Раді Вас бачити!

Бібліотека Срібного крила зупиняла час у густих краплях бурштину. Високі стелі губилися в тінях, а стелажі з темного дуба пахли віковим пилом, сухими травами й старою шкірою тисяч палітурок. Тут завжди була прохолода, але зараз, коли Кайран завів Еліс всередину, замок видихнув їм тепле, сухе повітря. Двері зачинилися глухо, відсікаючи їх від крижаного гніву Хагена й отруйної ненависті Рубі.

Кайран не відпускав її руки ні на мить. Його пальці тісно вплетені в неї, демонструючи його страх перед неминучою розлукою. Він обережно притиснув Еліс до масивного стелажа, вдихнувши аромат її шкіри. Його долоня ковзнула по багряній мітці на її шиї, зосереджено і з трепетом.

— Ти була неймовірною там, у залі, — прошепотів він, і його голос вібрував десь глибоко в грудях, змушуючи повітря навколо них електризуватися. — Хаген ще ніколи не бачив такої непокори. Ти не просто заговорила від імені замку. Ти стала його серцем, що б’ється в унісон із моїм.

— Я просто відчула, що його слова — лише шум вітру в порожній печері, — Еліс підняла руку, торкаючись щоки Кайрана, відчуваючи жорстку щетину та жар, що виходив від його шкіри. — Твій дотик навчив мене, що істина не в сувоях, які він так фанатично вивчає. Вона тут. Але той конверт… Кайране, він пахне чимось таким, чого я раніше не відчувала. Чому ти так стискаєш його?

Кайран повільно дістав із внутрішньої кишені камзола чорний конверт. Він здавався чужорідним предметом у цій бібліотеці. Він був занадто гладким і темним, наче шматок застиглої ночі, що не відбивав світла ламп. На ньому не було імені, лише важка воскова печатка з гербом, який змушував кров Кайрана холонути. Розірване драконяче крило, переплетене з терновим вінком, з якого стікає чорна крапля.

— Це герб Забутих, — глухо мовив він, і його золоті очі згасли, ставши схожими на стару мідь. — Тих, хто був вигнаний із нашого світу в міжсвіття ще до того, як перший камінь Срібного крила було покладено. Мій батько згадував про них лише пошепки, як про нічний кошмар, що чекає на межі реальності. Вони не знають милосердя. Вони знають лише борги крові.

Він зламав печатку. З конверта випала тонка пластина з чорного димчастого скла. Щойно повітря торкнулося її поверхні, на ній почали проступати золотаві літери, що палали внутрішнім недобрим вогнем. Еліс притиснулася ближче. Її дихання лоскотало шию Кайрана, поки вони обоє вдивлялися в текст.

«Істинність — це не дар небес, це кривава жертва». Коли срібло розквітне в повну силу, один із вас повинен згаснути, щоб інший міг піднятися до божественності. Прокляття Срібного крила не знімається коханням. Воно лише змінює форму, вимагаючи ціну, яку ваша мати не сплатила. Годинник запущено. Час платити за кров».

Скляна пластина в руках Кайрана раптово розсипалася дрібним, колючим пилом, не залишивши жодного сліду на його шкірі. В бібліотеці запала мертва тиша, яку порушував лише тріск дров у далекому каміні. Кайран дивився на свої порожні долоні, і в його очах промайнув такий відчай, що Еліс захотілося закричати.

— Жертва? — її голос був ледь чутним. — Хаген… він знав? Тому він так наполегливо штовхав нас одне до одного? Він хоче, щоб я згасла, а він отримав магію гори через тебе? Або щоб ти загинув, залишивши мені силу як його маріонетці?

— Хаген думає, що він ляльковод, — Кайран різко розвернувся, згрібаючи Еліс в обійми так міцно, що в неї перехопило подих. — Але він цього не знає. Я не граю за правилами богів чи демонів. Я не дозволю жодному пророцтву, жодній тіні минулого торкнутися тебе. Якщо ціною нашої свободи має бути чиясь смерть — я спалю цей світ і самих Забутих, раніше ніж вони зроблять крок до тебе.

