив це щоночі в нашому спільному пеклі. Пам’ятаєш, як ти приходив до мене, коли замок висмоктував твою душу? Я була твоєю єдиною реальністю.

Кайран опинився поруч у мить, швидший за спалах хижого погляду. Його рука зімкнулася на її горлі, пальці вп’ялися в ніжну шкіру, обриваючи її слова на півслові. Він підняв її над підлогою, мов невагому ляльку. З глибини його драконячої суті спалахнуло чорне полум’я, що закружляло навколо зап’ястя, облизуючи шовк червоної сукні. Тканина почала тліти, і кімнату наповнив запах палаючої розкоші.

— Ти смієш згадувати наші ночі, поки твоя отрута роз’їдає її тіло? — проричав Кайран, і його голос став низьким, вібруючим рокотом, від якого задрижали стіни вежі. Його очі перетворилися на два розплавлених золотих диски. — Ти ніколи не була для мене нічим іншим, ніж засобом заглушити тишу цього клятого замку. Твої обійми були для мене в’язницею, а не порятунком. Кожен дотик до тебе був лише нагадуванням про те, наскільки я самотній. Я прагнув забутися, але справжній сенс мого життя — захистити Еліс. Ти осквернила саму назву любові своєю хворобливою жадобою володіння!

Рубі забилася в його хватці. Її пальці марно намагалися розтиснути його руку. Вона дивилася на нього з ненавистю, під якою тремтів біль розбитого серця.

— Магнус дав тобі це, Рубі ?! — Кайран стиснув її горло сильніше, відчуваючи, як пульсує жилка під його великим пальцем. — Кажи, куди він пішов, де він ховається? Кажи негайно, або я вирву твої спогади разом із твоєю душею, залишивши від тебе лише порожню оболонку, що блукатиме цими коридорами вічно! Твоя ненависть до Еліс засліпила тебе, але моя лють до тебе забере в тебе все, що ти так відчайдушно намагалася зберегти.

Рубі вирячила очі, хапаючи ротом повітря, наче риба, викинута на берег. Її губи посиніли, але вона видала хрипкий, зламаний сміх, схожий на каркання ворони.

— Він пішов до Хагена… завершити ритуал вивільнення в нижніх гротах, — прохрипіла вона, з болем ковтаючи кожне слово. — Твій великий і мудрий брат вірить кожному звуку старого змія. Хаген переконаний, ніби отрута Магнуса стане тим самим ключем, який очистить магію Еліс і змусить саму гору скоритися. Він шукає мить цілковитого підпорядкування, аби замок зламався під новою силою, а Срібне крило перетворилося на його продовження. Він прагне бути богом, Кайране!

Вона на мить замовкла, збираючи сили для останнього удару, і в її погляді промайнуло справжнє жахіття.

— Але, Магнусе… Магнус не збирається давати йому владу. Він відкриває двері для Забутих. Він готує замок до приходу тих, хто вимагає істинної ціни крові. Твій чорний конверт став смертним вироком для нас усіх. Поки ви граєтеся в любов і владу, Магнус перетворює цей замок на братську могилу. Ти програв, Кайране… Ти обрав її. Тепер ви обидва згорите в цій пожежі.

Кайран відштовхнув її так сильно, що Рубі впала на купу суконь, розкиданих біля ліжка, і збила дорогоцінний кришталевий графин. Вона лежала, хапаючи повітря, а шлейф її сукні, обпалений чорним вогнем, нагадував крило пораненого птаха.

— Замок не належатиме ні Хагену ні Забутим, — кинув він, уже розвертаючись до виходу. Його тіні видовжилися, заповнюючи кімнату темрявою. — А ти залишайся тут, у своєму звичному пеклі. Це єдине місце, якого ти справді варта.

Він вирвався з покоїв, не озираючись, залишаючи по собі запах озону й паленого шовку. Тепер шлях був ясний: нижні гроти — серце гори, де Магнус уже підняв ніж над сутністю Срібного крила. Кайран відчував, як його істинність готова розірвати будь-кого, хто стане на шляху до Еліс.

Тим часом Еліс увійшла до обсерваторії. Хаген стояв біля бронзового астролябія, пересуваючи срібні кільця.

— Ти жива, — промовив він. У його голосі відчувалося розчарування дослідника, чий експеримент пішов не за планом. — Магнус стверджував, що твоя сила потребує загартування болем. Я чекав на пробудження первісної крові, яка скине прокляття і зробить цей замок моїм продовженням.

