Раді Вас бачити!

Замок зустрів їх застиглим блиском обсидіану. Після шаленого вітру висоти повітря всередині здавалися нерухомими. Воно було густе від солодких пахощів, важких смол і гіркого, дурманного аромату сушених трав. Запах дикого полину, шавлії та розігрітої сонцем деревини виходив від самих стін. Здавалося, камінь століттями вбирав у себе магію давніх ритуалів. Кожен крок Еліс по дзеркальному мармуру відлунював під високими склепіннями, змушуючи її серце битися в такт із вібрацією гори.

Кайр стискав її лікоть так, ніби боявся, що вона розчиниться в цьому холодному мареві. Його тіло випромінювало сухий, лихоманковий жар, який прошивав тонку тканину її розірваної сорочки. Він вів її вперед мимо нерухомих вартових, чиї погляди впивалися в неї з темряви ніш. Еліс бачила свої відображення у високих дзеркалах. Поплутане волосся, розчерки сажі на вилицях і очі, що палали відьомським вогнем. Вона була втіленням хаосу та живої пристрасті серед цієї застиглої, величної тиші.

Магія всередині неї, розбурхана близькістю Кайра та гулом Гори, не вщухала. Вона пульсувала під шкірою, болісно відгукуючись на кожну руну в кладці стін. Еліс відчувала вагу цього місця. Гіркий аромат трав у повітрі тепер здавався їй п'янким, ніби сама ніч намагалася обійняти її за плечі.

— Дивись тільки на сходи, — процідив Кайр. Його голос був низьким, вібруючим, і в ньому відчувалася небезпечна суміш захисту та власницької люті.

Вони вийшли до головної зали. Стеля тут губилася в тінях, а за масивним троном розверзалося вітражне вікно, схоже на розкриту пащу хижака. Світло, пробиваючись крізь кобальтове скло, розливалося по підлозі довгими синіми смугами.

На вершині сходів, нерухомий і блідий, стояла холодна велич цього дому.

Хаген.

Він здавався вирізьбленим із гірського кришталю. Вищий за Кайра, тонший. Він був у вбранні з важкого чорного шовку, що облягало його тіло, наче друга шкіра. Срібні руни на його грудях мерехтіли при кожному ледь помітному русі. Хаген чекав, поки вони пройдуть усю довжину зали. Це змушувало Еліс відчувати кожен подих і кожен удар серця в цій тиші.

Коли вони спинилися біля підніжжя, повітря між братами наелектризувалося.

— Ти повернувся, Кайре, — голос Хагена був тихим. Але він заповнив увесь простір, торкаючись самої суті Еліс. Його слова прокотилися по її спині крижаною хвилею, змушуючи хребет затерпнути. — Повітря навколо тебе тріщить від дикої енергії.

Еліс відчула, як її магія раптом заострилася.

Кайр не відвів погляду.

— Я привів ту, на чий голос відгукнулася Гора. Камінь співав під її пальцями, Хагене. Вона — те, що ми вважали втраченим.

Хаген почав спускатися. Кожен його крок був беззвучним, ніби він ковзав над мармуром. Він зупинився на сходинці вище, щоб його крижані очі дивилися прямо в очі Еліс. Від нього тягнуло морозним морем і тією ж гіркотою сухих трав. Еліс відчула, як цей запах туманить її розум, а серце забилося швидше не від страху, а від дивної, первісної покори перед цією крижаною величчю.

Він простягнув руку і торкнувся її підборіддя. Його дотик був владним і оцінювальним. Здавалося, він торкався небезпечної тварини, яку вперше бачив у своєму домі. Еліс здригнулася від холоду, який прошив її наскрізь, досягаючи самої суті її відьомської магії. Вона хотіла відсахнутися, але тіло ніби задерев’яніло під його поглядом.