Він цілував її з пристрасною відданістю, наче намагався передати їй усе своє життя, зміцнити їхній зв’язок, щоб жодна темрява не могла їх роз’єднати. Його руки ковзали по сапфіровому шовку сукні, нетерпляче шукаючи доступу до її розпеченої шкіри. Еліс відчувала, як його тривога згасає, породжуючи пристрасне бажання. Вона хотіла вирвати його з цих страхів, довести, що вони разом сильніші за будь-яку загрозу.

Вона вчепилася за край його важкого камзола, зриваючи його з широких плечей. Кайран підхопив її, посадив на величезний дубовий стіл, завалений картами та стародавніми зоряними атласами. Пергаменти шелестіли під її тілом, холод дерева контрастував із неймовірним жаром, що виходив від нього.

— Досить слів про смерть, — прошепотіла вона, розмикаючи ноги й втягуючи його в простір між своїми стегнами. — Ти сказав, що навчиш мене любити моє тіло. Навчи мене бути твоєю істинною так, щоб ніяка темрява не змогла знайти щілину між нами.

Кайран завмер на мить, дивлячись на неї. Срібна луска на її плечах почала пульсувати м’яким, ритмічним світлом, відгукуючись на його важке дихання. Він повільно опустився на коліна перед нею, розсуваючи поли сапфірової сукні. Його пальці почали повільну, виснажливу подорож від її щиколоток угору, затримуючись на внутрішній стороні стегна, де шкіра була найніжнішою.

— Я навчу тебе, Еліс. — Його голос став хрипким, наче рокіт каміння в горах. — Я навчу тебе, що кожна твоя срібна лусочка — це святиня, яку я захищатиму до останнього подиху.

Кайран почав ніжно й повільно розбещувати її — спочатку губами й язиком, несподівано для неї торкаючись чутливих місць. Еліс вигнулася назад, міцно схопившись за край столу, відчуваючи запах старого паперу, змішаний з їхнім збудженням. Потім Кайран піднявся, і вона відчула його тверде тіло, що вимагало близькості й єднання.

Він увійшов у неї одним потужним рухом, заповнивши її повністю, вибиваючи з легень залишки повітря. Еліс скрикнула, і цей звук поглинули нескінченні стелажі книжок. Їхні тіла рухалися важко, владно, неминуче в ритмі, який диктував сам замок. Кожен поштовх Кайрана випалював страх перед чорним конвертом, перед Хагеном, перед невідомим богом жертви. Вона відчувала, як її срібло стає золотим, як їхні магії сплітаються в одну нерозривну нитку.

Тим часом у напівтемряві коридору, що вів до кухні, притиснувшись до холодної стіни, затаїлася Рубі. Її дихання залишалося уривчастим. Вона стежила за молодою служницею, зовсім дівчинкою з наляканими очима, яка готувала піднос із відваром для Еліс. То був щоденний напій із гірських квітів, випивати який дівчину змушував Хаген.

Рубі вичекала мить, коли служниця відвернулася до шафи, щоб взяти чистий рушник. Долоня, що стискала флакон із «Попелом зміїної шкіри», навіть не здригнулася, коли увесь вміст вилився в порцелянову чашу. Сріблястий пил миттєво розчинився в гарячій рідині, не залишивши ні осаду, ні запаху.

— Неси в бібліотеку, — прошепотіла Рубі, раптово з’явившись за спиною дівчинки. Та здригнулася, ледь не впустивши піднос. — Лорд Кайран та леді Еліс там. І не смій баритися: Хаген чекає звіту про кожен випитий ковток.

Служниця покірно схилила голову і пішла коридором, прискорюючи крок. Рубі дивилася їй услід, і на її губах заграла хижа, майже божевільна посмішка.

— Твоє срібло стане твоєю труною, — процідила вона крізь зуби, відчуваючи, як ревнощі нарешті отримують свою криваву розрядку.

У бібліотеці була тиша після шторму. Еліс лежала на дубовому столі, укрита камзолом Кайрана, намагаючись вгамувати серцебиття. Кайран сидів поруч, перебираючи її волосся. Його погляд був зосередженим.