— Магнус обдурив вас, лорде Хагене. — Еліс зупинилася, і її срібна луска спалахнула багряним вогнем. — Ви чекали на владу, а він готував шлях для тих, хто вигнаний із цього світу. Поки ви рахували рух зірок, він відкрив брами в підземелля.

Двері обсерваторії тріснули. Кайран влетів усередину, оточений димом і золотим сяйвом.

— Хагене! — голос Кайрана вдарив у скляний купол обсерваторії, змусивши віковічні сувої на столах злетіти в повітря. — Магнус зник у нижніх гротах. Поки ти вираховував траєкторії зірок, він використав твій голод до величі, щоб підготувати місце для Забутих. Він ніколи не був твоїм хронікером. Він — один із них, стародавня тінь, що століттями чекала, поки ми власноруч розхитаємо засуви на брамах пекла. І зараз він прийшов забрати свою частку крові!

Хаген випростався, і його обличчя стало схожим на маску з білого мармуру. Він повільно перевів погляд з Кайрана на Еліс, яка ледь трималася на ногах, стискаючи плече брата.

— Ти звинувачуєш мене в необачності? — голос Хагена був тихим, але в ньому відчувався свист крижаного вітру. — Я шукав спосіб підняти цей замок з колін! Я плекав у собі силу цієї дівчини як єдиний шанс на наше спасіння. А ти… ти лише руйнував мої плани своєю некерованою жагою!

— Твої плани були збудовані на брехні старого мерзотника! — Кайран зробив крок вперед, і під його чоботом камінь підлоги тріснув, випускаючи цівку золотого диму. — Ти хотів бути богом у порожній клітці, Хагене. Ти прогледів ворога у себе під носом, бо твій зір засліплений власною досконалістю!

Хаген різко вихопив меч із холодного заліза. Клинок вилетів із піхов із пронизливим дзвоном, який відгукнувся болем у вухах. Він наставив вістря на груди Кайрана.

— Не смій говорити мені про сліпоту, брате, який проміняв борг перед родом на істинну спідницю! Якщо Магнус зрадив мене — я сам вирву йому серце. Але ти не кращий за нього. Ти приніс хаос туди, де мав бути порядок.

Замок здригнувся від потужного, глухого удару знизу, немов у надрах гори бився на волю велетенський звір. Стіни застогнали, а з-під плит підлоги поповз сірий, задушливий туман із запахом гіркого полину та давньої смерті. Світло ламп згасало одне за одним, поглинаючись неприродною темрявою.

Еліс скрикнула, коли срібло на її шкірі стало пекти, мов розжарене залізо. Вона бачила, як тіні в кутах обсерваторії відривалися від стін, витягаючись у кістляві, загрозливі руки.

— Досить! — голос Еліс пролунав з силою, якої не очікував жоден із братів. Вона стала між ними, і сяйво її істинності на мить відтіснило туман. — Ви обоє винні! Один засліплений владою, інший — гнівом. Але якщо ви зараз не припините цей дріб’язковий поділ трону, який уже горить, то завтра тут не залишиться нікого, хто міг би про це згадати. Магнус не чекатиме, поки ви з’ясуєте, хто з вас більший лорд!

Кайран і Хаген завмерли. Їхні погляди зустрілися над головою Еліс. Золото і лід, полум’я і камінь. На мить у повітрі повисла важка тиша, в якій вирішувалася доля всього Срібного крила.

Хаген повільно опустив меч. Його пальці на руків’ї стислися так сильно, що рука затремтіла. Він глянув на розбите астролябіє, а потім — на Кайрана.

— Ти завжди був мені поперек горла, — процідив Хаген, і в його очах вперше промайнуло щось людське — гіркота навпіл із визнанням. — Але ти єдина кров, що в мене залишилася. Якщо замок має стати нашою могилою, нехай вона принаймні буде завалена тілами наших ворогів.

Кайран коротко кивнув, і цей жест став їхнім негласним договором про мир, скріпленим наближенням смерті. Він міцно обійняв Еліс, відчуваючи, як замок пульсує під їхніми ногами в шаленому передсмертному ритмі.

— Ми йдемо вниз, — мовив Кайран, і в його голосі більше не було ненависті до брата — лише крижана готовність воїна. — Хагене, тримай свій залізний клинок напоготові. Тіні не люблять чесного бою. Сьогодні Срібне крило почує наш спільний гнів, і нехай самі боги судять нас після цього.

Брати стали по боках від Еліс, утворюючи живий щит із вогню та заліза. Вони рушили в темряву підземель, де гвинтові сходи вели у саму безодню. Запах полину густішав, а знизу вже лунав сухий, хрусткий сміх Магнуса, що завершував свій кривавий танець, чекаючи на справжніх господарів тіней.