Хаген повільно підняв її голову. Він розглядав кожну рису її обличчя з безпристрасною цікавістю мисливця. Еліс бачила іній у його зіницях. Вона бачила в них своє відображення. Брудна, перелякана, з вогнем у в’язних очах. Вона відчула, як її дихання перехопило. Її губи ледь помітно розімкнулися.

— Дивися на неї, Кайре, — він примружився. Його погляд ковзнув по її губах і по брудній шиї, де прискорено пульсувала жилка. — Вона виглядає як дика істота, яку застали зненацька. Ти впевнений, що вона взагалі розуміє, що несе в собі? Вона здається занадто тендітною для того гулу, який я чую в цих стінах від її кроків.

Еліс відчула, як приниження змінилося гнівом. Вона не стрималася. Магія відповіла на виклик, проштовхнувши камінь під нею. Срібна жилка на зап’ясті стислася теплом. Люстра над ними ледь задзвеніла. Трав’яний запах став гострішим.

Хаген не прибрав руку. Навпаки, він наблизився так близько, що вона відчула його дихання на своєму обличчі. У його погляді вперше спалахнув хижий, чоловічий азарт. Це була зацікавленість у силі, яку він ще не може класифікувати. Еліс завмерла. Вона дивилася в його очі, і в них не було ні жалю, ні співчуття. Тільки холод і обіцянка підкорити собі цей вогонь.

— О… — він видихнув це прямо їй в губи. Його голос був тихим, але в ньому відчувалася така сила, що Еліс мимоволі затамувала подих. — У цій дівчині справді вирує вогонь, який ми ще не бачили. Твоя знахідка має зуби, брате.

Він відпустив її підборіддя, і Кайр миттєво зробив крок вперед. Він затулив Еліс собою від цього крижаного вивчаючого погляду. Еліс відчула, як тепло Кайра знову повернулося до неї. Але в її свідомості все ще звучав цей тихий, владний голос. Вона більше не була просто здобиччю. Вона була загадкою, яку Хаген збирався розгадати.

— Відведи її в Срібне крило, — Хаген знову став холодним і відстороненим. — Нехай слуги подбають про неї. Я хочу бачити її справжню красу, а не цей дорожній бруд. Ми розберемося, що це за сила, коли вона перестане тремтіти від кожного шороху. А до того часу тримай її ближче до себе. Я не хочу, щоб вона розвалила мій палац до того, як ми зрозуміємо, як її зупинити.

Вони пішли довгими переходами Срібного крила, де стіни були вкриті різьбленням, що нагадувало застиглу магію й обриси крил. Тут було тьмяніше, ніж у головній залі, і світло від настінних бра відбивало довгі, тремтячі тіні. Кайр не відпускав її плече, але його хватка змінилася. Тепер він ніби намагався відгородити її від цього простору.

Саме там, біля високої арки, що вела до купалень, Еліс це відчула. Важкий, липкий погляд, що пропікав її спину крізь тонкий одяг. Це була глибока, осмислена ненависть, що гусла в повітрі, наче отрута.

Вона різко озирнулася.

Далеко в кінці галереї, у густій тіні колон, хтось стояв. Еліс не могла розгледіти обличчя чи вбрання. Вона бачила лише нечіткий силует, що зливався з темрявою. Але ненависть, що виходила від цієї постаті, була фізично відчутною. Вона тиснула на скроні магині, змушуючи срібну жилку на зап'ясті пульсувати.

— Що таке? — Кайр зупинився, відчувши її здригання. Він простежив за її поглядом, але галерея була порожньою. Тіні розсіялися.

— Там хтось був, — прошепотіла Еліс.

— Тобі здалося, — відрізав Кайр, але його пальці на її плечі напружилися. — У цьому палаці багато тіней, і кожна з них має очі. Звикай до цього. І не відставай.

Він потягнув її далі, але Еліс більше не могла позбутися цього відчуття. Вона стала мішенню в грі, правил якої їй ніхто не збирався пояснювати. І десь там, у тіні, вже гострили ножі, щоб перевірити її міцність.