— Я не можу позбутися відчуття пастки, — тихо мовив він. — Магнус не просто так згадав про кров. Той конверт… він з’явився саме тоді, коли ми нарешті знайшли одне одного. Хаген — лише верхівка айсберга, Еліс. Справжнє зло Срібного крила набагато глибше.

Еліс збиралася відповісти, та гострий, крижаний біль раптом розітнув її нутро. Усвідомлення спалахнуло миттєво: тіло вразила не звичайна слабкість, а магічна пересторога. Власні тіні, котрі досі спокійно дрімали в кутках бібліотеки, тепер хаотично кинулися по стінах, сплітаючись у тривожні візерунки. Срібляста луска на плечах дівчини стрімко згасла, укрившись сірим попелястим нальотом.

— Щось не так, — Еліс підвелася, притискаючи руку до серця. — Замок… він кричить мені. Я відчуваю холод. Смертельний холод, що наближається прямо до цих дверей.

У цей момент у масивні двері бібліотеки постукали тричі.

— Лорде Кайране, я принесла відвар для леді Еліс за наказом лорда Хагена, — пролунав тонкий, тремтячий голос служниці.

Кайран миттєво напружився, і його очі знову спалахнули небезпечним золотом. Він згадав власне застереження. Він встав, швидко привівши одяг до ладу, і жестом наказав Еліс залишатися в тіні стелажа.

Двері відчинилися, і налякана дівчинка внесла піднос. На ньому стояла витончена чаша, з якої йшла легка пара. Еліс дивилася на напій, і її магія всередині буквально здибилася, наче хижак перед стрибком на ворога.

— Почекай, — Кайран зупинив служницю, яка вже збиралася піднести чашу Еліс. — Чому відвар готувала ти, а не особиста покоївка леді?

— Кухар сказав… леді Рубі особисто перевіряла інгредієнти, мілорде, — дівчинка затремтіла під його важким поглядом. — Вона сказала, що сьогодні леді Еліс потрібна особлива міцність.

Еліс вийшла з тіні. Вона відчувала, як її срібна луска вібрує, видаючи ледь чутний, пронизливий звук. Вона простягла руку до кубка, але не для того, щоб пити.

— Дай мені його, — її голос був холодним, як лід на найвищій вершині гори.

Вона взяла чашу. Як тільки срібні пальці торкнулися порцеляни, напій усередині стрімко закипів чорними бульбашками. Срібло на її руках миттєво почало темніти, як свинець. Служниця перелякано зойкнула і відскочила назад.

— Це не відвар, — Еліс подивилася на Кайрана.

Кайран одним рухом вибив чашу з її рук. Вона розбилася об камінь підлоги, і рідина, потрапивши на килим, миттєво випалила в ньому діру, наповнюючи бібліотеку отруйним, задушливим димом. Кайран схопив служницю за плечі, і його обличчя перетворилося на маску розлюченого дракона.

— Де вона?! — проричав він так, що стелажі з книгами затремтіли. — Де Рубі?!

Дівчинка, ридаючи, лише вказала в бік північного крила. Кайран розвернувся до Еліс, і в його очах була дика жага крові.

— Я знищу її. Вона перейшла межу, яку я не пробачаю нікому.

Але Еліс схопила його за руку. Її срібло почало відновлюватися, сяючи ще яскравіше, ніж раніше, перемагаючи дію отрути.

— Ні, Кайране. Рубі — це лише пішак у великій грі. Ти підеш до неї, але не для вбивства. Ти дізнаєшся, звідки в неї цей попіл. А я піду до Хагена.

Вона підняла очі на Кайрана, і він побачив у них крижану рішучість королеви.

— Істинність — це жертва, — каже конверт. Але я не буду тією, хто згасне. Сьогодні Срібне крило почує наш спільний гнів.

Інтрига замку оголила свої ікла. Тепер гра велася не за прокляття, а за саме існування їхнього світу, і запах паленого килима в бібліотеці був лише передвісником великої пожежі, яка мала очистити це лігво від стародавньої брехні.